Маруся Богуславка
Шрифт:
Спів раз у раз то стиха, то знов виника.
Ті ж без Сохрона і Марусі.
Леся (ниже намисто і мовби під приспів хору й собі підтяга)
"А вже ж весна, а вже ж красна -
Із стріх вода капле..."
Скінчила вже остатні намиста:
Ось з янтарю, ось з перлів, ось з коралів;
І дукачі добрала
Погляньте-бо, як сяють, паніматко!
Ганна
Гаразд, гаразд... ти маєш, доню, смак.
У три разки?.. І дукачі?.. Чудесно!
Серпанки ще пристроїть треба...
Леся
Ось
Я принесла із білі і шовкові,
Причепурю кораблик.
Ганна
Ану-ну,
Я ж ще оці спідниці поскладаю.
Здається, вже усе в нас до ладу,
Не голою видаємо Марусю.
Леся
Не голою? Та ахне Богуслав
Від заздрості! Аж три здорові скрині
Набито вже добра того з верхом,
А це іще й четверта буде повна,
Крім килимів...
Ганна
А з усього добра
Брат сплатить їй не менше як третину.
Леся
Е, що й казать! Та наша молода
Заб'є усіх заможністю й красою...
За подругу лишатиму і я!
Ну, ось убір... прикину я до чола... (Встає.)
Чи до лиця?
Ганна
Чудово!
Леся
Люстра б! Ой,
Як хочеться поглянути на себе...
Я побіжу...
Ганна
Стій, козо! Он вода:
В відро й дивись!
Леся
Ага, ага! (Дивиться.) Ой чудо!
Чути, як оддаля співають веснянку.
Ой матінко, як гарно, далебі!
Коли б мерщій мені до шлюбу стати...
Я побіжу до подружок - ген, ген!
Хай глянуть, як в малжонськім мені строї!
Аж завидки їх вхоплять... Ха-ха-ха!!
(Побігла.)
Ганна
Та стій! Куди? От дзига ще, та й годі!
По хутору собак дражнить, чи що?
Щоб обнесли серпанок і спідницю?
З веснянкою дійдуть вони й сюди,
А поки що тут поможи прибрати...
(Озирається.)
Де ж наші це обручені дітки?
Леся
Туди пішли... ген ходять по леваді.
Покликати?
Ганна
Нехай собі гудуть,
Як голубки... Коли ж і буркотати,
Як не тепер!.. За сиротою бог:
Малжонка дав хорошого Марусі,
Поштивую дитину дав мені:
Не пияка, не лодаря-гульвісу,
А лицаря вже славного.
Леся
Ох-ох!
А співака якого на бандурі!!
Ганна
Тобі одно!
Леся
А так, коли козак
Та хорошун, та на бандурі грає,
Та ще й співа... то, боже, спасе мій,
Не встояти нізащо, анізащо!
Ганна (сміється)
Ох, дівко, ох! Яка ж бо ти слаба!
Невільний він, обручений...
Леся
Дарма!
Хіба відбить його на думці маю?
Мені аби послухати пісень...
А то б таки у подруги, посестри,
Коли й сама...
Ганна (обнімає й голубить)
Та знаю, знаю я
І таїну твого серденька...
Леся
Мамо!
Ганна
Так, мамою і буду...
Леся (змішалась, зчервоніла)
Боже мій!
Не знаю й як! (Цілує руки.)
Так я увесь цей мотлох
Перенесу в середню... І відро
Геть приберу, і ночви... А намисто
І дукачі у скриньку положу...
А може, ще що паніматці треба?
Вертаються ген наші молоді...
(Побігла в будинок.)
Ганна сама.
Не дочекавсь мій панотець до втіхи -
Побачити з дружиною дочку,
Укохану єдиную Марусю...
То б радувавсь небіжчик дорогий!..
Тепер тобі, моя сирітко люба,
Благословення дасть чужа рука,
А рідная лежить в глибокій ямі
Під тяжею чавунної плити...
(Утирає сльози.)
Але вона за щастя твоє, доню,
Підніметься на тім світі в мольбі
Перед ясним вінцем святої діви...
О господи! Ти - милосердя скарб,
Твоїх щедрот не пересохне море...
Поглянься же з райських своїх осель
На доленьку рабів твоїх сумирних,
Сохрона та Марії, і пошли
Їм лагоду та тихе довге щастя!
(Пішла.)
Леся з Степаном.
Леся (знов виходить на рундук і, глянувши за місток, зупинилась, приложивши до очей руку)
Здається він, мій сокіл, мій орел...
Недаром же затьохкало серденько...
Так, він і єсть...
Степан (з-за містка наближається)