Майборода

Йогансен Майк Гервасиевич

Собаку вдариш, і він одчепиться, а отаке-о — ні.

В нього батьки померли, на селі вдома голод, пора б, здається, помислити як слід, яка цьому причина, а він ходить, наче йому карбованця подарували.

— Ну що ж? — спитав іще раз Степун і випустив Майбородине плече.

Майборода повернувсь і пішов.

— Дурень ти, Майбородо! — ласкаво сказав Степун навздогінці.

V. Майборода й п'яниці

У

Майбороди серце аж кипіло. І так зле, а ще той скот причепився.

І що він знає? Чи розгорнув він хоч один раз якогось філософа чи святого?

Наслухавсь на мітингах усякої юринди й думає, що він усе розуміє. Ні, братіку, з такою наукою далеко не поїдеш!

Чому, скажемо, в одного дядька совка геть чисто все виїла, а в другого, поруч, хоч би торкнула?

Майборода йшов швидко. Очі йому блищали.

— Може, він скаже, що він знає, чого сонячник до сонця повертається? Ні, братіку, — не скаже! Хоч лусне, а не скаже.

Майборода підійшов до пивної.

Треба якось заспокоїтись. Майборода увійшов, вибрав столика осторонь і сів.

Принесли пару пива. Майборода випив три шклянки й почав дивитись на публіку.

Оця юрба не знати для чого ходить до пивної.

П'ють як коні і хоч би одне сказали розумне слово.

Той про Катьку, цей про свою жінку. І через кожні три слова — матюк. А почнеш їм докоряти, і тебе виматюкають.

Ще й просто посеред якогось тексту з писанія загне матюка.

Майборода спорожнив другу пляшку. Принесли ще.

Настрій в Майбороди значно погіршав. Його дратували оті п'яні пики навкруги за столами; он коло того бридющого рудого дядька вже ціла батарея порожніх пляшок, і він гикає на всю пивну...

Майборода закінчив п'яту пляшку і остаточно переконався, що нема для чого жити на світі. Ніхто його не любить, ніхто за ним не плакатиме, коли він сконає.

Як багато зостанеться на світі неприйнятих Майбородиною філософією людей! Ні, цього не буде! Він зараз же всім скаже, де правда.

Майборода стукнув кулаком по столу. Двоє сусідів обернулися до нього.

Майборода гикнув і сказав:

— Вибачте мені, що я так; ви думаєте: он білий дурень накачався мов та свиня пивом і чіпляється до незнайомих, викладати свої немовби ідеї та світогляди. І що тільки він знає правду, а більше ніхто правди не знає. Так скажу ж я вам, що я жив тридцять п'ять років на божім світі і скажу ж я вам, не маю для чого жити. Ніхто, мабуть, і не заплаче, коли я...

Майборода схилив голову на руки й заплакав. Сусіди давно вже дивились у своє пиво.

Чиясь м'яка рука лягла Майбороді на плече й перейшла, гладячи волосся, на голову.

Це була Катя.

VI. Майборода й Катя

Катя була розкішна женщина і коштувала відносно недорого. Вона сіла поруч із Майбородою й вихилила шклянку пива, не спитавшись у нього дозволу.

Майборода був зворушений таким довір'ям і гаряче обійняв Катю.

«Найшлась-таки серед цієї п'яної сволоти одна щира людська душа», — подумав Майборода.

І в кого?

В продажної женщини!

— Катю! — сказав Майборода і хлипнув. — Плюнь на цих скотів, що хотять тільки твого тіла! Поїдем зо мною!

Поїдем до Святої землі!

Катя згодилась.

— Поїдем, дурненький! — сказала вона. — Плати гроші й підемо звідси.

Майборода дістав бумажника й вийняв червінець. Офіціянт приніс решту — це була жменька срібла.

Катя спробувала була взяти решту собі, але Майборода запротестував.

— Нащо тобі ця суєта? — сказав він зворушливим голосом. — Всі мої гроші будуть твої.

Вони пішли до виходу.

По дорозі Майборода зачепив за стільця й поточився. Катя його піддержала.

Сила Майбородина не в ногах, а в голові.

Він це знає.

Є такі, що вип'є трішки й починає верзти дурниці.

Майборода ж завжди зберігає ясність і точність у думках.

Більше того — логіка його зростає! Думки плинуть легко й ясно, наче човен у прозорому океані.

Всі логічні труднощі розтають і зникають...

Катя й Майборода вийшли на вулицю. Повз них проторохтів автомобіль, так близько, що Майборода одсахнувся й погрозивсь на нього кулаком.

В автомобілі сиділа якась парочка.

VII. Майборода їде до Святої землі

— Так! — заплакав Майборода. — Вони думають, що мають право наїжджати на якогось Майбороду, бо вони найняли автомобіля.

Але він знає краще від них, чим це скінчиться.

Вони наїдуть на когось і їх заберуть у район.

А коли й не наїдуть зараз, все одно на них знайдеться смерть.

Вони зотліють у тій землі, з якої вийшли.

Й то ще добре, як вони помруть тихо й мирно.

З чого б ото вони літали отут по вулицях!

Катя сіпнула Майбороду за рукав.

— Я тобі скажу, Катю! — урочисто вимовив Майборода. — Не сіпай мене, я тобі все про них скажу: він розтратив казенні гроші, і його просто з автомобіля вкинуть у в'язницю! Я знаю це!

Катя потягла Майбороду по тротуару.

— Іди, дурний! — сказала вона. — Диви, щоб тебе ще не заарештували тут.

— Не плач, Катю! — сказав Майборода. — Ми з тобою ще прийдемо дивитись, як вони сидітимуть у холодній! Ми зараз їх наздоженем і подивимось, як їх заарештують.