Мертва голова
Шрифт:
— Тихше ти, дияволе! — гримнув на нього Юнг. — Чому не хочеш працювати? Зазнався? Писати, лічити вмієш, так уже й не хочеться займатися фізичною працею? Нічого, брат, не поробиш! Це тобі не богадільня. У цирку всі працюють. Подивись на Енріко Феррі. Найкращий наїзник, із світовим ім’ям, а коли не його номер, виходить у лівреї парад-алле зображати і стає в один ряд з конюхами. І арену граблями поправляє…
Це була правда. І слон знав це. Але Хойті-Тойті не було ніякого діла до Енріко Феррі. Слон пирхнув і подряпував через арену до проходу.
— Ти куди? — розсердився раптом Юнг. — Стій! Стій, тобі кажуть!
І, схопивши мітлу, він підбіг до слона
“Не смій мене бити! Я не тварина, а людина!”
Після цього, кинувши мітлу, слон рушив до виходу. Він пройшов повз коней, що стояли в стійлах, підійшов до воріт, притулився до них величезним тулубом і натиснув плечем. Ворота затріщали і, не витримавши такого натиску, розлетілись на дрізки. Слон вийшов на волю…
Директорові цирку Людвігу Штрому довелося провести дуже неспокійну ніч. Він почав уже дрімати, коли в двері спальні обережно постукав лакей і доповів, що прийшов у невідкладній справі Юнг. Службовці й робітники цирку були добре вимуштрувані, і Штром знав: сталося щось надзвичайне, якщо вже насмілились потурбувати його в такий час. У халаті й туфлях на босу ногу він вийшов у маленьку вітальню.
— Що трапилось, Юнг? — спитав директор.
— Велике нещастя, пане Штром!.. Слон Хойті-Тойті сказився!.. — Юнг витріщав очі і безпорадно розводив руками.
— А ви самі… цілком здорові, Юнг? — запитав Штром.
— Ви мені не вірите? — образився Юнг. — Я не п’яний і при своєму розумі. Якщо не вірите мені, спитайте і Йоганна, і Фрідріха, й Вільгельма. Вони все бачили. Слон вирвав у мене з рук мітлу і написав на піску арени: “Я не тварина, а людина”. Потім він підкинув мене до купола цирку шістнадцять разів, пішов у стайні, виламав ворота і втік.
— Що? Утік? Хойті-Тойті втік? Чого ж ви зразу не сказали мені про це, недоладний чоловіче? Зараз же треба вжити заходів, щоб його впіймали і повернули, інакше він накоїть біди.
Штром уже бачив перед собою поліцейські квитанції про сплату штрафу, довгі рахунки фермерів за потраву і судові повістки про стягнення сум за збитки, завдані слоном.
— Хто сьогодні черговий у цирку? Чи повідомили поліцію? Яких вжито заходів для втішання слона?
— Я черговий і зробив усе, що можна, — відповів Юнг. — Поліцію не повідомляв, — вона сама дізнається. Я побіг за слоном і благав Хойті-Тойті повернутися, називав його бароном, графом і навіть генералісимусом. “Ваша ясновельможність, верніться! — гукав я. — Верніться, ваша світлість! Вибачте, що я відразу не впізнав вас: у цирку було темно, і я помилково вважав вас за слона”. Хойті-Тойті подивився на мене, презирливо дмухнув хоботом і попрямував далі. Йоганн і Вільгельм женуться за ним на мотоциклах. Слон вийшов на Унтер-ден-Лінден, пройшов через увесь Тіргартен по Шарлоттенбургершосе і покрокував у лісництво Грюневальд. Зараз купається в Гафелі.
Задзвонив телефон. Штром узяв трубку.
— Алло!.. Так, я… Я вже знаю, дякую… Все, що можливо, ми зробимо… Пожежників? Сумніваюсь… Краще не дратувати слона.
— Дзвонили з поліції, — сказав Штром, повісивши трубку. — Пропонують послати пожежників,
— Божевільного не можна дратувати, — зауважив Юнг.
— Вас, Юнг, слон знає все-таки краще, ніж когось іншого. Постарайтесь бути коло нього і ласкою заманюй в цирк.
— Звичайно, постараюсь… Гінденбургом, чи що, йо] о назвати?..
Юнг пішов, а Штром так до ранку й не лягав, вислухуючи телефонні повідомлення і даючи розпорядження. Слон довго купався біля Павиного острова, потім зробив наскок на город, поїв усю капусту й моркву, закусив яблуками в сусідньому саду й попрямував у лісництво Фріденсдорф.
У всіх донесеннях говорилося, що людей слон не займав, навмисно нічого не руйнував і взагалі поводився досить благопристойно. Коли йшов, обережно обходив городи, щоб не пом’яти трави, намагався йти тільки по шосе або путівцями. І лише голод примушував його ласувати овочами та фруктами в садах і на городах. Але й там він поводився дуже обережно: не топтав даремно грядок, з’їдав капусту акуратно, грядку за грядкою, по ламав плодових дерев.
О шостій годині ранку прийшов стомлений Юнг. Його спітніле обличчя було брудне, одяг мокрий.
— Як справи, Юнг?
— Так, як і були. Хойті-Тойті не піддається ніяким умовлянням. Я назвав його паном президентом, а він розсердився і за це кинув мене в озеро. У слонів манія величності, очевидно, проходить трохи в інших формах, ніж у людей. Тоді я почав переконувати його розумними доводами. “Ви, мабуть, думаєте, — спитав я його, побоюючись титулувати, — що ви в Африці? Тут вам не Африка, а п’ятдесят два з половиною градуси північної широти. Ну, добре, зараз серпень, всюди багато плодів, фруктів, овочів. А що ви робитимете, коли настануть морози? Не будете ж ви їсти кору, як кози? Майте на увазі, що у нас в Європі жили ваші прапрадіди — мамонти, але вимерли через холод. То хіба ж не краще вам повернутись додому, в цирк, де ви будете в теплі, ситі і одягнені?” Хойті-Тойті уважно вислухав мої слова, подумав і… облив мене водою з хобота. Дві ванни протягом п’яти хвилин! З мене досить! Дивно буде, якщо я не застуджусь…
III. Війну оголошено
Усі спроби морального впливу на слона виявились марними, і Штром змушений був погодитись на рішучі заходи. В лісництво надіслали загін пожежників з паровими трубами. Пожежники, якими керувала поліція, підійшли до слона на відстань десять метрів, вишикувалися півколом і спрямували на величезну тварину сильні струмені води. Та слонові дуже сподобався душ. Він тільки повертався то одним, то другим боком, гучно відпирхуючись. Тоді з десяток пожежних труб, з’єднавши струмені в один, спрямували цей потужний струмінь на голову слона, просто в очі. Це слонові не сподобалось. Він заревів і рушив па пожежників так рішуче, що атакуючі завагались і, кинувши шланги, порозбігалися. За одну мить шланги були порвані, машини перекинуті.
З цього моменту рахунки, які мусив оплатити Штром, почали швидко зростати. Слона розсердили. Між ним і людьми розпочалася війна, і Хойті-Тойті намагався показати, що ця війна недешево обійдеться людям. Він утопив в озері кілька пожежних автомобілів, розламав лісову сторожку, впіймав одного поліцейського і закинув його високо на дерево. І якщо раніше слон відзначався обережністю в своїх діях, то тепер був невгамовний у своєму шкідництві. Але і в цій руйнівній роботі він, як і раніше, виявляв незвичайний розум, і шкоди міг заподіяти значно більше, ніж звичайний., хоч і оскаженілий слон.