Мина Мазайло
Шрифт:
Тьотя
У вас-то, мої милі, пошана до руської людини, нарешті, до Курська єсть?
Губа
Єсть! Та не всякому, хто з Курська, і честь!
Тертика прибив м'чячем.
Не всякій тьоті Моті…
Тьотя
Будь ласка! Я зголосую… Хто за Тертику на голову, будь ласка… Один, два, три, чотири… (Встромила гострі свої очиці в дядька Тараса). Ну?
Дядько Тарас
Не з тих Тертик… Утримуюсь.
Уля, що весь час дивилась на Мокія, піднесла й собі за ним руку.
Рина до неї:
Улько!
Уля
Ой… (тихо). Помилилась.
Тьотя
Чотири! Хто за тьотю Мотю на голову? Один, два, три, чотири…
Дядько
Хоч і є така приповідка: "Як єсть, то й пані старій честь", - проте утримуюсь.
Рина до Улі:
Улько! Та ти що?
Уля піднесла руку.
Тьотя
П'ять! Більшість!… Будь ласка… Хотіла по-милому, по-хорошому, а тепер… (Грізно зацокотіла каблучкою). Будь ласка, дискусія починається!… Дискусія починається, і слово маєш ти, Моко!
Мокій
Я?
Ти. Будь ласка!…
Чому я перший, а не ви або папа? Не я ж вас викликав на дискусію, а ви мене.
Слово маєш ти!
Та чому я?
Тьотя
А тому, милий, що, коли твій рідний папа заснував у власній квартирі своїм коштом, можна сказати і до газети написати, соцілістичеського лікнепа правильних проізношеній, ще й до того вигадав електричну мухобійку, то за таку прекрасну ініціативу, за такий масштаб, за те, що він прагне стати ну просто порядочним человєком, ти хотів його…
Мазайло не витримав:
Утопити в криниці.
Тьотя
У сепаратній криниці.
Мазайло
З новим прізвищем.
Тьотя
Із загсівським прізвищем.
Дядько про себе: "Попавсь у матню!"
Баронова-Козино
Із руською хрестоматією Овчинникова.
Мокій спалахнув:
Ага, так ви он що! Так ви он як! Гаразд!… Забираю слово!
Мазайло
Я забираю слово!
Обидва разом, немов шаблями:
Я!
Я!
Ти?
Ти?
Тьотя поцокотіла каблучкою:
Я сказала - будь ласка, слово має Мокій.
Мокій
Саме тепер, коли нам до живого треба, заснувавши в нас український лікнеп, перевести скоріш загальмовану запізнену Холодну Гору на перший ступінь української грамотності, тоді на другий ступінь грамотності, потому негайно до інституту культури, щоб ми наздогнали, щоб ми перегнали стару європейську…
Губа підказав:
Буржуазну…
Мокій
Буржуазну культуру, щоб ми вийшли скоріш на високості… Щоб ми вийшли на високості… На високості…
Дядько Тарас підказав:
Національн…
Губа поправив:
Інтернаціональ…
Тьотя додала:
…но-руської.
Тертика міцно м'ячем, аж Баронова-Козино ойкнула:
Інтернаціональної!
Мокій
На високості інтернаціональної культури - перший повстаєш проти цього ти, папо, засновуючи у нас на Холодній Горі замість українського лікнепу якогось інститутика старих класних дам, за програмою: на ґарє ґусі гаґочуть, пад ґарой сабакі ґафкають, та вигадуючи електричну мухобійку, од якої не меншає у нас мух навіть і зимою…
Мазайло
Дайте мені слова!… Слова! Води!… Води!…
Мазайлиха налила і дала йому води. Поки він пив, тьотя увірвала Мокієву промову. Задихано:
Годі!… Годі!… І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина?
Мокій
Я - українець!
Тьотя
Та українці - то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
Мокій
Вони такі росіяни, як росіяни - українці…
Тьотя
Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?…
Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мазайло, випивши води:
Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української - і це наша малоросійська трагедія.
Тьотя
Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
Мазайло
Частина - наші малороси, себто руські…
Тьотя
Ну?
Мазайло
А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!
Тьотя
Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Дядько Тарас
Зрозуміла, слава тобі Господи, та, жаль тільки, задом… Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов'яно-руського словника…
(Розгорнув свою записну книжку). Ось я нарочито записав собі, бо я все таке собі записую… (Надів окуляри). Ось… Поросята на базарі по руб. тридцять, а чоботи в церобкоопі - двадцять сім карб… Ні, ось воно: найперший слов'яно-український словник 1596 року Лаврентія Зизанія-Тустановського: глаголю - мовлю, житница - клуня, заутренник - снідання, зижду - будую, злак - паша, месть - помста… А у вас тоді писаний словник був?… Був - питаюсь?… Дайте мені слова!
Мазайло
Мені слово!
Мокій
Мені, я ще не скінчив… Галичина - наша, українська земля, і галичани - наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них…
Тьотя
Слово даю Мині.
Мокій до батька:
А твоя теорія, що українська мова є австріяцька видумка, була теорією російських жандармів і царського міністра Валуєва… Ти - валуєвський асистент, папо!
Мазайло, взявшись за серце і заплющивши очі, немов прислухаючись:
Нікому не вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному…