Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)
Шрифт:
– - Де-де?!
– - в один голос перепитали брат i сестра.
– - В сузiр'ї Дракона!
– - повторив Мiнiмакс.
– - Там, де ми всi живемо. От ви, люди, живете на Землi, в Сонячнiй системi. А ми, дракони, мешкаємо на планетi Драконiї, яка знаходиться у сузiр'ї Дракона. Це -- найменша планета сузiр'я, вона дуже схожа на Землю. Ми там досить давно оселилися, хоч iнкубацiйний перiод виведення з яєць та пiдростання ми досi проходимо на Землi. Я вже казав: драконячий рiд походить iз Землi.
– - От тепер зрозумiло!
– -
– - Але все ж поясни: от ти щойно вилупився з яєчка, то звiдки ти стiльки знаєш?
– - Необхiднi знання нам переходять у спадок через гени вiд попереднього дракона. Ти чув про генетичний код?
– - Щось чув...
– - вiдказав Олег, бо й справдi чув вiд тата про це. Гени -- такi невидимi штуки, якi передаються дiтям вiд батькiв, тобто успадковуються. I саме завдяки генам, генетичному коду, дiти мають чи то мамин колiр очей, чи то ходу батька, а то й характер та зовнiшнiсть бабусi чи дiдуся. Одне слово, гени -- рiч могутня, хоч i невидима. Без генiв, як то кажуть, -- i не туди, i не сюди...
– - Максику, -- лагiдно звернулася до дракончика Лiзка: вона вирiшила називати його скорочено, -- ти забув розказати про свою планету.
– - Нiчого я не забув, -- вiдповiв Максик.
– - Просто я дуже зголоднiв, бо вiд народження ще й рiсочки в ротi не мав.
Брат i сестра винувато заметушились у пошуках чогось їстiвного. Великих запасiв на дачi, ясна рiч, не було -- адже вони вже мали сьогоднi вертатися додому: завтра -- до школи. Та все ж у шафцi над плиткою Олег знайшов пiвпачки вiвсяної крупи "Геркулес".
– - Годиться?
– - показав вiн пачку дракончиковi.
– - Смакота!
– - вигукнув той, прочитавши назву.
– - Ми, дракони, полюбляємо все, вiд чого можна стати здоровим i дужим. А тут сама назва -- "Геркулес" -- натякає на силу. Давай!
– - Доведеться трохи зачекати, поки звариться.
– - Та вже потерплю, -- погодився дракончик, видряпався по Лiзчинiй нозi й сховався в невеличкiй кишеньцi на її фартушку.
– - Ой!
– - усмiхнулася мала й погладила Максика.
– - Тепер ти вже не просто дракон Мiнiмакс, а кишеньковий дракон!
Мiнiмаксовi назва сподобалась, i вiн нiжно потерся вушком об Лiзчин пальчик.
А Олег налив у каструльку води i ввiмкнув газову плитку. Та полум'я над конфоркою ледь пурхнуло -- i щезло. Хлопець покрутив туди-сюди ручку -- дарма!
– - Все, -- зiтхнув вiн.
– - Газ у балонi скiнчився.
– - Пусте!
– - мовив Мiнiмакс i вистрибнув з кишеньки.
– - Де тут у вас плитка пiдключається?
Олег показав.
– - Та-ак, -- мовив дракончик, знiмаючи шланг з порожнього балона.
– - Запалюй сiрник!
– - наказав Лiзi.
Мала запалила сiрник i чекала.
– - Тепер сунь сюди!
– - роззявив рожеву пащу дракон.
– - Обпечешся!
– - зойкнула Лiзка й вiдвела руку.
– - Кому кажу -- сунь!
– - розсердився Мiнiмакс.
– - Нам, драконам, вогонь -- як вам шоколадне морозиво!
Лiза обережно наблизила палаючого сiрника до пащi дракончика, i той довгастим, наче в справжньої ящiрки, язичком лизнув полум'я, солодко замружився, а тодi ухопив шланг вiд плити у пащу i крiзь зуби гукнув:
– - Жапаюй конфойку!
Олег не дуже вiрив, що з цього щось вийде, але ввiмкнув конфорку -- i вона запалала веселим вогником!..
Вже за кiлька хвилин вiвсянку можна було подавати на стiл.
– - Ну як?
– - хитро примружився Мiнiмакс, коли виплюнув уже непотрiбний шланг.
– - Генiально!
– - вигукнули брат i сестра.
– - Тодi -- до столу!
– - скомандував дракончик i перший помчав до будиночка.
Бiдолаха, мабуть, так зголоднiв, що мчав, не розбираючи дороги, i з усього розгону буцнувся головою у дверi, на яких висiло мамине улюблене дзеркало.
Дверi гойднулися, Мiнiмакс м'ячиком вiдскочив вiд них -- i вчасно! Тої ж митi дзеркало на секунду зависло в повiтрi, а тодi з веселим дзенькотом брязнуло об землю.
– - Ой!
– - сплеснула руками Лiзка, забувши, що тримає тарiлки для кашi. Зрозумiло, що й тарiлки лише дзенькнули об землю i розсипалися на скалки, перемiшавшися з уламками дзеркала.
– - Що ж тепер буде?!
– - схопився за голову Олег.
– - А що?
– - здивувався Максик.
– - У мене все в порядку, не хвилюйтеся. Голова -- спасибi генам!
– - цiлiсiнька. Адже вашi богатирi так нагатили моїм предкам голови, що тепер моя може витримати будь-якi удари.
– - Та я не про твою голову, я про дзеркало!
– - бiдкався Олег.
– Воно розбилося, отже чекай неприємностей.
– - Пхе, дзеркало!
– - кинув зневажливо Мiнiмакс.
– - Невже ти вiриш у всякi забобони?
– - Забобони тут нi до чого, -- вiдмахнувся Олег, бо й справдi не вiрив у них.
– - Рiч у тiм, що це -- мамине дзеркало, отже прочуханки не минути.
– - Справдi...
– - погодився Мiнiмакс.
– - Що ж робити?
– - Я знаю!
– - пiдстрибнула Лiзка.
– - Скажемо, що це кiт Петька Психолога!
– - Але ж валити на безневинного кота -- нечесно, -- не погодився Олег.
– - Може, хай Мiнiмакс признається мамi?
– - Ти що?!
– - замахала руками сестра.
– - Та хiба мама повiрить, що у нас є дракончик?
– - Еге ж, не повiрить, -- пiдтримав Лiзу Мiнiмакс.
– - Дорослi -вони такi...
– - Видно було, що йому аж нiяк не хочеться знайомитися з таємничою "прочуханкою", про яку з таким вiдчаєм говорив Олег.
– - Але до чого тут кiт?. Хiба вiн допоможе?
– - Цей кiт -- допоможе, будьте певнi!
– - сказав Олег i додав: -Гаразд, бiжу до Петька за котом, а ви снiдайте без мене.