Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)

Костецкий Анатолий

6. КIТ НАПРОКАТ

Петько Психолог мешкав на протилежному кiнцi Круглика. Вiн хоч i вчився в мiстi, у сусiднiй з Олеговою школi, та й жив там досить давно вдвох iз мамою, але кругликiвцi вважали його мiсцевим. По-перше, вiн у Круглику народився. По-друге, батько його жив тут. Отож щолiта Петько Психолог приїздив, як вiн висловлювався, "в рiднi пенати", до батечка.

Батьки його розлучилися, коли вiн був зовсiм малий. Мама з Петьком перебралася до мiста, i їм дали кiмнату в гуртожитку кондитерської фабрики, де вона працювала, а батько, що полюбляв зазирати

до чарки, -- через що вони й розлучилися, -- зостався в Круглику у своїй занедбанiй хижi.

Мама все ще сподiвалася, що батько вiзьметься врештi-решт за розум, от i виряджала щолiта Петька до нього, -- може, син якось вплине на татуся.

Коли Петько приїздив, батько перший мiсяць тримався: ходив охайно вдягнений, веселий, брався за будь-яку роботу. Але невдовзi знаходилися рiзнi приводи -- то день народження у друга, то весiлля, а то й просто вихiдний день!
– - i таточко знов брався за чарку.

У такi днi Петько вiд ранку й до ночi пропадав на вулицi, його пiдгодовували сусiди, якi любили й жалiли Петькову маму. Та й сам вiн навчився заробляти грошi всiма правдами й неправдами: то комусь допоможе прибрати подвiр'я, а то що-небудь зробить у дачника на будiвництвi.

Загалом, як здавалося Олеговi i як вiдчувала Лiзка, Петько був начебто непоганий хлопець, але постiйна нестача грошей, мабуть, таки позначилася на його характерi.

Петько, аби заробити копiйку, мiг пускатися не лише на приниження, а й хитрував -- навiть iз сусiдами й товаришами.

От i зараз вiн сидiв на купi цегли перед довгим парканом, за яким iшло будiвництво нових дач, i, пiдперши пiдборiддя, розмiрковував, як же зручнiше перетягти оту кляту цеглу в двiр однiєї дачi, щоб заробити десятку, обiцяну дачником, i не дуже перетрудитися при цьому.

За цими роздумами й застав його Олег.

– - Привiт!
– - кинув вiн Петьковi.
– - Добре, що зразу знайшов тебе: ти менi конче потрiбний.

– - Знайшов!
– - усмiхнувся Петько Психолог.
– - Я нi вiд кого й не ховався. А навiщо я тобi знадобився? Мабуть, знову позичити грошей? Так я, ти ж знаєш, даю лише пiд проценти.

З Петьковими процентами Олег познайомився зовсiм недавно. Вiн бiг по молоко i дорогою натрапив на автолавку з книгами. Серед безлiчi поетичних збiрок, яким, судячи по роках видання, належало б знаходитися на полицях букiнiстичного магазину, та рiзноманiтних довiдникiв для домашнiх господарок його погляд вихопив давно вимрiяну книжку про iсторiю пiратства.

Про цю книгу Олег багато чув, але в мiстi дiстати її не змiг навiть тато. Та що там тато! Навiть Бобчик Iзольди Сократiвни, котрому, за її словами, дiстати будь-що легше, анiж перевернутися з боку на бiк, -- i той розвiв руками.

I от маєш! Тут, у Круглику, в заїжджiй автолавцi Олег раптом бачить бажану книгу i навiть може стати її власником!

Про?авити таку нагоду вiн не мiг.

Олег на якусь мить завагався, а тодi рiшуче полiз до кишенi i витяг трояк, який мама дала на молоко. Через лiченi хвилини дорогоцiнна книга була у нього в руках!

"А як же молоко? I що я скажу мамi?!" -- схаменувся Олег, коли вже нiжно притискав до грудей грубезний том у барвистiй обкладинцi, пiд якою ховалися таємницi корсарiв пiвденних морiв.

Аж тут нагодився Петько Психолог, що вештався неподалiк.

– - Що, загули грошики?
– - вишкiрився вiн.
– - А мати, мабуть, на молоко давала.

– - А тобi що?
– - огризнувся Олег. Вiн знав, що в нього вдома є п'ять карбованцiв, якi батьки подарували йому та Лiзцi на перше вересня, тож i сподiвався закрити ними незаплановану дiрку в сiмейному бюджетi. Iз сестрою вiн якось домовиться: вона зрозумiє. У крайньому разi, вiддасть їй свою кулькову авторучку на шiсть кольорiв.

– - Менi байдуже, -- знов усмiхнувся Петько.
– - Я просто так запитав: може, допомога потрiбна. Але якщо, не хочеш -- вибачай!
– - I вiн повернувся, щоб iти геть. Та Олег ухопив його за лiкоть:

– - Стривай! А як ти можеш допомогти?

– - Елементарно. Позичу тобi грошi, а ти потiм вiддаси.

– - Ти справжнiй друг!
– - вигукнув Олег, не дослухавши до кiнця, i щиросердно ляснув Петька Психолога по плечу.
– - Звичайно, вiддам! Куплю молока, занесу додому -- i борг принесу: у мене вдома грошi є. А здача знайдеться? У мене тiльки п'ять карбованцiв, одним папiрцем.

– - Не переживай, якось домовимось, -- примружився Петько i тицьнув Олеговi трояка. Той помчав по молоко.

За пiвгодини вiн прибiг на те ж мiсце, де його чекав Петько.

– - Тримай!
– - простягнув Олег п'ятiрку.
– - Ти дуже виручив мене, спасибi!

– - Та чого там, дрiбницi, -- вiдмахнувся Петько.
– - А ти молодчина, не примусив чекати, -- похвалив вiн Олега, недбало засовуючи грошi до кишенi.
– - Ну, наше -- вашим!
– - помахав рукою й пiшов.

– - А здача?!
– - отетерiв Олег.
– - Я ж у тебе брав не п'ятiрку, а трояк!

– - Ну, ти даєш!
– - обернувся Петько.
– - Яка ще здача? А матерiальне заохочення за послугу, га? Вважай, що грошi я давав тобi пiд проценти.
– - I Петько подавсь геть, а Олег так i зостався на мiсцi iз розкритим вiд подиву ротом...

Все це вiдразу пригадав Олег, коли знову почув вiд Петька Психолога про проценти.

– - Грошi менi не потрiбнi, -- вiдказав Олег.
– - Я до тебе в iншiй справi. Позич до вечора кота.

– - Накоїв щось?
– - здогадався Петько Психолог.

– - Та так, трохи...
– - опустив очi Олег.

– - Мабуть, не так уже й трохи, якщо кота просиш, -- скривився глузливо Петько.
– - Невже тебе твої iнтелiгентнi й вихованi тато й мама теж лупцюють?

– - Вони мене й сестру навiть пальцем нiколи не зачепили!
– - гордо заперечив Олег.
– - Але iнодi, -- додав вiдверто, -- краще хай би побили, анiж нотацiї читати.

– - Розумiю, -- поспiвчував Петько, -- все розумiю. Радий був би допомогти, та не можу: робота!
– - I вiн показав на купу цегли, на якiй сидiв.
– - Оце дачниковi пообiцяв до обiду у двiр перетягти. А мого Рекса, сам знаєш, упiймати не так-то й просто.