Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)
Шрифт:
– - Ой, Максику, тобi треба негайно сховатися!
– - Чому? Вiд кого?
– - Потiм поясню!
– - вiдмахнулась Iзольда.
– - Там таке сталося, таке-е-е!..
– - Раптом на очi їй трапив пилосос "Вихрь". Вона пiдбiгла до нього й наказала Максику: -- Сюди!
Дракончик прочитав назву -- "Вихрь" -- i не став заперечувати: адже вихори, тайфуни, бурi та смерчi -- драконяча стихiя! Мiнiмакс спритно зiстрибнув з рук Iзольди у темну посудину пилососа i почув, як над ним клацнула
8. ТОВАРИШ ВАСЯ
Коли Лiза нарештi перестала плакати й докладно розказала про все, що сталося, поки Олег бiгав за прокатним котом, брат розсердився не на жарт.
– - Невже ти не могла потерпiти диму? Адже терпiла, коли тато курив! Чи взагалi забрала б у Максика сигарети.
– - Вiн так просив, так просив...
– - виправдувалась жалiслива Лiзка i знов була зiбралася плакати. Та Олег, як то кажуть, змiнив гнiв на милiсть.
– - А в садку добре шукала?
– - поцiкавився вiн.
– - Та я кожну травиночку обдивилася, навiть малину облазила! Ось, поглянь!
– - показала вона братовi подряпанi литки.
– - Треба зеленкою намазати, -- стурбувався Олег, -- а то ще зараза яка причепиться.
Вiн знайшов в аптечцi пляшечку з зеленкою, наквецяв вiд душi Лiзчинi подряпини, не забуваючи сильно дмухати на них, а тодi спитав:
– - Ти кажеш, сусiдка натякала на озеро?
– - Ага. Казала, що ящiрок там -- хоч греблю гати.
– - Слухай!
– - Олег ляснув себе по лобi.
– - А не мiг Мiнiмакс гайнути туди?
– - Звичайно, мiг!
– - зрадiла Лiзка.
– - Тодi там i треба його шукати, -- вирiшив Олег.
– - Ходiм!
– - А товариш Вася?
– - завагалася сестра.
– - Нiчого, якось обiйдеться, -- запевнив брат.
– - Може, вiн i не такий страшний, як кажуть.
Олег ухопив сестру за руку, й вони побiгли до озера, яке охороняв загадковий i грiзний товариш Вася.
Коли показався курiнь, де мешкав сторож, брат i сестра притишили ходу i далi вже скрадалися, мов справжнi iндiанцi в розвiдцi.
До куреня лишалося метрiв сiм, коли Олег знаками наказав сестрi сховатися у високiй духмянiй травi, а сам по-пластунськи почав пiдповзати до помешкання товариша Васi.
Через кожнi два-три метри вiн зупинявся i переводив подих: продиратися крiзь густий очерет, яким поросли береги озера, та ще й безшумно, виявилося не так уже й легко.
"Мабуть, задрiмав на сонцi, -- подумав Олег, -- тому нiде й не видно".
Нарештi вiн пiдповз до куреня i з острахом зазирнув усередину...
Там нiкого не було!
Олег спершу навiть не повiрив власним очам. Як?! Невже цей грiзний та безкомпромiсний страж риб'ячого спокою полишив свiй пост?! А втiм, вiн теж людина, i в нього могли з'явитись невiдкладнi справи. Мабуть, гайнув десь.
Про всяк випадок Олег озирнувся довкола, але не помiтив нiякої небезпеки i вже вiдкрито звiвся на повен зрiст, а тодi гукнув до Лiзки, що сидiла в травi, наче мишка:
– - Виходь! Тут нiкого нема.
Лiзка пiдстрибом побiгла до Олега.
– - Що ж, -- зiтхнув брат, -- давай шукати. Ставай вiд мене на вiдстанi витягнутої руки -- будемо iти берегом уздовж озера. Тiльки пильнуй, не про?ав його!
Сестра та брат почали повiльно продиратися крiзь очерет.
З-пiд нiг їм то там, то тут вистрибували зеленi, оранжевi та коричневi жабки, злiтали срiбнокрилi бабки й вихоплювалися прудкi коники. Iнодi брат чи сестра бачили ящiрку, що грiлася в останнiх променях лагiдного серпневого сонечка, прикривши плiвчастими повiками очi. При цьому серця їхнi завмирали. Та, побачивши, що в ящiрки немає нi крилець, анi пухнастих вiй, вони скрушно зiтхали i йшли далi.
– - Олежику, -- раптом тихенько покликала Лiзка, й Олег аж стрепенувся:
– - Знайшла?!
– - Нi, -- махнула рукою Лiза, -- але я подумала: якщо товариша Васi на озерi нема, то, може, просто погукаємо Максика? Вiн почує -i вiдгукнеться.
– - Молодчина ти в мене!
– - похвалив сестру Олег.
– - Як я сам не додумався! Ану, давай разом: Мак-си-ку!
– - Мак-си-ку-у!!
– - дзвiнкоголосе понеслося над притихлим озером, ударило в комишi протилежного берега i повернулося назад.
– Мак-си-ку!! Де-е ти?!
– - Що? Де?! Хто!
– - раптом, як чортеня з тютюнницi, вистрибнула з комишiв гола довготелеса й бородата постать в окулярах. Брат i сестра впiзнали в нiй товариша Васю!
Тiльки зараз вiн був не в гумовому плащi з капюшоном, а в самих плавках та в дитячiй панамцi на головi. В руках у нього замiсть страхiтливої рушницi була звичайна кулькова авторучка.
– - Стiй! Заповiдна зона! Стрiлятиму!
– - як заведений, вигукнув товариш Вася i наставив на отетерiлих дiтей авторучку. Але враз помiтив, що в руках у нього не рушниця, злякано ойкнув та присiв у комиш.
Лiза й Олег не знали, що й робити!
Аж ось постать знову висунулася з комишiв.
– - Ви що тут шукаєте?
– - спитав товариш Вася вже iншим, тихим i сором'язливим, голосом.
– - Невже не знаєте, що гратися тут заборонено?
– - Пробачте, що потурбували, -- смiливо вийшла наперед вiдчайдушна Лiзка, яка отямилась перша, -- але ми прийшли на озеро не гратися, а в дуже серйознiй i невiдкладнiй справi.
– - Тодi дозвольте поцiкавитися, що ж це за справа?
– - зовсiм променисте й лукаво всмiхнувся грiзний охоронець.