Мисливці за орхідеями

Флос Франтишек

— В нашому ранчо всі живі та здорові й сердечно вітають вас, — мабуть, уже вп'яте повторював ранчеро. — Ми щодня згадуємо про вас, а надто жаліємо в дощову погоду, бо ця халупа не може вам правити за зручне й надійне сховище! Це ж не ранчо!

Наші друзі поквапливо запевнили бажаного гостя, що вони теж вдячно згадують усю його милу родину, а Єнік попросив передати обом дочкам ранчеро найкращі побажання. Він дуже хотів би подарувати їм на згадку щось вельми гарне… Правда він мав опудало куруку, але пообіцяв його вже своїм батькам. Єнік вирішив, що коли йому ще раз пощастить підстрелити якогось гарного птаха, то він неодмінно пошле його як дарунок до ранчо.

Наступного

дня дон Фернандо захотів оглянути кількатижневу здобич мисливців і був страшенно здивований та розчарований, коли йому показали зів'яле листя та пожовклі бульби.

— Вони ж згниють, перш ніж ви дістанетеся до моря! — мовив він. — І варто вам було марнувати сили заради цього жовтого ії зів'ялого бадилля!

Дядечко Франтішек лише всміхнувся.

— Любий друже, ці жовті, побабчені кореневища дуже живучі, можете мені повірити. Навіть далека подорож через океан їм не зашкодить, я вже про це подбаю. А в Англії на них чекає чудовий догляд, який їх воскресить. У теплицях, де підтримується належна температура, їх вчасно поливатимуть; у землю їм дадуть дрібно потовченої цегли й трохи гною. Вологе повітря й рівномірне тепло відновлять їхні сили. Ох, коли б ви побачили, як вони відродяться! Я розраховую, що в січні або лютому наступного року на них уже виростуть нові пишні квіти. Цієї хвилини нетерпляче жде містер Гау, адже тільки тоді він зможе пересвідчитися, чи пощастило нам знайти новий або принаймні якийсь рідкісний вид орхідей.

— Дивина та й годі… — знизав плечима дон Фернандо. — Бавовна, індиго, червоне дерево, дорогоцінні метали, кава, прянощі й усілякі інші корисні речі — це я ще розумію. Але щоб люди їхали в джунглі лише по квіти, це мене справді дивує.

— І все ж таки англійці, німці, французи, а останнім часом і північні американці споряджають великі експедиції саме по квіти, — заперечив Франтішек. — І цим експедиціям іноді щастить зробити дуже цікаві відкриття! Звичайно, в Центральній Америці, зокрема в Мексіці, важко знайти щось нове, бо наші земляки Генке і Резл — а цьому особливо щастило — вже визначили багато нових видів цих рослин.

Це дуже зацікавило Єніка — він згадав, що часто бачив ці імена в теплицях містера Гау.

Приходячи до Франтішка, Єнік не раз читав написи на дощечках, прикріплених до кошиків з вазонами. Так, Генке і Резл — ці імена траплялися там дуже часто, але Єнік і гадки не мав, що то імена двох його співвітчизників та мандрівників, які вперше визначили багато нових видів орхідей.

Потім докладно обговорювали план дальшого просування експедиції. Франтішек сподівався, що знайде в Петенській улоговині рідкісні види орхідей, які люблять рости в низинних місцях. Крім того, він мав надію, що на відногах Кокскомбських гір, найвища вершина яких сягає 3700 метрів над рівнем моря, їм пощастить виявити нові види гірських орхідей.

Дон Фернандо лише мовчки кивав головою. Йому теж було ясно, що з повозкою через джунглі експедиція не пройде. Він запропонував прив'язати ящики до хребтів в'ючаків, тоді членам експедиції доведеться лише розчищати тваринам дорогу. Звичайно, просуватися вперед вони будуть дуже повільно: щоб експедиція змогла пройти якихось сто метрів, доведеться добре-таки попрацювати сокирою та мачете. Але ж це легше, ніж морока з повозкою.

Пастух, крім того, порадив Франтішкові найняти людину, яка добре знає ці місця й змогла б провести їх маловідомими стежками. Пастух також уважав за свій обов'язок попередити, що в лісах никають зграї волоцюг, які часто нападають на подорожніх біля озера Петен, а іноді доходять навіть аж на південь Гватемали, до Кордільєрів.

—

Доведеться мені знайти для вас якусь надійну людину, — вів далі пастух, — бо розбійники можуть напасти на вас на кожному кроці. Втім, ці волоцюги — боягузи й зважуються нападати лише тоді, коли чисельна перевага на їхньому боці, а перед дужим супротивником вони покірні, наче приручені вовки.

— Як би там не було, а ці люди небезпечні, бо вони можуть навмисне збити вас з дороги, — зауважив дон Фернандо, — тому будьте з ними обережні!

Надходив вечір, і дон Фернандо подумував про повернення додому. Він вирішив, що хатину не будуть розбирати: можливо, колись вона стане бажаним притулком для людини, яка зблудить із шляху. Повозку він візьме з собою до ранчо, а натомість пришле дону Франтішку ще двох в'ючаків.

Прощаючись, дон Фернандо поклав руку на плече своєму європейському другові.

— Якщо вам неодмінно треба йти далі, то скористайтесь порадою пастуха, але не забувайте й найліпшого тутешнього правила: немає надійнішого друга за добру рушницю та гострий ніж! Не довіряйте нікому, навіть моєму пастухові. Хоч він мені вірно служить уже цілих два роки, проте хто зна, яке в нього минуле. Щось він надто охоче запропонував вам свої послуги — а це вже підозріло. Скажіть мені, чи можете ви цілком покластися на своїх індіанців?

— Досі вони поводилися дуже добре, — відказав дон Франтішек. — І, здається, довіряють нам що далі, то все більше.

Дон Фернандо обняв усіх на прощання, зробив подарунки Хосе та індіанцям і поїхав під голосні вигуки на своїй повозці, до якої пастух запріг тих двох коней, що на них вони приїхали сюди.

— Я скоро повернуся! — вже здалеку крикнув пастух. — Приведу вам провідника! Щонайпізніше за тиждень ви зможете вирушити в дорогу!

Вацлав Веверка гладив Плутона по голові й довго дивився вслід дону Фернандо та пастухові. Потім він обернувся до Єніка:

— Тобі не здається дивним, що собаки не впізнали пастуха?

— А чого б вони мали його впізнавати? — трохи подумавши, відказав Єнік. — Він же не був їхнім хазяїном. Просто десь купив їх, а тоді перепродав нам.

Вацлавові довелося погодитися, що Єнік має рацію, і, не поспішаючи, друзі повернулися до табору.

X

ПОДОРОЖ ДЖУНГЛЯМИ

Пастух дотримав слова: за чотири дні він повернувся й привів із собою мулів, нав'ючених мішками та кошиками. Дон Фернандо виявив свою щедрість і цього разу. В'юки були набиті подарунками й харчами: копченим м'ясом, яке зберігається найдовше, кавою, чаєм, цукром і дуже потрібною річчю — сіллю. За сіль тубільці запропонують вам усе, що мають найцінніше: пташине пір'я, які завгодно тканини, капелюхи, сплетені з трави, й химерні статуетки божків та різних чудовиськ, вирізані з дерева.

Європейці з вдячністю прийняли подарунки, укладені в місткі мішки та кошики дбайливими руками господині ранчо та її дочок. Про те, що це справа жіночих рук, свідчив ретельний добір найнеобхідніших речей. Європеєць ніколи не забуде взяти з собою в дорогу мило, гребінь, носовичка й зубну щіточку — але, крім цього, в експедиції до тропіків потрібні й деякі інші речі. Дочки ранчеро вважали за необхідне покласти між подарунки й таке, що, на їхню думку, було дуже дорогоцінне: на самому дні одного з мішків наші мандрівники виявили червону стрічку. Можливо, ця стрічка потрапила сюди через недогляд, але в такий спосіб Лготка теж дістала подарунок: з гарної стрічки Єнік одразу ж змайстрував їй чудовий нашийник.