Мисливці за орхідеями
Шрифт:
Дядечко Франтішек замислено усміхнувся:
— У них сотні причин не довіряти білим, хлопчику мій. Але якщо тобі пощастить завоювати їхнє довір'я, ти здобудеш справжніх, вірних друзів. Лестити їм не треба — будь із ними справедливий і стався до них прихильно, цього вистачить.
Багаття вже ледь жевріло, табір повільно поринав у сон.
Європейці пішли спати до хатини, вкритої лише гіллям і широким листям тропічних рослин; робітники дона Фернандо лягли під повіткою. Вони спорудили її перед тим, як смерклося: забили в землю вісім стовпів і з гілля зробили легкий дах. Лише індіанці все ще не спали, як і досі, вони сиділи навколо багаття й монотонно бубоніли щось.
— Моляться, —
Ніч минула без особливих пригод, але Єнік все одно ніколи не забуде її — це була його перша ніч у джунглях.
Не встигли вранці європейці встати й умитися, а чорний Хосе — зварити сніданок, як троє індіанців разом зі старшим робітником ранчо принесли з лісу велетенську забиту змію й повісили її на дереві. Змія висіла, немов грубелезний блискучий сталевий трос, де-не-де вкритий іржею. Пастух самовдоволено оглядав її, прикидаючи в думці, скільки хороших поясів, батогів і ременів зробить він з її шкіри. Коли трохи згодом з хатини вийшли Єнік і Вацлав, пастух розповів їм про іншу, набагато меншу, зате отруйнішу змію — маленьку небезпечну куфію.
Дядечко Франтішек щедро заплатив усім робітникам ранчо, а пастухові нагадав про його обіцянку дістати двох хороших собак. Потім він передав сердечний привіт усім мешканцям ранчо дона Фернандо Альвареса.
Люди попрощалися й пішли собі: одні попрямували до ранчо, інші — в глухі джунглі. В таборі зостався лише негр Хосе; він пішов до хатини й заходився будувати піч — просте вогнище його явно не задовольняло. Але, перш ніж по-справжньому взятися до роботи, Хосе напоїв мулів і прив'язав їх там, де трава була густіша. Потім почав носити будівельний матеріал з берега потоку — каміння і в'язку глину. Попрацювавши так години зо три, Хосе з гордістю оглянув свою споруду; в цю мить він трохи скидався на чеських карапузів, які люблять будувати греблі на розмоклих після дощу шляхах, — грязюки на тих пустунах тоді більше, ніж на їхній споруді. Але Хосе це було байдуже, бо гостей він чекав аж надвечір, і часу попереду було ще багато.
За вдачею Хосе був досить-таки ледачий, любив поспати. Тож і цього разу він не витримав — простягнувся на маті, сплетеній з трави, й прокинувся лише в ту драматичну мить, коли над головою в нього щось кілька разів гримнуло.
Це, звичайно, гнівалося не небо, а добрий дядечко Франтішек, який повернувся разом з друзями й помічниками на вечерю. Хосе схопився, наче олень, і миттю затопив у своїй новій печі, тій, ясна річ, таке поводження не сподобалося, й вона так почала куріти, що всі змушені були тікати якомога далі від хатини.
Однак не минуло й години, як Хосе поставив на стіл витвір свого кухарського мистецтва — горщики з кукурудзяною кашею; та, на жаль, похвали він не дочекався: вибагливих європейців розбестила кухня дона Фернандо.
Що ж до індіанців, то вони зі смаком взялися до їжі, а потім, як і напередодні, всілися навколо багаття, розкладеного на віддалі пострілу від хатини.
Сьогодні всі попрацювали як слід. Індіанці спиналися на високі дерева й паліччям збивали з їхніх вершечків кущики орхідей. Єнік і Вацлав швидко збирали їх і відносили дядечкові Франтішку. Той уважно оглядав і сортував орхідеї: одні викидав, інші обережно складав у плетені кошики, що їх члени експедиції прихопили з собою із табору. Правда, сьогодні їм не пощастило знайти щось надто цікаве,
Головне для Франтішка тепер полягало в тому, щоб зацікавити роботою індіанців і навчити їх швидко розпізнавати рідкісні види орхідей, квітка в яких часто буває непоказна, маленька, завбільшки з муху з розчепіреними крильцями, а іноді така, як чеська квітка «черевичок» або «човник»; і все ж таки ціняться ці види досить високо. Якби нетерплячий дядечко Франтішек міг на повітряній кулі або на якомусь іншому літальному пристрої злетіти над вершечки дерев! О, тоді він вибрав би все найкраще з царства орхідей! Але, на жаль, літати й спинатися на велику висоту дядечко Франтішек не міг, тож йому не залишалось нічого іншого, як задовольнятися тим, що скинуть на землю байдужі індіанці.
Єнік, бачачи це, вирішив, що він повинен якомога швидше навчитися лазити по деревах, аби приносити рослини цілі й неушкоджені. Сьогодні він уже пробував видертися на вершечок дерева, але дядечко Франтішек злякано крикнув йому спускатися вниз.
— Ану, зараз же мені злазь! Подереш на собі одежу, впадеш та ще й, боронь боже, скрутиш собі в'язи. Швидко мені злазь!
Єнік слухняно зліз і заходився ловити метеликів та жуків. Незабаром це заняття цілком захопило його. Мабуть, ніде в світі нема таких гарних барвистих комах, як тут, на Юкатані. Але, на жаль, на Юкатані, крім барвистих метеликів, поширені велетенські мурахи, а також страшні піщані блохи. Ці блохи дістаються навіть крізь взуття і впинаються в шкіру ступні та під нігті, викликаючи пекельну сверблячку. Ця сверблячка триває доти, поки людина не виріже комаху або не витягне її голкою і поки ранка не загоїться.
Дядечко Франтішек усе це передбачив іще в Лондоні й тому замовив для себе та для Вацлава спеціальні черевики з двох шарів шкіри, між якими було прокладено тонкі алюмінієві платівки; такі черевики піщана блоха вже неспроможна прокусити.
Про Єніка, звичайно, він тоді подбати не міг, і тому хлопець носив свої звичайні черевики, а також краги, припасовані до його ноги.
— Все це тобі доведеться викинути, — буркнув дядечко Франтішек, тільки-но Єнік з гордістю показав йому свої знахідки.
— Але ж, дядечку, я хотів би зібрати велику колекцію комах, метеликів і жуків. Знаєте, як дивуватимуться наші хлопці, коли…
— Дурниці! — урвав його дядечко Франтішек. — Якщо ця колекція не зіпсується в дорозі, то її зжере міль або ще яка-небудь негідь, це вже напевно. Коли я вперше мандрував, то теж спробував був збирати комах, але все пішло нанівець. Хто хоче привезти із тропіків таку колекцію, повинен гарненько до цього підготуватися. Колись я зустрів якогось німецького професора — той мав із собою цілу похідну аптеку. Якби ти побачив, скільки в нього було всілякої рідини, порошків, отрут, коробочок, пляшечок, мішечків! А він іще скаржився на збиток, який йому заподіяли манюсінькі нікчемні створіння, що немов узяли собі за мету свого життя пожирати вченим їхні колекції.
Єнік засмучено слухав дядечка й дивився па великих прекрасних метеликів, що літали навколо. Досить було тільки рукою сягнути — й вони твої. А дядечко розвіяв усі його сподівання. Єнік уже уявляв собі, як зраділа б Терезка, коли б він привіз додому цих райдужних перламутрівок. Він міг би, скажімо, викласти з них мозаїчну картину — таку картину Єнік уже десь бачив. Та, мабуть, Єнікові доведеться відмовитися від свого задуму. Маленькі жучки — точильники — однаково все знищать!
— Бережися, Єніку, також стоніжок і скорпіонів, — сказав йому дядечко Франтішек. — їхні укуси так само отруйні, як і укуси павуків. — Тут завжди треба пильнувати.