Мисливці за орхідеями
Шрифт:
Господиня дому на початку оповіді гордо поглядала на присутніх, але тільки-но чужинець заговорив про жорстокість і честолюбство переселенців, а також про суворість і жадібність усіх іспанців, які всіляко утискували тутешнє населення й придушували його повстання, вона одразу ж похилила голову.
— Але й іспанці не змогли довго втриматися на загарбаній землі, — провадив далі дядечко Франтішек. — Тисяча вісімсот десятого року мексіканці повстали проти іспанського панування. Повстання п'ятдесяти тисяч невдоволених мексіканців очолив уславлений Мігель Ідальго-і-Кастілья. Через рік його було вбито, але тисяча вісімсот п'ятнадцятого
Всі зацікавлено слухали розповідь дядечка Франтішка.
У просторій кімнаті панувала тиша. Ці прості люди — слуги й пастухи — розуміли, що проти правдивих слів дона Франтішка нічого не заперечиш; вони, власне, теж були такої думки. Мексіка — країна досить велика й могла б прогодувати в десять разів більше людей; то чому ж тоді людське покоління не живе спокійно, чому не змагається в корисній праці, в мистецтві й науці?
— Так, чому? — запитали один одного дядечко Франтішек і дон Фернандо, коли залишилися вдвох. Гроза вже вщухла, й усі, хто вдень працював, пішли спати.
Люб'язний господар пообіцяв, що накаже збудувати в лісі для мандрівників хатину на палях. Про те, щоб наші мисливці ночували в лісі в шатрах, не могло бути й мови, бо земля тут була сира й дуже холодна вночі. Крім того, ввечері й уночі джунглі прокидаються, на полювання виходять хижі звірі та численні плазуни, і тільки велике вогнище може тримати їх на належній відстані від людей. Проте вогонь ненароком може згаснути, й тоді ті, що сплять коло нього, залишаються без захисту. Все це дон Фернандо знав дуже добре й тому знову повторив дону Франтішку свою пропозицію.
Дон Франтішек із вдячністю прийняв її і, задоволений, пішов до спальні, щоб теж відпочити перед завтрашньою експедицією до лісу.
Єнік і Вацлав уже спали.
V
У РОЗВІДКУ
Експедиція вирушила вранці лише після спільного сніданку. Наші троє друзів надягли добротні полотняні костюми, взули високі чоботи з м'якої шкіри, які надійно захищали ноги: відомо, що ніде немає стільки гадюк, земноводних, жаб і ящірок, як у Мексіці, а надто на Юкатані.
Дядечко Франтішек не відпускав од себе Єніка ані на крок, бо ці ліси аж кишіли дикими звірами; тут можна було надибати не лише ягуара та пуму, але й рись.
Оскільки в червні сюди прилітають із півночі перелітні птахи, дядечко пообіцяв Єнікові, що той почує в лісі багатьох співочих птахів, побачить цілі зграї різноколірних колібрі, які пурхають над квітами, немов літаючі коштовні камені або великі мінливі іскри.
На чорну роботу найняли негра Хосе: він повинен був переносити ящики, дбати про нічліг і варити їсти. Спритним індіанцям доручили збивати з верхівок дерев квіти орхідей. Цю роботу можна було доручити лише людям, які лазили по деревах, наче ящірки, стрибали з гіллі на гіллю, немов вивірки, й ночували себе на карколамній висоті, ніби мавпи або великі папуги.
Дон Фернандо разом з усією родиною провів любих йому чужинців добрий шмат дороги до лісу. А робітники дона Фернандо, які мали збудувати для мисливців у лісі хатину, супроводжували наших друзів аж у зелену хащу джунглів.
Експедицію вів пастух: він знав, у якій саме частині лісу ростуть рослини, що їх шукають ці молоді запальні чужинці.
Дорогою європейці пильно роздивлялися на оброблені поля, на яких росли кукурудза, рис, тютюн і чорні боби. У найнижчій, мокрій частині долини розстелилася плантація цукрової тростини.
— Виходить, тут нема ні картоплі, ні збіжжя, як у нас? — здивовано зауважив раптом Єнік.
— Нема, хлопчику. Тутешнім мешканцям їх заміняють батати, маніок, ямс і арум, тож за європейською їжею ніхто тут не скучає, — одразу ж відповів йому дядечко Франтішек, а потім детально почав пояснювати хлопцеві, що тут навколо росте.
— Батати, або, як їх тут іще називають, патати, — це солодкі бульби повзучої рослини. Маніок, або «маніхот», належить до родини молочаєвих; вирощують його тут тому, що коріння маніока містить у собі крохмаль, борошно кассаве і їстівне саго тапіока. Бульби ямса теж їстівні. І нарешті арум — ти бачиш його там, у тіні пальм, — рослина теж дуже корисна. Вона містить крохмалисте борошно, яке вживають тут майже в усі страви.
— Погляньте, яка краса! — вигукнув зненацька Єнік, показуючи на шереги низьких деревець, усипаних білим цвітом. Ці деревця росли поряд з високими деревами.
— Напевно, це цвітуть вишні, — зробив припущення Вацлав.
— Які там вишні! — засміявся дядечко Франтішек. — Це кавові дерева. А оті високі дикі дерева захищають їх від бур та сонця.
— Від сонця? — здивувався Єнік. — Але ж сонце їм якраз і потрібне, хіба ні?
— Сонячне тепло цим деревам потрібне, це правда, але рости вони можуть лише в тіні; пряме сонячне проміння їм шкодить. Їхні плоди схожі на наші вишні — це гарні червоно-лілові ягоди, спокусливі на вигляд, але не їстівні.
Єнік і Вацлав не переставали дивуватися.
— Якби ви запитали тутешніх людей, вони б вам розповіли, скільки праці вимагають ці плоди, коли дозріють. Їх обривають з дерев і зсипають на купи. Трохи перегодя м'якоть плодів починає гнити. В Коста-Ріці їх промивають у воді. Тому цей сорт кави називають «випрана кава». Потім ягоди висушують на гарячому сонці, а тоді робітники спеціальними машинами обдирають з них висохлу м'якоть і розривають оболонку плоду, з якої випадає двоє зерняток.
— Це ми де-небудь побачимо? — запитав Єнік.
— Так, у Коста-Ріці й у Гватемалі ти побачиш такі гори кави, що тобі аж моторошно стане.
Єнікову увагу раптом привернув пагорб, порослий сизувато-зеленими кущами. Підійшовши до кущів, він побачив, що листя їхнє м'ясисте й колюче.
— Це агави! — вигукнув Єнік. — Але вони не схожі на ті, які ми вже надибували.
— Правильно, — похвалив його дядечко Франтішек. — І вирощують їх тут не для краси й навіть не заради їхнього волокна: з них роблять національний напій «пульке».