Мисливці за орхідеями
Шрифт:
— Але ж вони у вас зав'януть, — озвалася сеньйорита Іза, молодша дочка хазяїна. — До Європи ж дуже далеко, далі, як до Веракруса або до Меріди.
Всі голосно зареготали й сказали Ізі, що до Англії в сто раз далі, ніж до їхньої столиці Меріди, та дівчинка лише похитала головою.
— Неправда, світ не такий уже й великий! З першого-ліпшого пагорка видно його край! Там, де небо з'єднується з землею, і є край світу.
Шкода, що Єнік Сатрапа не вмів говорити по-іспанському. А то він міг би розповісти цій дівчинці, що, мабуть, була його ровесницею, який великий той світ! Навіть в Англії, куди з Центральної Америки справді дуже далеко, не видно кінця світу. З Англії
Дізнавшись, чому всі регочуть з Ізи, Єнік відчув жаль до цієї дівчинки, яка виросла в такій глушині; він пам'ятав, які мізерні були його власні знання, коли він іще жив у Лготці. В школі Єнік, щоправда, чув про те, який великий світ, але хіба можна уявити собі його безмежні простори, якщо ти ніколи не їздив далі Хрудіма? Тепер, коли Єнік перетнув океан і опинився в Центральній Америці, навіть дорога з Чехії до Англії здавалася йому легкою прогулянкою.
— Ця маленька американка знає поки що небагато, але, щиро кажучи, досвід іноді важить значно більше, ніж знання. Людина найкраще зрозуміє те, що пізнала на власній шкурі, — зауважив трохи згодом Єнік своєму «брату» Вацлаву, коли вони вже лежали в ліжку.
А потім, коли до спальні зайшов «дядечко» Франтішек, всі троє довго розмовляли потемки про те, що їх чекає наступного дня, аж поки сон не склепив їм повіки.
Дивна була ця родина — «дядечко» і двоє «братів», кожен з яких носив інше прізвище. Про те, як вона виникла, ми незабаром дізнаємося.
II
ЕКСКУРС У НЕДАВНЄ МИНУЛЕ
1890 рік. В одному з кварталів західної околиці Лондона розкинулись велетенські сади, з яких стирчать численні гостроверхі дахи. Здалеку ці дахи скидаються на зубці гігантських пил. Однак якщо підійти ближче, то видно низькі будівлі з похилими скляними дахами, поверненими на південний схід. Здебільше ці будівлі вельми прості: на фундаменті з червоної цегли стоять залізні стовпи з перекладками. Це теплиці. Належать вони не садівникам, а лондонським багатіям та торгівцям. В теплицях вирощують різноманітні заморські рослини, рідкісні фрукти, виноград, дині, огірки, ананаси, а в довжелезних підземних коридорах, темних і вогких, із сотень тисяч білесеньких цяточок, які швидко бубнявіють і робляться пухкими, виростають печериці, тобто шампіньйони.
Але в багатьох із цих теплиць вирощують лише орхідеї, і кожен власник пишається, коли його теплицю прикрашає якась незвичайна або рідкісна рослина. Ціни на ці незвичайні рослини дуже високі: деякі види коштують кілька сот крон, а деякі — ціле багатство! Заповзятливі люди на цій пристрасті до заморських рослин наживають величезні гроші; вони вирощують орхідеї у своїх теплицях, а потім збувають аматорам цих рослинних скарбів або цілі кущі орхідей, або самі лише квіти.
Багато видів орхідей ростуть на стовбурах та гіллі дерев, але є й такі орхідеї, коріння яких висить у повітрі й дістає з нього живлення, зокрема вуглекислий газ; деякі орхідеї живуть на корінні дерев, а багато росте прямо з бульб, закопаних у землі. Орхідеї — не паразити, хоч і ростуть на деревах. Дерева лише правлять їм за опору.
Обвиваючи гілляки, листя й кору дерев, густе коріння орхідей закриває до них доступ світла та повітря. Листя й кора на стовбурі обвитих дерев поступово перетворюються на гумус [4] , яким і живляться орхідеї.
У нас в Чехії також нараховується понад сорок видів зозулинця, тобто орхідей, але жаркі пояси землі дають притулок понад трьом тисячам їхніх різновидів. А яка велика різниця між європейськими й тропічними орхідеями!
Усе це Єнік Сатрапа знає вже давно: він часто навідувався до лондонських теплиць містера Гау, в яких вирощували ці чудові квіти двоє чехів — Франтішек Долежал і Вацлав Веверка.
Але як потрапив Єнік Сатрапа до Лондона і взагалі до Англії? Адже цей малий мандрівник дуже охоче згадує про невеличке чеське сільце Лготку поблизу Хрудіма!
Єнік народився у Лготці. Коли п'ять років тому його батько, кравець, переконався, що в Чехії кравецтвом родину не прогодуєш і що його майстерність краще оцінювали в Лондоні, де він працював до одруження, Єнік невимовно зрадів.
Мати й сестра Терезка, щоправда, трохи боялись далекої дороги, але Єнік не боявся.
Сатрапа-старший розмірковував недовго. Він написав лондонським друзям листа і. отримавши позитивну відповідь, продав свою хатину разом із невеличким клаптиком поля, а тоді з усією сім'єю вирушив за кордон.
Оселились Сатрапи в передмісті Лондона, і батькові щодня доводилось їздити на роботу в центр, у велику крамницю готового одягу, де він креслив викройки, кроїв матерію й діставав за це цілком пристойну платню.
Ясна річ, Єніковій матері нелегко було звикнути до нового оточення. Незнайома обстановка, чужа, незрозуміла мова — все викликало в неї тугу за батьківщиною, і, хоч земляки вряди-годи навідували Сатрапів, їй дедалі дужче хотілося додому. «Нема в світі як свій край», — казала вона. Бідолаху тішило лише те, що чоловік обіцяв повернутися до Чехії, тільки-но заробить трохи грошей.
Терезка теж ніяк не могла привикнути до життя на чужині. Зате Єнік, — тоді десятирічний хлопець, — почував себе на околиці Лондона наче дома.
Незнайома країна, велике місто, нові люди, все незрозуміле й незвичайне непереборно вабило хлопця до себе й полонило його уяву. Йому хотілося все бачити й усе знати.
З Франтішком Долежалом Єнік познайомився випадково на вулиці, коли одного разу раптом почув чеську мову; незабаром він заприятелював і з Вацлавом Веверкою, котрого Долежал відрекомендував родині Сатрапів як свого друга.
Непомітно й спокійно промайнули п'ять років. Аж нараз містер Гау, в теплиці якого працював Долежал, вирішив послати його на розшуки нових видів орхідей. Експедиція на чолі з Долежалом повинна була пройти південний Юкатан і Гватемалу, щоб знайти нові бульби відомих уже сортів, а відтак вирушити в Південну Америку, до ріки Амазонки й Бразілії, де ростуть нікому не відомі ще й рідкісні види орхідей.
Витрати не лякали містера Гау. Він знав, що вони окупляться з лихвою, і тому дозволив Долежалу взяти з собою помічника — його земляка й приятеля Веверку.
Долежал лаштувався в експедицію грунтовно й довго — на це пішло цілих два місяці. Він ні від кого не приховував, що збирається в далеку дорогу, і Єнік, тільки-но почув цю новину, одразу ж вирішив будь-що поїхати разом з Долежалом і взагалі втекти з дому! Долежал уже втретє вирушав до тропіків, озброєний неабияким досвідом, надзвичайною відвагою та багатими знаннями. Він сам називав себе «мисливцем за орхідеями», бо вважав цю справу не простим колекціонуванням: адже той, хто шукає нові види цих рослин, має бути готовий до боротьби з дикими звірами й лихими людьми, з морем та бурями, з тропічною спекою й хворобами, не кажучи вже про тисячі різних інших небезпек та непередбачених перешкод.