Мої і чужі таємниці
Шрифт:
Але мій план не сподобався Лесикові.
— Ні, це не годиться, — сказав він, — бо у щоденнику залишаться відбитки наших пальців і нас одразу ж запідозрять.
І ми почали напружено міркувати, у який саме спосіб нам помститися. Щоб помста була швидка, сувора і нещадна. Та чомусь нічого путнього на розум не спадало.
От у давнину помститися було навдивовижу легко!
Зіну можна було б залізною рукою кинути у глибокий кам’яний мішок, де по темних кутках ворушаться бридкі павуки, а по вогкій підлозі стрибають потворні жаби. Іноді на мотузці ми
Ми б тримали Зіну у кам’яному мішку цілу чверть. Без підручників і зошитів! Вона б уже не встигла надолужити прогаяне і неодмінно залишилася б на другий рік. А другорічників редакторами газет не обирають!
Або у давнину можна було б зробити ще краще — викликати Зіну на збори і грізно наказати їй:
— Іди туди, не знаємо куди. Принеси нам те, не знаємо що.
Поки вона повернулася б, ми б усі встигли спокійно закінчити школу.
Але за наших часів навіть мріяти про таку помсту страшно: якби про це дізналися вчителі, вони негайно скликали б батьківські збори і всі говорили б, що ми бешкетники і хулігани. А нам така характеристика ні до чого.
Думали ми, думали, і раптом Лесик таки надумав.
— Ура! — вигукнув він, — Я знаю, що робити! Передусім нам треба дати непорушну клятву. Чому ми зараз не можемо нічого придумати? Тому, що не дали клятви.
Я з повагою подивився на Лесика. І як це мені не спала на думку така проста річ?
Та дивувався я даремно. Все було закономірно, бо Лесик у таких таємних справах мав величезний досвід.
Ще до того, як його посадили за мою парту і він вирішив податися у космонавти, він сам себе прийняв у пірати, хоч про це ніхто нічого не знав.
Лесиків батько топограф. Іноді, як у нього багато термінової роботи, він приносить топографічні карти додому. А коли вирішили перекинути ще один міст через Дніпро, у нього роботи стало ще більше. Він майже щодня брав додому карти дніпрових островів та мілин.
І якось одна така карта потрапила на очі піратові Лесику.
Він умить збагнув, що це карта острова скарбів. Але чомусь її не довели до пуття: на ній було надто мало секретних позначок. Тільки в центрі острова намальовано хрестик, а поряд з ним якісь таємничі формули і цифри. Навіть безвусий юнга, що вперше ступив на палубу, второпав би, що це — секретний шифр. А такому піратові, як Лесик, зрозуміти це було ще легше.
Спочатку, щоб правильно зорієнтуватися, він намалював у верхньому лівому кутку так звану “троянду вітрів”. Тоді поклав упоперек острова кістяк. Одна кістлява рука, наче в останньому зусиллі витягнута вперед, недвозначно впиралася вказівним пальцем у хрестик, оздоблений таємничим шифром. А між розкиданими ногами кістяка Лесик намалював величезну піраміду чавунних ядер і написав кривими літерами грізне слово “форт”. Поблизу острова дрейфував із згорнутими вітрилами великий фрегат. його чорні просмолені борти наїжачилися гарматами, а на кормі затріпотів на вітрі чорний прапор з білим черепом і перехрещеними кістками.
Тепер
І цієї миті ввійшов батько.
З першого погляду він оцінив, яку величезну роботу здійснив Лесик. І одразу ж потягся до ременя…
Як бачите, Лесик мав неабиякий досвід, і тому на нього можна було спокійно покластися.
Якщо Лесик сказав, що треба дати клятву, значить, так потрібно.
І от ми міцно стиснули один одному руки і почали похмуро заприсягатися.
— Клянуся, що помщуся! — сказав Лесик.
— Клянуся, що помщуся! — луною відгукнувся я.
— Не буду миться, не буду голиться, аж поки ця клятва не здійсниться! — прохрипів він.
— Не буду миться, не буду голиться, аж поки ця клятва не здійсниться! — прохрипів я.
Це була страшна клятва.
Правда, голитися нам не потрібно було. А от як не митися? Спробуйте хоч один день не вмитися, якої ваші батьки заспівають?
І я сказав Лесикові:
— Знаєш, Лесику, по-моєму, якщо ми не вмиватимемося, нас можуть запідозрити.
Лесик замислився.
А потім сказав:
— Не хвилюйся — ми всіх обдуримо. Ми будемо вмиватися, але не для того, щоб порушити клятву, а для того, щоб ніхто ні про що не здогадався.
Я охоче схвалив це мудре рішення.
Тепер нам уже не було про що турбуватися. Рано чи пізно, а клятва своє зробить! І ми нарешті сіли за уроки, щоб подолати усі труднощі, які спеціально для нас склали автори підручників.
Розділ 6
ПОМСТА
Клятва — велика сила!
Ми з Лесиком дуже швидко у цьому переконалися. І мені здається, що, якби ми своєчасно не дали один одному клятви, мені зараз, можливо, не було б чого вам оповідати.
Клятва почала діяти тоді, коли одного дня знову пішов сніг. Його за одну ніч намело так багато, що неможливо було ні пройти, ні проїхати. Мій батько сказав, що він, скільки живе, ще такого снігу не бачив.
Ще сонце не піднялося, як шляхами-дорогами поповзли снігоприбиральні машини. Вони металевими клешнями згрібали сніг до себе і безупинно кидали його з транспортерів на широкі спини вантажних машин.
Але особливо цікаво було спостерігати за роботою трамваїв, спеціально пристосованих розчищати колії. Вони здіймали навколо себе справжню завірюху і котилися по рейках у суцільній сніговій куряві.
Та снігу було стільки, що вчасно скрізь розчистити все одно було неможливо.
Побачили б ви тоді нашу школу!
Вона наче поменшала, такі глибочезні кучугури з усіх боків оточили її. Сніг величезним білим капелюхом лежав на даху, пухнасто облямував підвіконня, а на козирку, що нависав над входом до школи, він навіть не вміщався і холодними перинами звисав з усіх боків.
Від дороги до школи ми з Лесиком ішли вузенькою стежкою, на якій ледве могли розминутися дві людини. Видно, це учні старших класів пробили цю снігову ущелину. А жаль! Краще залишили б цю роботу нам. Тоді нас неодмінно відпустили б з уроків.