Мої і чужі таємниці
Шрифт:
— Яуео! — гуртом відповіли марсіяни.
А робот-тлумач негайно переклав:
— Дякуємо!
— Як тривав політ? — запитав єдиний представник усього людства тов. Хвалимон П. В.
— Оао! — одноголосне відповів гурт марсіян.
А робот-тлумач переклав:
— Нормально!
— Як працювали телеметричні прилади і бортові системи? — не вгавав тов. Хвалимон П. В.
— Оао!
— Чи зручно виходити на навколоземну орбіту?
— Оао!
— Як із здоров’ям та самопочуттям?
— Оао!
— А як почувалося на перигелії і на апогелії?
І знову: “Оао!” Відповідають
— Чим вас привабив Київ, що ви саме у ньому блискуче здійснили м’яку посадку?
І робот-тлумач негайно переклав схвильовану відповідь марсіянських героїв-космонавтів:
— Передусім, столиця України Київ нам сподобався тим, що стоїть на березі Дніпра з його численними затоками, протоками, рукавами та ще й Русанівськими каналами, що вельми нагадує марсіянський краєвид, де теж повно каналів. Ми почуваємо себе в Києві, як у себе вдома! Дякуємо за увагу.
— А після того, — врочисто завершив свою захопливу розповідь Павлусь, — вони мене сфотографували для своїх марсіянських газет і журналів, а ще записали домашню адресу і номер хатнього телефону. А тоді полетіли до себе на Марс, бо вже повністю і з честю виконали всю космічну програму.
Деякий час Васько і Оленка мовчали. Павлусь теж мовчав, тішачись тріумфом. Що то значить — все продумати! Хай спробує хтось щось спростувати!
Першим, зрозуміло, отямився Васько. Він непевно запитав (вже не так нахабно, як бувало раніше):
— А ти, Павле… не той?
— Хто? Я? — обурився Павлусь. — Та щоб я і… того? Та ніколи в житті! Щоб на мене Місяць упав і розчавив на місці, коли я хоч слово… того!
І Павлусь звитяжно підніс голову.
А Місяця на небі взагалі не було. З безхмарного неба весело позирало Сонечко. А Місяць в цей час світив аж на протилежному боці земної кулі, аж над Америкою. От якби він шубовснув у Тихий океан!
— Павле, невже все це правда? — нарешті прийшла до тями й Оленка.
— Х-ха! — аж здивувався цим сумнівом Павлусь. — А що ж воно, по-твоєму, коли не правда? — і сам же сміливо докинув: — Може, брехня?
— Та ні, — знітилася Оленка, — я ж не кажу, що брехня… Я просто запитала… Хіба тебе вже не можна й запитати?..
— Отож!
Розділ 8,
присвячений в основному тривожним повідомленням з газет
Ловко обдурив! І нічого не сталося! Місяць як світив, так і світить. Де це чувано, щоб Місяць на Землю падав? Ото клятву придумав — во! Чхати Павлусь хотів на всіх чаклунів-пенсіонерів разом з їхнім навчителем, старезним, як струхлявілий пень, джином — академіком Абу-ібн-Гасаном-ібн-Хасаном-ібн-Касаном і ще ібн-Хамідом на додачу! Х-ха і ще ха-ха!
Якби ви знали, як Павлусь розкошував! Він буквально купався у ласкавих променях неймовірної слави. Він охоче пірнав у них на всіх малих перервах і, само собою, на перервах
— Та хай на мою голову впаде Місяць і зробить з мене мокре місце, коли я хоч на півслова збрехав! Хоч на літеру!
І що ви думаєте?
Нічого йому не робилося!
Х-ха, ну хто після цього слухатиме Васька? Хай собі стрибає найдалі від усіх і заробляє свої п’ятірки — то не дивина… Відмінників у школі — хоч греблю ними гати, особливо у початкових класах. А Павлусь — єдиний-преєдиний аж на цілих два світи, наш і марсіянський.
А тим часом грізні події вже насувалися. Насувалися непомітно для неозброєного ока, але помітно і невблаганно для ока, озброєного надпотужним телескопом.
Про тривожні зрушення на місячній орбіті Павлусь анічогісінько не знав і продовжував робити своє чорне діло:
— Х-ха, та хай мене Місяць безжально розчавить, коли я хоч на грам збрехав! Хоч на міліграм! Усе, що я вам розповів, так само вірно, як два на два чотири! Ця істина така ж непомильна, як уся таблиця множення!
А тим часом у стіннівці однієї далекої обсерваторії, яка притулилася на самісінькій крижаній “шапці світу”, у стінній газеті під назвою “За радянський космос” з’явилася вельми красномовна стаття, яка в обсерваторії привернула увагу всіх — від видатних академіків до початкуючих лаборантів.
Ось вона, ця вікопомна стаття, всенька перед вами — від заголовка і до підпису, рядок в рядок, слово в слово.
КРАЩЕ ПІЗНО, АНІЖ НІКОЛИ
Звідки узявся Місяць?
Що ми про нього знаємо?
Ми знаємо, що Місяць — природний супутник Землі. Але чи завжди він віддано обертався навколо земної кулі?
Ця низка запитань буде зрозумілою, якщо ми згадаємо теорію німецького астронома Герстенкорна. На його думку, Місяць спершу був цілком самостійним небесним тілом, малою планетою, орбіта якої, на її нещастя, була прокладена надто близько до земної. І от одного чудового доісторичного дня земне тяжіння захопило Місяць, і Місяцю вже несила було розірвати могутні гравітаційні обійми.
Місяць почав наближатися до Землі, загрожуючи геть усе на ній потрощити!
Невимовний жах охопив динозаврів, мастодонтів і диплодоків, бо вони відчули крижаний подих неминучої погибелі. Це тваринне передчуття виявилося непомильним — нині від динозаврів, мастодонтів і диплодоків на земній кулі збереглися лише некомплектні кістяки в палеонтологічних музеях.
І не диво!
Місяць так близько підійшов до Землі, що зробився у двадцять разів більший, ніж ми його бачимо зараз. Страхітливі бурі, шторми і урагани здійнялися на морях та океанах. Океанські хвилі заввишки у кілька кілометрів навально котилися на континенти, знищуючи все перед собою. З Місяця на Землю валилися гори, скелі, каміння, пісок. Обидві планети здригалися від жахних землетрусів, тремтіли гори, на яких жаром клекотіли численні вулкани.