Москаль-чарівник
Шрифт:
Солдат. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). Сказывай, хозяин, как тебя зовут?
Михайло (неспокiйно). Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.
Солдат (до жiнки). А тебя?
Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.
Солдат (виймає шомпол, махає над головою й робить усякi знаки в повiтрi). Тепер слушайте! (Спiває).
Ну, знай. Чупрун, ЧтоМихайло i Тетяна (разом). Шнапс!
Солдат. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.
Тетяна. Я боюсь i з мiсця поступиться!
Михайло. Чого ж бояться, божевiльна? Адже ми тут в хатi.
Солдат. Поди, хозяюшка, не бось, поди!
Тетяна (йде боязко до показаного мiсця, знаходить свою горiлку i скрикує, буцiм злякавшись). Ох!
Михайло. Чого ти? Що там таке?
Тетяна. Ох чоловiче!.. Далебi, пляшечка з горiлкою!.. Це справдi, чи не той, що - не при хатi згадуючи?..
Солдат. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.
Тетяна приносить горiлку, ставить на стiл i подає чарку.
Солдат (наливає горiлку). Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Випивши, наливає й подає хазяїновi).
Михайло. Жiнко! Менi щось моторошно. Чи пити, чи не пити?
Тетяна. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив i не здригнувся.
Михайло (бере чарку). А смачна дуже?
Солдат. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.
Михайло хоче пити. Жiнка здержує його.
Тетяна. Перехрести перше.
Михайло (до солдата). А можна перехрестити?
Солдат. Не только можно, да и должно.
Михайло (хрестить i випиває разом, потiм виявляє здивування та задоволення). А!..
Солдат. Какова?
Михайло. Та я зроду не пив такої мiцної. А налий iще!
Солдат. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає).
Тетяна. Я горiлки не п'ю, а чарiвної й подавно.
Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!
Тетяна. Далебi, боюсь. Може, це така, - як вип'єш, то…
Солдат. Пей, не бось! Право, добрая водка!
Тетяна пригубила, - морщиться, здригається й ставить на стiл.
Солдат. Ин поднеси нам, хозяюшка.
Тетяна (з досадою). От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте, коли схочете, й самi.
Солдат. Экая спесивная! (Набiк). Будешь посговорчивее. (Випиває й потiм пiдносить хазяїновi).
Михайло (вже напiдпитку). Служивий! Чи твоя рушниця стрiля?
Солдат. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?
Михайло. Бо i я умiю мiтко стрiляти!
Солдат. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїновi). Ну-ка, выстрели из этова ружья.
Михайло. Та то таки iз сього, а то iз твого хочеться стрельнути. (Випиває).
Солдат. Изволь. (Наливає й п'є). Давай я заряжу. (Виймає патрон iз сумки й заряджає рушницю).
Михайло. Жiнко, знайди угля або крейди.
Тетяна. От чорт надав забаву! Вiкна повибиваєте i стiни подiрявите або дверi.
Солдат. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.
Тетяна виймає вуглину i подає чоловiковi.
Михайло. Де ж би намалювати цiль?
Солдат. Я знаю. (Кладе рушницю на столi, бере у Михайла вуглину, iде до печi й на заслонi позначає крапку i круг).
Тетяна (пiдходить до столу). Ох, менi горе! Пропаде Финтик даром, i я без умислу буду виною його смертi.. Що тут робити? (Трохи замислилась. У той час Михайло бiля солдата дивиться на цiль.. Тетяна намазує мерщiй огниво лоєм iз свiчки й кладе рушницю на те саме мiсце).
Михайло. Добре так буде. (Пiдступає до столу й бере рушницю).
Солдат. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.
Михайло. Та ну вже, не вчи, будь ласкав (нацiляється, потiм опускає руку). Покiйний панотець маленьким iще вчив мене стрiляти, i я, бувало, на льоту курей стрiляю.
Солдат. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.
Тетяна (до солдата). Ви богзна-що надумали: вночi в хатi стрiляти! Коли за трьома разами не вистрелить, то бiльш i не треба.