Мотря
Шрифт:
В дворі було тихо, — весь двір шанував терпіння Мотрі.
Мав би ж він, Чуйкевич, відмовити їй тієї пошани? Він же любить її, любить нині сильніше, ніж учора, бо любов'ю, освяченою почуттям саможертви.
Ніби жахаючися своєї власної ходи, щоб відгук її не долетів до Мотрі, снувався, як тінь, від кута до кута й говорив з собою. «Вчора любила її твоя кров, нині любить те, чого назвати годі, — душа. Вчора бажав ти її, нині вдоволяєшся свідомістю, що вона жиє, нині вона невловима мрія, тим краща, чим дальша, недоторкальна». І перед ним на сірому вечірному фоні, як святий образ в неосвіченій церкві, виринала стать Мотрі, струнка та гнучка, як на виднокрузі тополя, горіли горді очі, уста всміхалися нерозгаданою усмішкою, усмішкою, що спосібна була довести його до найвищого захоплення і до найбездоннішої розпуки.
Пригадував собі кождий зворот її голови, кождий здвиг рамен, рух рук, музику слів. Переживав усі моменти, проведені з нею віч-на-віч, в пишних кімнатах, і серед буйного поля, і на лісовій леваді, коли ловив її розгуканого коня.
Діана, русалка, сфінкс… Мовчи, серце, мовчи!
Переходячи попри двері, за котрими лежала недужа, ловив жадібним ухом голос вечірньої тишини, чи не почує в ньому її зітхання. Не чути… Ходім!
В невеликій кімнаті, в першій від сіней, призначеній для дежурного старшини, сів біля стола, на якім лежала записна книжка, і уважно розглядав останню сторінку.
В сінях шепотом говорили лікарі ламаною німецько-російською мовою, підмащеною суто латинською номенклатурою.
— Країна тут багата, сумніву нема. Люди по тисячах ходять, тільки зігнися і піднеси, не роблять того, вдоволяю-ться збіжжям і худобою.
— Одно і друге плекають методою передавненою, на поступ не звертаючи ні найменшої вваги.
— Про гігієну не дбають. Мухи, комарі, блохи. Стави і баюри не чищені. Як літом зачне висихати, гнити й розкладатися шувар і всякі водорості, повстає гнила (ребра на яку що третій чоловік хорує, а що п'ятий умирає.
— Коли овочі добре зародять, неминуче приходить бігунка, rothe Ruhr [40] .
— Що пан-товариш ординують проти цеї поганої і дуже злосливої хороби?
— Cort simarub. dr. 3. Cascaril. dr. j. Tinct. opii serup [41] , розуміється, після відповідних упередних евакуанцій. Розмова продовжувалася в безконечність. Чуйкевичеві нагадався бренькіт двох мух на шибі вікна в гаряче літнє підвечір'я. Гадав, що про недугу Мотрі заговорять, та про неї вони й не згадали. Видно, що небезпека вже дійсно минула й лікарям нема що турбуватися нею; можна нарікати між іншим на те, що унція рожаної есенції коштує 32 дукати, а унція такого ж самого олійку 4 дукати і що косметиків для вибагливіших пань годі дешево зготовляти.
40
«Червона трубка», дизентерія (нім.).
41
Кори сімар. гр. 3. Настою гр. З опію в сиропі (латин.)
— Доброго здоровля шановному collegio medico [42] бажаю, — сказав Чуйкевич, виходячи до них.
— Доброго здоровля його милості пану намісникові віншуємо, — відповіли йому.
— Як же, панове, почуваєте себе?
— Знамените, ausgezeichnet [43] , дякуючи Богові і його милості пану гетьманові.
— А як мається хора панночка?
— Мається вона, — відповів спроваджений з Києва лікар, — краще, ніж можна було сподіватися, в чім безперечно велика заслуга пана товариша ляйбмедікуса, — тут він показав на стоячого поруч гетьманського лікаря.
42
Медична колегія (латин.).
43
Відмінно (нім.).
— Гадаєте, панове, що небезпека минула?
— Наскільки не милиться наше знання і наш довголітній досвід, — так. Але все ще треба пильного догляду, дієти, рівної температури і — спокою, щоб не стривожилася чим.
— О це останнє я вже подбаю, панове, — впевнив їх Чуйкевич, виходячи в парк.
Collegium medicum відпровадило його двома парами очей, що дивилися поверх великих окулярів.
— Цей, мабуть, теж не дуже-то здоровий, на серце.
— Sagitta Amoris periculosa est [44] . Нахилилися до себе.
44
Стріла Амура є небезпечною (латин.)
— Наша пацієнтка і найбільшого гріха варта.
— Українська Венус найчистішої води.
— Мазепа ist ein Feinschmecker ohnegleichen [45] .
— Mit dem Essen kommt der Appetit, mein Herr [46] . Цей молодий козак теж гарний хлопець і ввічливий. Жаль мені його.
— З Мазепою не виграє справи. За ним молодість, а за Мазепою все друге.
— Ви добре зволили сказати: «За Мазепою все друге…»
45
Незрівняний ласун (нім.)
46
Апетит приходить з їжею, пане (нім.)
ОЗЕРО СЕРЕД ЛІСУ
Двох сердюків третього на зміну варти провадять. Минули сад, наближалися до дуплистої груші, ніби сотвореної на це, щоби під нею було добре вартовому стояти.
— Тільки ти, товаришу, вважай, щоб не заснув. Чуйко, як сновида, цілу ніч по Бахмачі ходить. Вчора одного на розмові з дівчиною застукав і на хліб та на воду на цілих три дні посадив.
— Не знати, чого він так пильнує?
— Гетьманського добра стереже.
— Перед ким?
— Чи мало непевного народу? І від татарви ніколи не безпечно в нас.
— Татари взимі не набігають.
— А на Січ на самий Новий рік не напали?
— Правда. Але татарам луна дорогу світить, а тепер тільки місяць сяє і то ясно, як в днину. Чуйко хоче заслужитися в свого пана — та й тільки. Нова мітла добре мете, а постаріється, то змететься, як другі.
Змінили вартового. Вдягнули його у великий баранячий тулуп, чоботи всунув у солом'яні плетінки, плечами оперся о дупло — стоїть.
Пригадуються йому полтавські літні ночі, миргородські сади, любі, тихі розмови: «Нині на варті стій, а завтра, може, в бій, гіркий світ твій!»
— Стій! Гасло?
— Полтава!
— Проходь!
Вартовий бере до рук мушкет і бачить перед собою команданта.
Чуйкевич пізнає в ньому миргородця, до котрого лихий приступав.
— Як же тобі тепер?
— Гаразд!
— Нічого не тривожить?
— Дякуючи Богові, ні. Забув.
— За пильною і вірною службою добрий козак усяке забуває.