Можливість відповіді
Шрифт:
— Великий день настав! — горлав Імпульсатор. — Ми досягли вищого щабля процвітання. Ми накопичили безліч благ. Єдине, чого нам бракує, це знань. Але, як твердять деякі вчені, нам завжди їх не вистачає.
Проте й тут знайшовся вихід. Наші вчені вже давно розшифрували код спадковості й навчилися змінювати спадкову речовину. А я дав цьому відкриттю практичне застосування. Мені вдалося переконати всіх, опріч кількох відщепенців і скептиків, і ми дійшли спільного рішення. Відтепер ніхто не буде накопичувати знання по крихтах. Кожен одержить їх так само, як і інстинкти, — через спадковість, разом із спадковою речовиною. Нікому не треба буде сушити собі голову над вибором професії й місця в житті — його шлях буде наперед визначений і зумовлений. А паша цивілізація одержить Великий імпульс і ще далі просунеться вперед.
З натовпу вийшов благодатець, і повернувшись до своїх товаришів, закричав:
— Не погоджуйтесь на Великий імпульс, якщо не хочете загинути. Пам’ять не безмежна. Через кілька поколінь вона заповниться вкрай і перестане приймати нові знання. Розвиток цивілізації уповільниться й зупиниться. А це — смерть!..
— Чуєте?! — істерично перепинив його Імпульсатор. — Він загрожує нам смертю. Як же ми відповімо на цю зухвалість?
З-за його спини гримнув постріл. Неслухнянець упав.
— Народ сам розпорядився його долею! — вигукнув Імпульсатор.
Натовп мовчав…
Філософ сказав Командирові:
— Аналізатор мав рацію: тут немає розумних істот. Ми прилетіли на планету, заселену біологічними автоматами.
— Ось до чого довів Великий імпульс, — мовив Командир і пішов разом із товаришами із зали.
На вулиці вони зустріли Філософа, який розмовляв із благодатцем.
— Прощавай, хлопче, — розчаровано сказав йому землянин.
— Доброго дня, радий бачити вас здоровим, — привітно усміхаючись, одказав благодатець.
Філософ зупинився приголомшений. Командир торкнув його за руку.
— Ходімо.
…Того ж дня корабель стартував з Благодатної. За планом ми повинні були відвідати ще дві планети сузір’я, але команда дуже втомилась, і ми вирішили повернутися додому.
Космонавти працювали напружено, майже не розмовляли один з одним. Усі згодилися на подвійне перевантаження, аби лише швидше розігнати корабель на еліптичній орбіті.
Бачу їхні обличчя — такі різні навіть зараз, коли всі вони однаково заклопотані. Прикусив губу Радист, низько згорбився над пультом Кібернетик, в очах Водія всюдихода — виклик і відчай, а погляд Філософа — спустошений і непорушний. Ці люди мені ближчі від найближчих родичів, вони — мовби частина мене самого: щезни вони зараз — і моє життя втратить усякий сенс. Що я можу зробити для них?
Мій погляд привертають оглядові телеекрани.
Я вмикаю кіноплівку, призначену для контактів із розумними істотами, і коли на екрані бачу зображення Сонячної системи, зупиняю кадр:
— Дивіться!
Вони поглянули на екран, туди, де на периферичній орбіті зблискувала крихітна зелена зірочка, яка називається Землею. Я бачу, як світлішають їхні обличчя…
…Вчитель замовк.
— Значить, вони так і не врятували мешканців Благодатної? Не відродили цивілізацію? — запитала Нетерпляча дівчинка.
— Чому вони не сповістили космічні рятувальні станції? — здивувався Розсудливий хлопчик. — Адже навіть після вибуху в сузір’ї Кассіопеї не всі Співдружності розумних загинули. Ви й самі не раз казали…
Вчитель дивився на збуджені обличчя дітей. Так, вони добре запам’ятали все, чого він їх навчав. І він мовив:
— Я казав правду: розум може перемогти будь-яку небезпеку… — Він трохи помовчав, щоб дати їм час краще запам’ятати те, що він скаже, й закінчив: — Якщо він своєчасно знатиме про неї, якщо зможе її завбачити…
(Із відповідей Великої обчислювальної машини Академії наук)
— Людина — істота. В граматиці вона стосовно до себе ставить питання “хто”, не “що”? Тим-то питання поставлено мені неправильно. Треба сказати не “що таке людина?”, а “хто така людина?”
Людина як особистість складається з парадоксів. Хоч скільки б мала всього вона, їй усе мало. Це й погано, й добре. Погано тому, що вона іноді робить непродумані вчинки. Добре тому, що вона не зупиняється на досягнутому. Саме це і є головним чинником розвитку людства.
Людина не може визначити, до чого вона прагне, що невтомно шукає, що виховує в собі і своїх дітях. Вона називає це різними словами, але врешті-решт вона прагне до єдиного, чого мені як машині не збагнути: вона прагне людяності.
Нема нічого відраднішого для мене, як моя залежність од людини, бо воістину нема меж її могуті.
ТОР-І
Сьогодні ми перевели Володю Юр’єва до іншого відділу, а на його місце поставили ОМШП — обчислювальну машину широкого профілю. Раніше вважалося (краще так вважалося б і тепер), що на цьому місці може працювати лише людина.
Та ось ми замінили Володю машиною. І нічого тут не вдієш. Нам необхідні швидкість і точність, без них роботи по зміні нервового волокна неможливі.
Швидкість і точність — хвороба нашого часу. Я кажу “хвороба” тому, що, коли створювалася людина, природа багато чого не передбачила. Вона подарувала людині нерви, по яких імпульси рухаються із швидкістю кількох десятків метрів на секунду. Цього було досить, щоб умить відчути опік і відсмикнути руку або своєчасно помітити янтарні очі хижака. Та коли людина має справу з процесами, що перебігають за мільйонні частки секунди… Або коли вона сідає в ракету… Або коли їй потрібно прийняти одночасно тисячі відомостей, стільки ж їх добути з пам’яті та порівняти хоча б за годину… І коли кожна її помилка перетвориться під час розрахунків на сотні помилок…
Щоразу, відступаючи, як колись казали військові люди, “на вчасно підготовлені рубежі”, я з погрозою шепотів машинам:
— Заждіть, ось вона прийде!
Я мав на увазі людину майбутнього, яку ми створимо, коли навчимося змінювати структуру нервового волокна. Це буде Homo celeris ingenii — людина швидкого розуму, людина швидкодумаюча, хазяїн епохи надшвидкостей. Я так часто мріяв про неї, мені хотілося дожити й побачити її, заглянути в її очі, доторкнутися до неї… Вона буде благородною й прекрасною, її могуть буде щедрою і доброю. І жити поряд з нею, працювати разом із нею буде легко й приємно, адже вона вмить визначить і ваш настрій, і те, чого ви хочете, і що потрібно в інтересах справи, і як розв’язати складну проблему.