Можливість відповіді
Шрифт:
— Вони не могли не помітити нас, проте не зупинилися, — замислено сказав Командир.
— Це міг бути автомат без розумних істот, — підказав Філософ.
Спростовуючи його слова, на екрані аналізатора спалахнула відповідь: “Колісний апарат для пересування. В ньому — біологічні істоти”.
Командир зрозумів, що настав момент, коли треба вирішувати негайно.
Він поглянув на екран локатора, де зникала пляма — відображення машини й кивнув Водієві:
— Поїхали.
Місто на Благодатній мало чим відрізнялося від земного.
Усюдихід зупинився біля тротуару поруч з машинами, подібними до тих, що зустрічалися по дорозі сюди. Першим вийшов із усюдихода Філософ, за ним — Кібернетик і Командир.
— Що в цьому будинку? — поцікавився Командир в одного з благодатців місцевою мовою, яку земляни вивчали ще перед тим, як вирушити в експедицію.
— Це відомо всім, — відповів благодатець і, не зупиняючись, пішов геть.
— Доброго дня! — привітав Філософ другого аборигена. Благодатець вклонився у відповідь:
— Доброго дня, радий бачити вас здоровим.
— Даруйте, — квапливо сказав Філософ, бачачи, що й цей не хоче затримуватися, — зупиніться, будь ласка, на хвилинку.
— Прошу, — одказав благодатець, привітно усміхаючись. — Але пам’ятайте, що з хвилин складаються години і що кожна хвилина повинна бути віддана на благо всієї планети.
— Наша розмова, безперечно, послугує благу планети, — запевнив Філософ. — Адже ми прилетіли з іншої зіркової системи й хочемо обмінятися з вами знаннями, започаткувати дружбу.
— Найголовніше — заповіді, — врочисто мовив благодатець.
— А нова інформація? — спитав Кібернетик.
— Пам’ять не безконечна. її не можна перевантажувати. Важливо одержати те, що дасть задоволення самим собою. Це — перша заповідь.
На обличчя Командира набігла тінь розчарування. Але він швидко опанував себе:
— Ми хотіли б побільше довідатись про вашу планету.
— Ми нічого не приховуємо. Дивіться. Спостерігайте. До зустрічі.
Він пішов далі, карбуючи крок.
Якусь мить Філософ задумливо дивився йому вслід, потім повернувся до Кібернетика й попросив:
— Налаштуй аналізатор на дії благодатців.
Кібернетик кивнув і поліз у всюдихід. Решта землян пішли за ним. Водій увімкнув двигуни, і всюдихід тихенько поїхав вулицею. Апарат моргав індикаторами, в його електронному мозку йшла напружена робота. Коли всюдихід під’їхав до будинку, що споруджувався і де працювало кілька десятків машин і приблизно стільки ж благодатців, Філософ поставив аналізатору навідне запитання.
— Оціни головну різницю в роботі розумних істот і машин.
На екрані аналізатора спалахнув нуль.
Філософ поставив нове запитання.
— А чи живі це істоти?
На панелі загорілися фіолетові лампочки, які свідчили, що апарат увімкнув рентгенівські і гамма-промені. Спалахнув зеленим світлячком індикатор інфразору. Запрацювали лічильники й аналізатори біострумів. На екрані з’явилася схема організму благодатця. Час від часу апарат повідомляв про свої висновки. Нарешті він підсумував:
“Ці істоти навряд чи можна вважати розумними, хоч вони мають з нами багато спільних зовнішніх і внутрішніх ознак”.
— Дозволь мені ненадовго вийти із всюдиходу, — звернувся Філософ до Командира. — Я поставлю кілька запитань мешканцям Благодатної і повернуся:
— Не заходь далеко, — попередив Командир.
Він спостерігав із всюдихода, як Філософ підійшов до будівельників і заговорив з ними. Повертався він шпарким кроком, майже біг. Випереджаючи запитання товариша, Філософ сказав:
— Поїхали до будинку на майдані. Там у них сенат і музей історії планети. А ці нічогісінько не знають про своє минуле. Тільки те й роблять, що базікають про Велику епоху, яка настала тут кілька тисячоліть тому. Велика епоха, Великий імпульс.
Водій розвернув машину і повів її до майдану.
Разом з безперервним потоком благодатців космонавти увійшли до величезного вестибюля. Він був чотирикутний, як і сам будинок. На всіх стінах висіли численні портрети одного й того самого благодатця з квадратним обличчям і застиглою усмішкою. Під портретами красувалися написи: “Великий Імпульсатор”, “Велике Світило”, “Великий Рятівник”. А нижче від написів висіли таблички з цитатами, і в усіх цитатах мовилося про Зіркосяйного Імпульсатора, який приніс щастя й задоволення, про Великий Порядок, що його він запровадив…
Командир уважно вдивлявся в портрет.
— Місцевий фюрер, — сказав він товаришам.
— Зверніть увагу на цю цитату. — Філософ, ставши навшпиньки, пальцем дотягнувся до однієї з табличок. Вона повчала: “Зупинись, подорожній, і озирнися: чи не зайшов ти надто далеко? Чи не залишилось позаду те, що ти шукаєш попереду?”
Біля стрілки, викладеної мозаїкою, світився напис: “До музею історії”.
Земляни ввійшли в простору залу з мерехтливими стінами. Навстріч, привітно усміхаючись, простував благодатець, що виявився екскурсоводом. Як і його співвітчизники, він зовсім не здивувався, що перед ним — люди з іншої планети.
— Ми хотіли б детальніше довідатися про Великого Імпульсатора, — мовив Командир.
— Прошу, — сказав екскурсовод і натиснув на педаль біля стіни.
Стіна спалахнула райдужними барвами. Перед землянами з’явився майдан, на якому зібралося кілька тисяч благодатців. Перед ними з трибуни виступав низенький благодатець з владним обличчям. Уважніше придивившись, земляни впізнали в ньому Великого Імпульсатора, якого щойно бачили на портретах у вестибюлі. Тільки не підмальованого пензлем маляра.