Можливість відповіді
Шрифт:
Марко запитав:
— Ти маєш на увазі людський організм?
— Так. Він принципово не відрізняється від організму першої-ліпшої тварини чи комахи. Природа створювала його з тією ж метою. А ми поставили перед собою зовсім інші цілі й тепер намагаємося пристосувати до них свої організми, доповнити їх, добудувати. Чи не краще створити їх на новій основі?
Його думки збігалися з думками Марка. Але землянинові здавалося, що Сімейр надто поспішає.
— Рано, — заперечив він. — Ми ще погано знаємо те, що нам подарувала природа.
— Але
— На жаль, це поки що неможливо, — сказав Марко і подумав про те, що Сімейр іще дуже молодий.
— Завтра розпочнемо підготовку до наступної серії — Л-44.
Готуйте апарати.
— Ти дозволиш мені?.. — спитав Сімейр, і хоч він не докінчив, Марко зрозумів, що він має на увазі.
— Поки що перевіримо на тваринах, — відказав він трохи різкіше, ніж звичайно, й подумав: “Хоче випередити мене. Але наступна серія — моя”.
Повернувшись до лабораторії № 7, Марко розгорнув журнал. На початку сторінки під назвою “Л-43” було записано характеристику ритму і його можливого впливу на людський організм. Марко акуратно дописав: “При потужності поля понад 40 ЕНВ дихальні центри перестають працювати”.
Марко відчинив двері лабораторії…
…Кілька хвилин Марко згадує, де це він, чому навколо шумить ліс, а поруч стоять у напружених позах Арнольд, Павло, Тамара, вражено дивлячись то на нього, то одне на одного. У них такий вигляд, ніби вони щойно прокинулися.
— Що з нами було? — питає Арнольд.
— Якщо хтось і може відповісти на твоє запитання… — починає Павло.
— Я поясню вам, — каже Марко. — Ходімо до арки, яку ми бачили перед входом на цю ділянку лісу й на цей майданчик.
Вони слухняно йдуть за ним.
— Читайте, — каже Марко, показуючи на арку з якимсь написом, і задумливо додає: — Тепер ми знаємо їхню мову.
Кілька хвилин минають у мовчанні. Кожен намагається осмислити прочитане.
— Якщо вірити написаному, то ми потрапили в музей історії, — каже Арнольд. — Але що означають заключні слова: “Пройдеш із століття в століття, щоб остаточно пізнати себе”?
— Виходить, усе, що ми пережили там, схоже на сон? — питає Тамара, з полегкістю зітхаючи. — Гіпнотичний сон на майданчику з різнокольорових плиток?
— Це схоже на навчання під час сну, — здогадується Павло. — Ми діставали інформацію під час сну…
— І в уяві діяли згідно з цією інформацією та своєю вдачею, — підхоплює Марко. — Це історичний музей-школа. — Ми потрапляли в епохи й ситуації відповідно до своїх, інколи неусвідомлених прагнень…
Ариольд: “Людина часто бачить уві сні те, що живе в її підсвідомості, здійснює те, на що в реальному житті ніколи не наважилася б. А в цьому штучно викликаному напівсні я цілком розкрився і побачив такі риси, які майже не виявлялись, але жили в мені в зародковому стані. Тепер я знаю, чого треба позбуватися”.
Павло: “Отже, насправді не
— Цікаво було б довідатися, як влаштовано цей музей-школу, — каже Марко.
— Як же ти довідаєшся? — питає Арнольд.
— Ми підемо до того будинку в лісі.
— Знову до куаплафрів? — лячно давиться на нього Тамара.
— Так, — ствердно киває головою Марко.
Земляни йшли лісом, розповідаючи одне одному про те, що побачили й пережили в музеї. Кожен хотів, щоб його вислухав Марко.
“Чому після музею Марко став нашим ватажком? — думав Павло. — І ніхто не суперечив, навіть Арнольд. Чому на цій планеті він став найголовнішим і найнеобхіднішим з усіх нас? А на Землі? Мабуть, там теж… Такі, як він…”
— Дивіться! — крикнула Тамара, показуючи вгору.
Високо над ними кружляв величезний птах. Він почав знижуватися.
— Це куаплафр, — сказав Павло.
“Велетень” опустився й привітав землян символічним жестом. Він обвів руками навколо себе, неначе обіймаючи ліс, небо, гори, а потім торкнувся своєї голови. Земляни почули його слова й зрозуміли, що означає цей жест:
“Планета — в мені. Тільки в моїй свідомості світ набуває сенсу”.
Марк голосно сказав:
— Тепер ми знаємо, що слово “куаплафр” означає — той, хто створює себе!
Земляни почули відповідь:
“Ви теж куаплафри!”
“Мабуть, він має рацію, — подумав Павло. — Ми теж — куаплафри”.
“Зараз у нас на планеті відбувається Велика Революція — докорінна перебудова людського організму, — почули земляни слова куаплафра. — Я — один із перших, хто відтворив себе в досконалішій формі. Цей процес триватиме вічно…”
Тамара згадала про “язика”, якого вони “рятували”. “Так ось чому він так спокійно говорив про своє зникнення в будинку, який вони вважали табором смерті. Виходить, він щезав, щоб знову воскреснути? Чи так воно насправді?”
Павло уважно слухав куаплафра. Щось у його інтонації здавалося йому дуже знайомим. Він напружував свою пам’ять, силкуючись згадати. Потім помітив, що й Арнольд, і Марко теж перебувають у такому ж стані.
“Чи згодні ви піти до Палацу перевтілення?” — запитав куаплафр.
“Він міг би наказати або примусити, однак питає в нас згоди, — подумав Арнольд. — Та, мабуть, це закономірно для таких істот, як вони”.
Біля входу до напівпрозорої будівлі, як і раніше, стояли “пуголовки”. Вони вітали землян тими ж символічними жестами, що й куаплафр.
Марк не втримався:
— І це їх ми збиралися підняти на боротьбу. А вони, очевидно, набагато розумніші від нас…
Земляни зупинилися на порозі лабораторії. Крізь оглядові віконця можна було зазирнути всередину. В одній з лабораторій бурхали енергетичні смерчі, спалахували блискавки.