Можливість відповіді
Шрифт:
Ненависть спалила в його свідомості всі інші думки, залишивши тільки одну. За кілька секунд він склав страшний рахунок, який усі живі істоти могли б пред’явити природі. Він сказав би їй: “Я звинувачую тебе за жорстокість хижака й беззахисність травоїдного, за жахливий егоїзм, що його ти заклала в кожну живу істоту, за все погане й підле, що є в нас, за те, що ти намагаєшся не дати нам стати іншими, за те, що нам так важко видряпатися з твоєї темної утроби”.
І раптом він побачив Марка…
Тамара залюбки ходила
Ескалатор підняв Тамару на п’ятий поверх у відділ головних уборів. Від безлічі капелюшків різних фасонів розбігалися очі. Примірюючи один з них, вона побачила в дзеркалі чоловіче обличчя.
— Цей капелюшок вам дуже пасує, — сказав незнайомець.
Голос його був густий, слова він вимовляв чітко й голосно.
— Дуже вдячна вам. Ви допоможете мені вибрати?
— Ну, звичайно!
Він простяг руку, щоб узяти її сумочку. їхні долоні на мить зустрілись, і по Тамариній руці ніби пробіг струм.
— Як вас звати?
— Епронтіс.
— А мене Тамара.
— Гарне ім’я, — співуче мовив він.
— Ви вмієте говорити компліменти.
— Це не моя заслуга, — відповів Епронтіс якось аж надто серйозно.
Тамарі здалося, що вона знає Епронтіса давно, знає, як він усміхнеться, як ніжно й схвильовано забринить його голос, як він покладе руки їй на плечі…
“Ця банальна історія називається коханням з першого погляду”, — подумала вона іронічно. їй хотілося вгамувати, стримати своє почуття, але зробити це було важко.
— Ви купите цей капелюшок? — спитав Епронтіс, подаючи їй сумочку.
В його словах Тамарі вчувся підтекст: “На пам’ять про зустріч. І ви завжди надіватимете його для мене, сотні й тисячі разів”.
— Так, так, — сказала вона, беручи сумочку.
І знову від дотику його руки її вдарив струм.
Вона заплатила за капелюшок і попростувала до виходу. Епронтіс провів її до ескалатора й зупинився. Тамара скоса стежила за його обличчям. Помітивши, що він вагається, вона здогадувалася, про що він хоче попросити.
Але Епронтіс мовчав, тільки невідривно дивився на неї, ніби намагався назавжди запам’ятати кожну рису її обличчя.
Тамара побачила, що до них простує низенький згорблений птеемманин.
— Ви не проведете мене? — квапливо спитала вона Епронтіса.
Відповідь здивувала її:
— Проведу, якщо директор дозволить…
Птеемманин підійшов до них і, почувши останню фразу, поштиво вклонився Тамарі:
— Якщо ви так бажаєте. — Він повернувся до Епронтіса: — Візьми покупки й проведи.
Він торкнувся рукою Епронтісового плеча, немов підштовхуючи його, і тут же відсмикнув її.
— Вибачте, — сказав директор Тамарі,— але він не зовсім справний. Десь замкнувся контакт, і пробиває струм. Я пошлю з вами іншого робота.
— Рбота… — прошепотіла Тамара, ще не збагнувши до кінця страшного
— Так, рбота, — по-своєму витлумачивши її здивування, сказав директор. — Правда, вони дуже схожі на птеемман? Виготовлені спеціально на наше замовлення з особливих пластмас і синтетичних білків…
Тамара ступила на ескалатор, і гнучкі сходи понесли її вниз, до виходу. Вона дивилася перед собою застиглим поглядом і мимоволі згадувала цю безглузду зустріч. Усе навколо потьмяніло, злилося в одну сіру барву. Що сказав би Марко?
“Витівки пам’яті чи витівки природи?” Іронічний Марко, який любив усе розбирати до дрібничок. Чому вона так часто думає про нього?
Серце її тривожно калатало, паморочилося в голові. Тамара намагалася переконати себе: те, що з нею сталося, — просто кумедна історія, та й годі. Але стримати сльози вона вже не могла. Вони бігли по щоках, а вона силкувалась усміхатися.
Раптом Тамара побачила Марка…
На екранах спалахували й звивалися сині змійки. На одному з них видно було все тіло Пілнекла, чоловіка, що лежав на операційному столі, на другому — його шлунок, на третьому — серце, на четвертому, п’ятому, шостому — ділянки його мозку. Обчислювачі зводили всі дані й подавали їх на центральний екран. Там же світився графік ритму серії Л-43 при змінних потужностях поля.
Марко узяв один з лабораторних журналів. Ось запис про попередній дослід — формула й кілька слів: “При ритмі Л-42 активність м’язів знижується”. Для того, щоб з’явився цей запис, потрібно було півроку роботи. Життям поплатилися сотні тварин, а Сімейр понад місяць пролежав у клініці, щоб відновити нормальну реакцію м’язів.
Колись у центральних газетах Птеемми з’явилося кілька статей про їхню роботу: “Ритми життя”, “Ритми, що змінюють обмін речовин”, “Керування енергетичним обміном організму”. У них ішлося про те, що в змінному енергетичному полі треба відрізняти ритм від частоти й що саме ритм лежить в основі життя. Тому з його допомогою можна керувати організмом.
Відтоді було проведено тисячі дослідів — з’явилися десятки записів у лабораторних журналах. Але до керування процесами обміну енергії в організмі так само далеко, як і раніше. Марк знову глянув на центральний екран, зіставив дані й насторожився: зникло дихання?
Спалахнула оранжева лампочка — сигнал тривоги, і центральний екран погас — апарат автоматично вимкнувся.
Сімейр підійшов до Марка, брови його насупилися:
— Я не раз казав тобі, що ми намагаємося з темної хатини зробити палац. Чи не простіше зруйнувати хатину й закласти на цьому місці підмурівок палацу?
Маркові не хотілося дискутувати. Але цей фанатик Сімейр не відчепиться. У чомусь він схожий на Павла — такий же сильний, наполегливий, упертий, із тих, що, вмираючи, роблять крок уперед. Він нещадний і до себе й до інших.