Мушкетери
Шрифт:
— З алгебри?
— П’ять!
— З фізики?
— П’ять.
На тому кінці проводу запала тиша. Очевидно, професор розмірковував.
Потім трубка промовила все тим же тихим, але вже абсолютно офіційним голосом:
— Чекаю вас на кафедрі о чверть на десяту.
— Дякую! — сказала Майя. І хвацько додала, звичайно, теж по-арабськи: — Краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути.
Відтоді минуло шість років. “Наш наймолодший старший
— Майя Кремньова? — перепитав Матвій. — Так це ви прислали телеграму? — Він журно зітхнув. — Визнаю, винен. Справді, відповіді не послав. І навіть телеграму вашу віддав одному товаришеві. Як накажете спокутувати провину?
— Для початку покажіть мені, звідки вони прилетіли.
— А ви певні, що вони прилетіли?
Майя пильно глянула на Бєлова. Очі в неї були карі, дуже яскраві, а брови здіймались до скронь навкіс, що надавало її обличчю дещо здивованого виразу.
— Звичайно! Треба бути цілковитим дурнем, щоб не бачити слідів космонавтів буквально на кожному кроці!
— Наприклад? — губи в Матвія здригнулися.
— Це ще вам потрібний приклад? Та перша-ліпша легенда про будь-якого бога! “Зійшлі з неба були на землі днями тими”. Це Біблія. І не тільки християнський Бог. Магометанський аллах, іудейський Яхве, індійський, ескімоський, негритянський, полінезійський — всі боги дружно сходили, злітали, падали, спускались! Звідки? З неба! А хто тільки не здіймався на небо? І Єнох, і Христос, і Мітра, і Кецалькоатль, і сотні інших легендарних осіб.
Чому всі ці історії неодмінно треба було придумувати? Чому не припустити, що все відбувалося значно простіше? Прилетіли з неба могутні космонавти на ракетних кораблях. Неандертальці, зодягнуті в звірині шкури, почали їм поклонятись, як вищим істотам, а потім запам’ятали цей випадок і передали його в спадщину своїм нащадкам!
Хіба ви не знаєте, що інки визнали за богів іспанців, уся могутність яких полягала в вогнепальній зброї і конях.
— Не ображайтесь, будь ласка, але зовсім не обов’язково було прилітати космонавтам, щоб наші темні предки придумали собі богів.
— Не обов’язково! — знизала плечима дівчина. — Могло бути і так і сяк. Але ви збираєтесь спокутувати свою провину? Так показуйте, звідки вони прилітали!
— Що б я дав, аби тільки взнати це! — вимовив Матвій, помовчавши. — Довідатись і сказати людям: “Дивіться всі! Ось найближче місце в космосі, де живуть ваші брати по розуму!” Але, на жаль, космонавти, про котрих ми з вами говоримо, поки що не повідомили мені, в якому довідковому бюро можна спитати, звідки вони…
— Отже, будемо шукати це довідкове бюро? — Майя з надією глянула на Матвія. — Дайте мені завдання.
Рука
— Яке, власне, завдання? — сказав Матвій спроквола.
— Яке завгодно! — коротко, проте енергійно відповіла дівчина. — Треба їхати в Хірбет, про який написано у вашій статті, — поїду в Хірбет. Треба сидіти в бібліотеці — буду сидіти в бібліотеці. Треба мити підлогу в лабораторії — митиму підлогу.
Бєлов машинально глянув на чисту підлогу і тим самим невпевненим тоном промовив:
— Підлогу мити, мабуть, не треба. В Хірбет уже поїхали без нас з вами…
— Так і знала! — В голосі дівчини почувся відчай. — А ви ж чому не поїхали?
— Мені треба було залишитись. Я визначаю вік саммілітів. Хочете, покажу?
Матвій узяв зі столу фотопластинку і подав Майї.
Вона повертіла її в руках.
— І що ви взнали? Скільки йому років?
— Не більше за мільйон.
— А точніше?
— Точніше поки що не знаю. Треба зробити хитріший прилад.
— Гаразд! Ви будете робити свій прилад. А мені що ж — сидіти склавши руки?
Матвієві стало ніяково. На фізиці й астрономії він, щиро скажемо, дещо розумівся. Але історію або, наприклад, філологію знав досить поверхово. І якщо назвав у статті деякі загадкові явища в цій галузі, то зробив це за порадою Тарасюка. Швидше для того, щоб привернути увагу інших спеціалістів, а не з упевненості, ніби влучив у ціль. А тепер раптом його вважають за главу справ і чекають розпоряджень!..
— Знаєте що, — сказав Матвій, — дуже прошу вас — наберіться терпіння на п’ять днів.
— А що буде через п’ять днів?
— Буде Тарасюк.
— А хто він такий?
— Начальство. Завідуючий сектором палеоастронавтики… Тобто у сектора інша назва. Дуже довга — я ніяк не можу її запам’ятати. Зрештою, назва — це неістотне. Важливо, що Тарасюк обов’язково дасть вам завдання. І не одне, а цілу купу!
— Через п’ять днів… — невдоволеним голосом повільно сказала Майя. — А раніше не можна?
— Не можна.
— Він що — хворий?
— Він у Хірбеті.
З Майїних грудей вирвалося тяжке зітхання.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Дивні боги
— Отже, повна поразка? — дивлячись Григорієві у вічі, спитав Матвій.
— Можна сказати інакше, — не опускаючи очей, сухо відповів мушкетер. — Тимчасові труднощі.
— А мені щастить! Та ще й як! Матвій схопився, підбіг до шафи і витяг звідти дві колби: