Мушкетери
Шрифт:
— Не знаю. Та все ж недаремно сховище названо іменем велетів? А якщо вони там жили, то чому б їм не намалювати на стінці якоїсь печери не тільки биків і жирафів, не лише своїх сестер і дочок, але й башту, звідки вони хотіли дістатися до сонця. Як ти думаєш, Халіде?..
Хлопчик відповів не одразу.
— Ну чого ж ти мовчиш? Теж, як Фернан, вважаєш, що все це — казка?
— Ні! — сказав нарешті Халід. — Хіба це казка, що тут раніше текли ріки, паслися бики і літали пташки? Все це правда.
І
— А велети? — спитала Майя. — Ти віриш у велетів, віриш?
— А чому пан Фернан не вірить? — не відповідаючи на питання, мовив хлопчик.
— Він каже, що багато дечого можна придумати. Він каже, що треба більше працювати і менше вигадувати. Взагалі він сміється з мене!..
Блиснули чорні Халідові очі.
— Я скажу, що хочу їздити з тобою. Я допоможу тобі знайти вежу!
Він ударив п’ятами коня і помчав галопом, але метрів за двісті зупинився.
Коли Майя зрівнялася з ним, Халід, нахилившись до дівчини, тихо сказав:
— Дідусь мого дідуся розповідав, що якось сам бачив велета! Тільки не пояснив, де він його бачив…
— А може, він пояснив, тільки це таємниця? — серйозно спитала Майя.
— Ні, не пояснив… Зате він розповів дідусеві, як люди проводжали велетів. І я хочу, щоб ти знала про це. Тільки ти не записуй, — попросив він, побачивши, що Майя дістала олівець і блокнот. — Ти запам’ятай, це дуже просто.
“…Перед тим, як зійти на вежі, запитали велети людей, що зібрались з усього світу, який би хотіли люди одержати від них подарунок?
І сказали люди: залиште нам ваш розум.
І сказали велети: чужим розумом не проживеш.
І сказали люди: залиште нам вашу силу.
І сказали велети: ви скористаєтесь нею на зле.
І сказали люди: що ви залишите нам?..”
— Зачекай! — крикнула Майя. — Зачекай! Слухай мене, Халіде! “…І сказали велети: найвищу висоту і найглибшу глибину, зірку опівночі, день, що дорівнює ночі, і священне число…” Чи так, Халіде?
Страшенно здивований хлопчик дивився на Майю. Очі його від хвилювання спалахнули ще яскравіше, засмаглі вилиці залилися рум’янцем. Він не міг вимовити й слова.
— І священне число, — повторила Майя.
— А далі? — тихо сказав хлопчик.
— “І спитали предки…”
— Ні, “і спитали люди”, — поправив її Халід.
— “І спитали люди: яке це число?..”
— І що відповіли велети? — прошепотів Халід.
— А ти знаєш?
Халід здивовано глянув на дівчину:
— Я ніколи не чув про священне число.
Всю дорогу Майя не вимовила більше й слова. Вона думала про таємничі скарби людської пам’яті.
Могутній плин часу розмиває граніт історичних фактів, перетворюючи його величезні
І сама собі відповідала: “Можна!”
…Ще здалеку вони побачили вертоліт. Він стояв на землі біля великої скелі — тієї самої, де була печера із зеброю і жирафою, знайденими Фернаном. А на верху скелі чорніла маленька людська постать.
Коли Майя з Халідом під’їхали ближче, незнайомий зліз із скелі і, скинувши капелюх, відрекомендувався:
— Уільям Сміт, Лайкський університет.
Майя зіскочила з коня і назвала своє ім’я.
— Ви любите прогулюватися верхи? — доброзичливо поцікавився юнак.
— Я люблю ходити на лижах, містер Сміт!
— Називайте мене просто Віллі, — запропонував, усміхаючись, приїжджий.
— А ви мене — просто Майя… А зараз, вибачте, я мушу вас покинути — стомилась!
Не заходячи у свій намет, вона підійшла до Тарасюка. Той сидів з Фернаном біля спиртівки, на якій булькав маленький кавник.
— Сідай! — Григорій підвівся, звільняючи для Майї найзручніше місце на повстині. — Далеко їздила?
— Далеко, навіть ноги болять від незвички. Я знайшла чудову місцину. Такі печери!.. А що це за Сміт?
Тарасюк стиснув плечима:
— Експедиція у складі однієї людини. З легкої Матвієвої руки півсвіту зацікавилось камінчиками із Саммілі. Конкуренти, так би мовити… Але хлопець він, здається, непоганий… А як твої печери?
— Які печери? — втрутився Фернан. — Джаббар? Даремне! Не можна розтринькувати сили!
— Ось я й кажу, — підхопила Майя, — навіщо розтринькувати сили? Давайте краще всі разом працюватимемо в Джаббарі! Я кину свою філологію і буду вашою рабинею, Фернане! І Віллі покличемо!
— Досить про це, — сердито сказав Фернан. — Я до вас нічого не маю. У містера Сміта теж своя програма, йому доручили зібрати проби майже з кожного квадратного метра плато… Ми з Тарасюком не зрушимо з місця! Ви згодні, Грегорі?
Тарасюк кивнув. І, усміхнувшись, сказав:
— Зараз вона вам знову про шимпанзе заспіває..
— Не треба співати! — Фернан підняв руку. — Я все розумію. Якщо вам сумно самій, я скажу Халідові, аби він працював з вами. Домовились?
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
Вертикаль
Майя з Халідом стрімголов кинулися до стінки печери і, вражені, зупинились перед нею: чорне поле каменю, очищеного напередодні, пересікала яскрава жовта вертикаль.