Мушкетери
Шрифт:
Потім дістала блокнот і замалювала цю дивну лінію.
Халід стояв за її спиною й дивився на кінчик олівця, що повторював малюнок, знайдений ними і не відомий нікому, крім них.
— Як ти думаєш, — спитала дівчина, — куди піде ця смуга? Догори? Вниз? Праворуч?
Хлопець кліпав очима.
— Завтра побачимо! Завтра все побачимо на власні очі! — вигукнула Майя. — А зараз треба їхати. Скоро почне смеркати.
— Давай нікуди не їхати! — запропонував Халід. —
— Іще заснеш і упадеш з коня, — засміялась дівчина. — А що я без тебе робитиму? Нічого! Доведеться потерпіти до завтра!
Повернувшись у табір, вона зайшла до Григорія.
— Ходім подихаємо свіжим повітрям на ніч!
Тарасюк розсміявся.
— А то його вдень не вистачає!
Вони вийшли з палатки і повагом рушили до джерела,
— Що чути з саммілітами? — спитала дівчина.
— Почав розкопки. В районі старих криниць.
— Послухай, Григорію, — мовила Майя, — чи не чув ти коли, щоб жителі кам’яного віку ділили свої печери, ну, скажімо, на дві половини?
— Тобто, як це — ділили? — не зрозумів Тарасюк.
— Не ширмою, звичайно. Ну, наприклад, смугою на стіні?
— А чого ти запитуєш? — Тарасюк з недовірою глянув скоса на Майю.
— Просто так, спало на думку.
Григорій знизав плечима. Завжди вона фантазує.
— Спитай Фернана. Він про кам’яний вік знає більше ніж самі неандертальці…
Вони повернули назад і, коли підходили до скелі з “синьою дівчиною”, почули над собою тихий тріск. Темна постать виднілась нагорі, прямо над печерою.
— Чого не спиш? — крикнув Григорій по-англійськи.
— Хелло, Тарасюк! — відгукнулось нагорі. — Як гуляється з дівчатами?
— Завзятий хлопець цей Віллі! — сказав Тарасюк. — Він тобі подобається?
— Хлопець як хлопець, — відповіла Майя. — А чого він усе лазить по скелях і чим там тріскотить?
— Бере проби, ти ж знаєш.
— А чому в темряві?
— А він працює і вдень і вночі. Ходім до нього? — запропонував Тарасюк.
Вони видерлися по нерівному, покритому великими тріщинами каменю і, намагаючись рухатися якомога тихіше, підійшли майже впритул до Сміта.
Віллі стиха висвистував якусь незнайому мелодію і повільно крутив рукоятку свердла.
— Підходьте, підходьте! — не повертаючись сказав він. — От іще пінкертони!
— Покажіть, що ви тут робите, — попрохала дівчина.
Сміт випростався і посвітив ліхтариком собі під ноги, В чорному камені виднівся невеликий круглий виямок. За два-три кроки від нього чорнів ще один.
— Нащо
— По перше, не два, а десять, — зітхнувши, пояснив Віллі і скерував промінь ліхтаря убік.
Майя і Григорій побачили цілу шеренгу лунок, що пересікали скелю.
— А по-друге, така інструкція, котру я одержав від університетського начальства. Прошу вибачити: сьогодні я повинен взяти тут ще одну пробу. А завтра полечу по інших точках.
Він підняв бурову машинку, відміряв три кроки від того місця, де стояв, і Майя знову почула неспокійний тріск свердла.
За вечерею Майя подала Фернанові аркуш паперу з дивною покривуленою лінією.
Фернан пильно глянув на Халіда. Хлопець спокійно намазував на хліб акуратний шар масла. Його повністю захопило це цікаве заняття, з яким він ознайомився зовсім недавно.
— Ну, чого ж ви? — нетерпляче промовила дівчина. — Що це вам нагадує?
Фернан неуважно поглянув на аркуш і стиснув плечима:
— За столом не годиться… Але коли мадемуазель наполягає… Мені це нагадує черв’яка. Прошу вас, Грегорі!
Тарасюк покрутив аркуш в руках і поважно заявив:
— Відома картина абстракціоністів “Літній ранок”. Подивіться, Віллі.
Сміт уважно глянув на малюнок і, не кажучи й слова, почав перемальовувати його собі у блокнот.
Несподівано Фернан простяг свою довгоруку, вихопив аркуш з-під носа у Віллі і поклав перед собою, але не тим боком — так, що замість вертикалі вийшла горизонталь.
Майя засміялась.
Фернан рвучко повернув аркуш, з хвилину, закусивши губу, дивився; на нього, а потім швидко спитав Майю:
— Жартуєте?
— НІ! — усміхаючись, відповіла дівчина.
— Коли не жартуєте, то скажіть, де ви це знайшли?
Майя заперечливо похитала головою.
— А що ви подумали, Гізе? — спитав Віллі, відклавши бутерброд з шинкою. — Хіба це щось нагадує?
— Ну, щодо вас або мадемуазель, — Фернан глянув Майї просто у вічі, — то, звичайно, ви тут безсилі. Але ось Грегорі мене дивує. Все-таки археолог — трохи художник!
Тарасюк ще раз узяв аркуш у руки. Перезирнувся з Фернаном.
— Ну? — заохочувально вимовив Сміт.
— Фернан думає, що це нагадує горб верблюда, — сказав нарешті Григорій, показуючи на найвищу частину лінії. — Або, можливо, плече людини?
Фернан мовчав.
Усі троє, зіскочивши із своїх місць, оточили Майю.
— У мене до тебе одне-єдине запитання, — повільно сказав Григорій. — Який розмір цього зображення?
Майя спокійно жувала фінік.