Мушкетери
Шрифт:
Але вдало закінчивши роботу, Матвій був надто стомлений і надто сповнений радістю, аби щось помітити.
Звідки йому було знати, що закінчивши роботу з апаратами й матеріалами, необхідними для дослідження фарби, Григорій не тільки не байдикував, чекаючи результату, але, навпаки, працював усі останні дні (і навіть частково ночі) поза всякою нормою.
Матвій здивувався б, якби довідався, що останні три доби Тарасюк терміново готував нову експедицію, вів нескінченні міжміські телефонні розмови про справи, що мали безпосереднє відношення
Ще більше здивувався б Матвій, якби довідався, що всю цю метушню викликала вручена Тарасюкові академіком старовинна рукописна книга про подорож по Московії з описом численних “див і чудес”.
…Проте Бєлов нічого цього не знав і тому на Тарасюкове запитання про нерукотворний пам’ятник відповів без ніякого сумніву:
— Воздвиг! Вони прилетіли двадцять тисяч років тому.
— Шкода! — вигукнув Григорій. — Ми з тобою спізнилися всього на двісті століть! Коли ти зможеш доповісти на секторі?
— Завтра, — рішуче відповів Матвій.
— Завтра ти спатимеш! — так само рішуче заперечив Григорій і, обійнявши Матвія за плечі, повів його до виходу. — Завтра ти спатимеш, як ховрах. Позавтра — готуватимеш доповідь. А я маю термінову справу. Доведеться відлетіти з Москви…
Вони вийшли з інституту. Тарасюк посадив Бєлова в машину, сів сам і ввімкнув запалювання.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Серьогін діє
Питається, де справедливість?
Адже все почалося саме в Леоніда Серьогіна, з того, що до нього прийшов Матвій Белов.
Якби не журналіст Серьогін, то ще невідомо, як пішло б діло у фізика Бєлова, археолога Тарасюка, спелеолога Гізе, філолога Кремньової, Халіда та багатьох інших людей, так чи інакше причетних до всієї цієї історії.
І незважаючи на це, саме Серьогін лишився десь збоку. Така журналістова доля. Ти перший про все довідуєшся, ти дістаєш найкращий матеріал, ти не спиш ночами, щоб він вийшов якнайцікавішим. І наслідок? Лише найближчі друзі іноді помітять твоє прізвище під нарисом чи репортажем. А всі інші тобою зовсім не цікавляться. їх цікавить лише те, про що ти написав.
В історії з саммілітами Серьогін не зміг привернути до себе уваги навіть найближчих друзів. Стаття пішла за підписом автора гіпотези, і ніхто в усьому світі, крім працівників редакції, не знав, скільки довелося йому, Серьогіну, просидіти над нотатками Бєлова, що зацікавили цей же світ…
Звичайно, Леоніда попередили про майбутню подорож до пустелі. І, звичайно, він зробив усе, щоб узяти в ній участь. Але попасти до академіка на прийом йому не пощастило. А якийсь професор, у котрого на столі вже лежали документи Тарасюка, і Кремньової, погодився прийняти його лише на одну хвилину, та й то після того, як літня дама-секретар не витримала його
Вислухавши журналіста й неуважно проглянувши такий довгий і переконливий лист за підписом головного редактора газети, професор сказав, що кореспондентам у Саммілі нічого робити. От коли експедиція привезе звідти щось цікаве, то тоді товариші кореспонденти матимуть змогу ознайомитися з усіма матеріалами детально й писати про них хоч і в усіх газетах…
Поїзд ішов з Далекого Сходу в Москву. Він був у дорозі п’яту добу, і найакуратніші пасажири вже починали складати потроху деякі речі.
Леонід Серьогін, який повертався з чергового відрядження, і його попутник, невисокий, кремезний чоловік років тридцяти, до складу найакуратніших пасажирів не належали. Почасти через свій вік, почасти тому, що речей у них майже не було.
Багаж кореспондентів, як відомо, складають в основному блокноти, плівки й фотоапарат. Леонідового ж попутника цілком задовольняла велика сумка, котру в будь-який момент можна було закинути за плече, наче рюкзак. Він був геологом і розповів Серьогіну, що за останній рік переносив у руках і за плечима більше вантажів, ніж їх везе поїзд. А зараз він іде у відпустку, і, крім бритви “Супутник”, трусів для купання та кедрових горіхів, йому нічого не треба.
Серьогін і геолог від самого Владивостока змагались у шахи. Зараз рахунок був 33: 1 не на користь журналіста.
Леонід з байдужим виглядом, хоч серце його й обливалося кров’ю, поклав на дошку свого короля.
— Випадок панує в грі, — сказав він.
— Випадковість — це спосіб виявлення закономірності, — не без іронії відповів геолог. — Ще одну?
— Досить, — удавано позіхнув Серьогін. — Час уже спати.
Геолог узяв рушника і вийшов з купе.
Леонід почав складати шахи. Склав, поставив дошку на столик і нахилився, щоб підняти аркуш цупкого паперу, на якому попутник вів записи рахунків матчтурніру.
На другому боці аркуша було щось наклеєно. Серьогін перекинув папір — це була телеграма — і ненароком прочитав:
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА КРИШТАЛЕВИЙ ХАБАРОВСЬКОГО ОЛЕКСАНДРУ КРП СЄДИХ ЧЕКАЮ МОСКВІ.
Леонід перевернув аркуш і поклав на столик, придавивши складаним ножем.
Геолог повернувся в купе й заліз на верхню полицю.
А Серьогін вийшов у коридор, став біля вікна і закурив.
Прізвище попутника він уже чує не вперше. Але де він раніше його зустрічав?
Старпом на кораблі? Ні, той не Сєдих, а Скорих… Кришталевий? Що таке Кришталевий?..
Серьогін докурив цигарку, так і не згадавши, де він чув прізвище геолога, й пішов до свого купе.
З відчинених дверей до нього долинув уривок чиєїсь фрази: “…Тайменя кілограмів на двадцять із цього струмка, уявляєте!..” — і раптом згадав відразу.
Просто диво, що він не згадав цього раніше! Ну звичайно: Кришталевий струмок, озеро, Сєдих!..