Музиканти сміються
Шрифт:
Гайдн погодився, і капітан пішов. Композитор сів за рояль, і за чверть години марш був готовий. Вважаючи, що така праця не варта тридцяти гіней, Гайдн створив ще два марші, щоб надати капітанові можливість вибирати.
Капітан прийшов на світанку.
— Чи готовий мій марш? — питає вій.
— Так, Ось він, — відповідає Гайдн,
Будь ласка, програйте мені його.
Гайдн сів за рояль, і поки він грав, моряк відрахував тридцять гіней, поклав їх на рояль, потім узяв ноти і швидко пішов. Гайдн кинувся
— Пождіть! — гукнув він. — У мене є ще два марші, кращі за цей. Вертайтесь і послухайте їх.
— Я цілком задоволений, — сказав капітан і швидко пішов.
— Я вам подарую їх, — кричить Гайдн.
Та моряк був уже далеко.
А коли композитор послав ці два марші йому на судно, той повернув їх з написом: «Я цілком задоволений».
Якось Гайдн диригував оркестром у Лондоні. Йому було відомо, що багато англійців ходять на концерти не заради того, щоб послухати музику, а в ім'я традиції. Деякі лондонські завсідники концертних залів набули звички навіть засипати в своїх вигідних кріслах під час концерту.
Невдовзі Гайда переконався, що й для нього не зроблено винятку. Ця обставина вельми вразила композитора, і він вирішив відплатити байдужим слухачам. Помста була дотепною: спеціально для лондонців Гайдн написав нову симфонію. В найкритичніший момент, коліт частина публіки почала куняти, прогримів страшенний удар величезного барабана. І так щоразу, як тільки слухачі вбиралися спати. З того часу ця симфонія називається «Симфонія з ударами литавр» або «Сюрприз».
Якось Гайдн, на превелике своє здивування, застав у себе вдома гостя-різника, що виявився любителем та знавцем його творів.
— Маестро, — різник шанобливо зняв капелюха, — днями у моєї доньки весілля. Напишіть мені, будь ласка, новий гарненький менует. До кого ж мені звернутися з таким важливим проханням, як не до уславленого Гайдна?
Гайдн погодився і пообіцяв, що через день менует буде готовий. У призначений час різник прийшов і одержав дорогоцінний подарунок.
А за декілька днів Гайдн почув приголомшливі звуки, в котрих ледь-ледь пізнав мелодію свого менуета. Підійшовши до вікна, Гайдн побачив розкішного бика з позолоченими рогами, щасливого різника з донькою і зятем та цілий оркестр мандрівних музикантів.
Різник зробив крок наперед і з почуттям виголосив:
— Добродію, мені здається, що найкращим виявом вдячності за чудовий менует може бути з боку різника тільки найкращий його бик.
З того часу цей до-мажорний менует Гайдна так і називається «Менуетом бика».
Ерцгерцогиня
— Ви дуже добрі,— сказав їй юний музикант, — я а вами одружусь.
Марія Антуанетта переповіла це своїй матері.
— Чому ти хочеш одружитися з її величністю? — запитала імператриця.
— Із вдячності,— відповів Моцарт.
Коли семирічним Моцарт давав концерти у Франкфурті-на-Майні, до нього підійшов хлопчик років чотирнадцяти і сказав:
— Як ти чудово граєш! Мені ніколи так не навчитись.
— Чому? Адже ти зовсім дорослий. Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.
— Я пишу… вірші…
— Це теж дуже цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж створювати музику.
— Та ні, зовсім легко. Ти спробуй…
Співбесідником Вольфганга Моцарта був юний Вольфганг Гете.
Одного разу знатний зальцбурзький сановник вирішив поговорити з юнім Моцартом, що вже на той час мав світову славу. «Але як звернутися до хлопчика? — міркував він. Сказати Моцартові «ти» — незручно, занадто велика у нього слава, сказати «ви» — занадто багато честі для хлопчини…» І, нарешті, він знайшов вихід;
— Ми були у Франції й Англії? Ми мали величезний успіх? Чи по так? — запитав сановник.
— Так, але я вас ніде не стрічав, окрім Зальцбурга, — перебив його простодушний Вольфганг.
Молодий Моцарт якось вирішив пожартувати з свого вчителя — композитора Гайдна.
— Я написав таку музичну п'єсу, яку ви не зможете виконати, — сказав він.
Узявши ноти, Гайдн сів до рояля.
— Але ж тут обидві руки повинні виконувати складні пасажі на протилежних кінцях клавіатури саме тоді, коли треба взяти кілька нот посередині. Таку музику неможливо виконати.
Моцарт усміхнувся, сів до рояля, і граючи п'єсу, взяв ці ноти носом.
Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.
— Ви ще надто молоді. Чому б вам не почати з балад? — сказав Моцарт.
Юнак заперечив:
— Але ж ви почали писати симфонії, коли вам ще не було й десяти років.
— Так, — відповів Моцарт, — але я нікого не розпитував, як їх треба писати.