На дикому Заході
Шрифт:
Раусон стрибнув в отвір і прислухався.
— Якби хоч був ніж, щоб розрізати тобі мотузку, — прошепотіла Елен.
— Дошка піді мною ворушиться, — злякано мовила Маріон. — Чого б це?
— Це, певне, хтось із наших! — Елен насилу приховувала свою радість.
— Що? — спитав Раусон і виглянув з отвору.
— Ми молимось, — сказала Елен.
— Хай вам біс! — вилаявся проповідник і знову зник у дірці.
— Під дошкою напевне хтось є, — прошепотіла Маріон. Я добре чую.
— То відступи вбік. Я ж кажу тобі, що то наші.
— Якби в мене руки були вільні!
— Хай він западеться, той шахрай, ані видно, ані чути його! — сердито вигукнув Раусон і виліз нагору. — Якщо тільки він обдурив мене, то нехай начувається. Треба йти за ним!
Дошка біля дівчат піднялася вгору, й з-під неї грізно блиснули індіянинові очі.
Раусон схопив рушницю і вже хотів був спускатися в отвір, коли важка дошка, з-під якої визирав Асоваум, зарипіла й подалася вбік. Проповідник швидко обернувся, і в хатньому присмерку стрівся поглядом із своїм смертельним ворогом. Асоваум хотів скористатися з Раусонового переляку й мерщій вибратися з незручної ями.
Першу мить проповідник аж заціп із жаху, але хутко отямився. Індіянин не міг ані швидко вилізти зі своєї дірки, ані сховатися в неї. Раусон уже замахнувся важким прикладом, щоб завдати ворогові смертельного удару, як Елен мужньо, не згірше, ніж сам індіянин, підскочила до проповідника й вистрілила з пістоля.
— А бодай тебе грім побив! — крикнув той і відсахнувся назад.
Тим часом Асоваум спритно, як пантера, видряпався з-під дошки й кинувся на Раусона. Той, переляканий до смерті, заверещав не своїм голосом, і ноги йому підломилися.
Аж раптом дошка піднялася знову, й з-під неї вигулькнув Картіс.
Якраз на ту подію повернувся й Котон. Угледівши свого приятеля в небезпеці, він кинувся йому на допомогу. Індіянин, не випускаючи своєї здобичі, вихопив з-за пояса томагавка й замахнувся на нового ворога. Котон швидко зметикував, у якому він опинився становищі. З одного боку до нього кинувся Картіс, а з другого вривалися в двері, що їх тим часом відчинила Елен, Браун та решта регуляторів.
Котон миттю надумав, що йому робити.
Він скочив назад у підземний хід і чимдуж поспішив до рятівного човна. Картіс у сутінку помітив, як Котон зник, і гадав, що той навмисне впав на підлогу. Тому Картіс скочив туди й несподівано провалився в дірку.
— Цікаво, хто перший вилізе. — сказав індіянин.
— Дайте світла! — гукнув Гасфілд надвір. — Принесіть смолоскипи й оточіть хату! Один негідник сховався під підлогою.
Відразу ж хтось приніс смолоскипи. Браун тим часом підбіг до Маріон і мисливським ножем поперерізав мотузку.
— Тут підземний хід! — крикнув Картіс знизу. — Решта втекли. Біжіть за ними до річки! Мерщій. І стріляйте у все, що тільки ворушиться.
Регулятори поспішили до річки, й відразу по тому пролунало поспіль п'ять чи шість пострілів.
— Виходить, мерзотники мали човна, — мовив Гасфілд. А ми думали, що все так добре обстежили…
— Ви поранені, Картісе? — спитав Кук, що скочив слідом за своїм приятелем і тепер помагав йому звестися на ноги.
— Наче ні. Тільки звалився в цю кляту дірку сторч головою. Хвалити бога, ще легко відбувся.
— Ви гляньте, — сказав Кук, пильніше роздивляючись підземний хід. — Добру собі стежечку зробили. Хитро придумано. Шкода тільки, що індіянин трохи ранувато прийшов, перебив їм прогулянку.
— А де Раусон? — спитав Картіс, видряпавшись нагору.
— Тут! — відповів індіянин. Він дістав із патронташа ремінця і зв'язав своєму полоненому ноги. — В кого є хустка?
— Навіщо вона тобі? — спитав Кук.
— Проповідника поранено, — мовив індіянин. — Он та дівчина влучила блідолицьому чоловікові в плече й тим самим урятувала життя Асоваумові. Але я не хочу, щоб блідолиций чоловік помер тут від рани, що її заподіяла жінка. Я сам хочу помститися йому. Хто дасть хустку перев'язати блідолицього чоловіка?
— Нате мою, — сказав Стівенсон. Чекайте, чи це мені здається? — він нахилився із смолоскипом над проповідником. Я вже це обличчя десь бачив.
Раусон розплющив очі й боязко глянув на теннессійця.
— Святий боже! Та це ж він убив торгівця! — вигукнув фермер. — Справді, це той негідник, що його застрілив.
— Ідіть ви всі під три чорти! — вилаявся поранений і, скрегочучи зубами, відвернувся.
— Де Браун? — спитав хтось.
— Ось я, відповів тихо ватажок регуляторів. — Чи може хто з вас дістати трохи оцту? Міс Робертс зомліла.
— Доню! Люба доню! _.. крикнув Робертс і вклякнув біля дочки.
Молодий Стівенсон приніс води й трохи віскі. Браун став натирати дівчині чоло й скроні, аж поки вона опритомніла.
— Ви не змогли догнати нікого з утікачів? — спитав Гасфілд.
— Ні, — відповів Гостлер. — Але я думаю, що наші кулі не пропали марно. Коли ми прибігли до річки, то побачили по той бік темну тінь човна, що плив попід очеретом, і заходилися стріляти по ньому. І відразу ж почули, як щось шубовснуло у воду. Проте було так темно, що ми нічого не могли розгледіти.