На краю Ойкумени
Шрифт:
— Слони дійдуть ось сюди, ви підете за ними слідом і легко перейдете ліс. Далі вам доведеться йти самим, але до моря лишиться п'ять днів путі…
— Батьку і володарю, ти врятовуєш нас! — не тямлячи себе, закричав Кідого. — Ця річка тече вже в межах моєї країни, і мені знайоме золотоносне плоскогір'я… — Негр схопився і забігав перед вождем.
— Я знаю, — спокійно сказав старик, глузливо посміхаючись. — Я знаю твій народ і твою країну і колись знав там сильного вождя Іорумефу.
— Іорумефу! — аж захлинувся Кідого. — Та це ж мій дядько по матері.
— Добре, — перебив вождь негра. — Ти
— Я давно хотів дізнатись від тебе, як примушуєте ви слонів слухатися вас, — сказав Пандіон. — Чи це таємниця?.. — додав він несміливо.
— Навчання слонів — таємниця тільки для дурнів, — посміхнувся старик. — Кожна розумна людина легко її розгадає… Але, крім таємниці, є важка і небезпечна праця, сповнена безмірного терпіння. Мало самого розуму, — потрібна ще й робота. Небагато в тутешній землі племен, які мали б відразу три якості, властиві моєму народові: розум, працьовитість і безмірну відвагу. Знай, чужоземець, що дорослого слона приручити не можна. Ми ловимо їх зовсім молодими. Молодого слона навчаємо десять років. Десять років упертої праці треба витратити, щоб тварина стала розуміти накази людини і виконувати потрібну роботу.
— Десять років! — вигукнув здивований Пандіон.
— Атож, не менше, якщо ти вірно зрозумів характер слона. А коли ти помилився, то не справишся з ним і за п'ятнадцять. Серед слонів є і вперті й тупаки. Та й не забудь, що полювати на молодих слонів дуже небезпечно. Ми мусимо ловити їх своїми руками, без допомоги навчених слонів, бо приручені тварини теж підуть із стадом. Вони допомагають уже потім, коли стадо слонів наші мисливці проженуть, а слонят спіймають. На кожному полюванні завжди гине кілька наших хоробрих людей, — в голосі вождя почувся смуток. — Скажи, чи бачив ти вправи наших молодих воїнів? Бачив? Це теж потрібне уміння для ловлі слонів.
Пандіон кілька разів дивився на незвичайні ігри володарів слонів. Воїни закопували на рівній галявині дві високі жердини і прив'язували до них поперечну бамбукову перекладку на висоті п'яти ліктів від землі.
Потім, розбігшись, вони якось особливо, боком, підскакували в повітря і переплигували через перекладку. Тіло плигуна згиналося, майже складаючись навпіл, і летіло вгору правим боком у напрямі стрибка. Пандіон ніколи не бачив таких високих стрибків. Деякі з плигунів, найбільш умілі, стрибали на висоту навіть шести ліктів. Молодий еллін, здивований умілістю володарів слонів, не розумів, проте, навіщо їм потрібне це вміння. Слова суворого вождя трохи з'ясували йому значення таких вправ.
Вождь помовчав, потім підвищив голос:
— Тепер ти бачиш, яка важка ця справа. Полюють на слонів і інші племена. Вони убивають їх з дерев важкими списами, заганяють у ями, підкрадаються до них у лісі, коли вони сплять. От що, — вождь плеснув себе по коліну: — я звелю взяти тебе на полювання за слонами. Це буде скоро, перед тим, як піде загін до західного лісу. Хочеш побачити славу і муку мого народу?
— Хочу
— Ні, всіх вас дуже багато. Поклич з собою одного-двох, інакше ви заважатимете.
— Нехай зі мною підуть два моїх друзі: ось він, — Пандіон показав на Кідого, — і ще один…
— Хто, отой похмурий, густобородий? — спитав учитель слонів, маючи на увазі Каві, і молодий еллін підтвердив його догадку.
— Я хотів би з ним теж поговорити, нехай він прийде до мене, — сказав старик. — Ти, мабуть, хочеш швидше передати товаришам звістку про те, що ми згодні допомогти їм. Коли ми призначимо день полювання, тобі про це скажуть. — І старик жестом руки відпустив обох друзів.
Під зловісні удари барабанів мисливці зібралися в дорогу. Частина вирушила на слонах, навантажених вірьовками, їжею і водою, інші пішли пішки. До них приєднались Каві, Кідого і Пандіон, озброєні своїми міцними списами. Двісті мисливців перейшли річку і пішли степом у північному напрямі, до пасма голих скель, які ледве видно було в синьому серпанку над горизонтом. Мисливці йшли дуже швидко, так що навіть таким ходокам, як наші три друзі, було нелегко встигнути за ними.
Від підошви гірського пасма на південь і схід степ був зовсім плоский, з випаленими великими і рівними-ділянками. Жовта рівнина під вітром укривалася хмарками' куряви, що крутилися над тьмяною зеленню дерев і чагарників. Найближчі урвища було виразно видно, але далекі скелі ховалися під сіроголубим туманом. Закруглені і. уривисті вершини виступали там, наче величезні черепи примарних слонів, нижчі морщилися, нагадуючи спини крокодилів.
Заночувавши біля південного краю скелястого пасма, володарі слонів на світанку вирушили вздовж їх східного схилу. Попереду над рівниною клубочилося червонувате марево, в ньому тремтіли і розпливалися силуети дерев. Велике болото простяглеся на північ. Від юрби мисливців відокремився юнак, звелівши чужоземцям іти слідом за ним, і почав підніматися на гірське пасмо.
Каві, Пандіон і Кідого піднімалися по уступу на висоту в двісті ліктів. Над їх головами височів кам'яний укіс, що аж пашив жаром, на яскравожовтій поверхні скель звивалися чорні тріщини. Мисливець довів друзів до виступу, що видавався проти краю болота, велів сховатися за жмутами жорсткої трави та камінням, дав знак мовчати і зник.
Етруск, негр і еллін довго лежали під палючим промінням сонця, не сміючи розмовляти. Жодного звуку не доносилося з боку долини, що розстилалася внизу.
Раптом ліворуч почувся невиразний хлюпаючий шум, він наближався і посилювався. Пандіон обережно виглянув з-за каменя крізь траву, що злегка коливалася, і завмер.
Темносіра хмара з кількох тисяч слонів укрила болото. Велетенські тварини йшли навскіс від пасма скель і, переходячи межу степу й болота, прямували на південний схід.
Тіла тварин чітко виділялися на жовтосірій траві. Слони йшли стадами від ста до п'ятисот голів, табуни їх сунули один за одним цепом з невеликими проміжками. Кожне стадо купчилося щільною масою, тварини тиснулися одна до одної, і згори здавалося, що рухається суцільна сіра пляма з хвилястою поверхнею сотень спин, яка рябіла білими рисками бивнів.