На краю Ойкумени
Шрифт:
— Погано, ох і погано, вожаки вернулися з другого боку… — схвильовано шепотів Кідого, стискаючи до болю руку Пандіона.
— Дивися… дивись, які хоробрі! — вигукнув, забувши про обережність, Каві.
Воїни, які заступили вхід у долину, не здригнулися, не сховались від розлючених страховищ. Вони виступили вперед довгим цепом. Вигоріла низька трава не могла приховати жодного руху людей.
Слон, що біг першим, кинувся прямо в середину цепу мисливців. Двоє з них залишилися на місці, а їх сусіди з обох боків враз стрибнули назустріч чудовиську. Слон притишив біг, високо підняв важкий хобот і з злобним свистом, тупочучи, напав на людей.
Високий свистячий звук вирвався з піднятого хобота вожака. Опустивши його, слон повернув голову праворуч до мисливця, що стояв найближче від нього. Той не встиг чи не зумів ухилитись. Бризнула кров, і три друзі виразно побачили оголені на плечі і боці людини кістки. Поранений впав не ойкнувши, але й велетенський слон важко осів на задні ноги і повільно, боком рушив геть. Мисливці, залишивши його, приєднались до товаришів, які билися з двома іншими вожаками. Ті були розумніші або вже мали досвід у боротьбі з людиною: велетенські страховища кидалися в різні боки, не даючи можливості підкрастись до них ззаду, і задавили трьох мисливців.
У промінні призахідного сонця багровіла курява, що застилала всю ділянку. Слони здавалися величезними чорними баштами, коло підніжжя яких снували безстрашні люди. Вони стрибали, уникаючи довгих іклів, підставляли під хоботи вперті в землю списи, з криками забігали ззаду, відволікаючи нападаючих слонів від товаришів, які б неминуче загинули.
Оскаженілі тварини без упину трубили. Коли вони поверталися головами до скелі, на якій сиділи троє друзів, то здавалися надзвичайно високими; широкі плями розчепірених вух похитувалися над людьми. Збоку слон з опущеною головою здавався нижчим, бивні майже загрібали землю, готові от-от підчепити людину. Пандіон, Кідого і Каві розуміли, що бачать тільки частину бою. Він відбувався і вдалині за деревами, де знаходилося все стадо, і ліворуч на болоті, куди побігли мисливці, відволікаючи четвертого вожака і слонів, які пробилися з ним. Що робилося там, було таємницею для друзів, але вони не могли думати про це — вся їх увага була звернена на кривавий бій.
З-за дерев загриміли, наближаючись, бубни — загін в кілька десятків воїнів прибув на підмогу до тих, що билися. Вожаки слонового стада зупинилися, мовби в нерішучості, люди грізно закричали, розмахуючи списами, і тоді страховища відступили. Вони кинулися до свого третього товариша, який лежав на землі, і, підігнувши ноги, стали обабіч пораненого слона, підсунули під нього бивні і підняли на ноги. Потім, стиснувши пораненого своїми тулубами, велетні потягли його за дерева, випустили, знову підняли і зникли. Кілька мисливців кинулося навздогін, але їх спинив розпорядник полювання.
— Не втече… скоро покинуть… знову розлютуються, — переклав Кідого його слова.
Гамір, що лунав праворуч, усе віддалявся й стихав; битву, очевидно, було виграно. З боку болота, з півночі, показалося кілька мисливців, вони несли два нерухомих тіла. На трьох друзів ніхто не звертав уваги. Негр, етруск і еллін обережно зійшли із скелі в степ, щоб оглянути поле бою. Друзі пішли туди, де була головна частина стада. Продираючись крізь кущі, Кідого раптом злякано відскочив — на зламаній від падіння слонової туші вершині
Довкола його померклих і запалих очей звисли глибокі складки шкіри, що надавали слонові старечого виразу надзвичайної втоми. Велетень похилив голову, спершись на довгі бивні, потім з глухим стуком упав на бік.
Навколо перегукувалися мисливці. Кідого махнув рукою і повернув назад — з півдня показалося знову стадо слонів. Друзі поспішили до скель, але тривога була даремною — це підходили слони, навчені їхніми володарями.
Прив'язані до дерев молоді слони стовбурчили хвости і люто кидалися на людей, намагаючись дістати їх витягнутими хоботами. Погоничі ставили приручених слонів обабіч кожного полоненого слоняти. Стискаючи піймане слоня своїми тілами, слони вели його до селища. Про всякий випадок до шиї і задніх ніг слоняти були прив'язані канати; кожен канат тримали п'ятнадцять мисливців, які йшли спереду й позаду.
Обличчя в людей, стомлені і змарнілі від страшенного напруження, були похмурі. Вже одинадцять нерухомих тіл було покладено на плетені помости на спинах слонів, а люди все ще бігали й шукали в кущах двох товаришів, що десь пропали.
Слонів із спійманими слонятами повели. Мисливці сиділи і лежали на землі, відпочиваючи після бою. Друзі підійшли до розпорядника полювання, і Кідого спитав його, чи не можуть вони чим-небудь допомогти. Розпорядник гнівно подивився на них І грубо сказав:
— Допомогти? Чим ви, чужоземці, можете допомогти? Полювання було важким, ми втратили багато хоробрих людей… Чекайте, де вам наказано, не заважайте нам!
Друзі відійшли до скель і посідали осторонь, боячись посваритися з людьми, від яких залежало все їх майбутнє.
Каві, Пандіон і Кідого лежали, чекаючи, коли їх покличуть, і тихо розмовляли. Сонце сідало, чорні тіні від зубчастих скель просувалися в степ.
— Я не розумію все ж, як це отакі величезні слони не знищують у бою всіх мисливців, — задумливо промовив Каві. — Коли б слони билися завзятіше, вони просто стерли б людей на порох.
— Ти маєш рацію, — озвався Кідого. — Щастя людей у тому, що в слона слабке серце…
— Як це може бути? — здивувався етруск.
— Просто слон не звик битися. Він такий великий і сильний, що на нього ніхто не нападає, йому не загрожує небезпека, і тільки людина насмілюється полювати на нього. Тому сірий велетень не стійкий боєць, його воля легко ламається, і він не витримує довгого бою, якщо не зімне ворога відразу… От буйвол — інша річ. Коли б він був такий великий і розумний, як слон, загинули б усі мисливці…
Каві промугикав щось невиразне, не знаючи, вірити негрові чи ні, але згадав, яку нерішучісь виявляли слони в найважчий момент бою сьогодні у нього на очах, і промовчав.
— У володарів слонів списи зовсім інші, ніж у нас: лезо у вісім пальців завширшки, — втрутився Пандіон. — Яку ж силу треба мати для удару таким списом?
Кідого раптом встав і прислухався. Жодного звуку не доносилося з того боку, де розташувалися мисливці. Золоте від зорі небо швидко померкло.
— Вони пішли і забули про нас! — вигукнув негр і вибіг з-за виступу скелі.
Навкруги все було пусто. Вдалині чулися ледве розбірливі голоси — мисливці пішли в селище, покинувши трьох друзів.