А хто там іде, а хто там іде,Хто громадою рокотно гуде?– Білоруси.Що ж несуть вони, кістяки живі,На худих плечах, на руках в крові?– Свою кривду.А кому ж вони з-під онуч та шматьТую кривду-біль хочуть показать?– Всьому світу.Хто ж то їх навчив, не один мільйон,Кривду-біль нести, хто прогнав їх сон?– Біда, горе.А чого ж, чого захотілось їмБитим, топтаним, темним та глухим?– Людьми зватись.
1905–1907
МОЯ ДОЛЯ
Моя доле, важка доле,Щоб ти луснула була!Щоб од мене в чисте полеТи назавжди утекла!Чом
же ти, похмура й люта,Мені щастя не даєш?Чом, гірка, немов отрута,Мені смерті не пошлеш?Так мене постійно мучиш,Ніби душу в пеклі чорт;Так ти серце моє сушиш,Що вже висох я, мов хорт!Не даєш ти супокоюНі вночі, ні вдень мені.Тінь небіжчика! За мноюВодиш помисли сумні.Де не вирвусь, не полину,Щоб хоч трохи ліпше жить,Позад себе оком кину —Моя доля вже біжить.Скрутить, збурить, скаламутить,Наче воду хто колом,І нашле біду, й засмутитьНеочікуваним злом.І життя немилим стане —Згинути б мені ту ж мить!А на серці – рани, рани,Так болить воно, болить.І так хочеться упастиДесь у прірву, в тьму ночей,Щоб не бачити – пропасти —Ані сонця, ні людей!Ось так доля, моя доля,Щоб ти луснула була!Щоб од мене в чисте полеТи назавжди утекла!
15 липня 1904 р.
МУЖИК
Життя моє трудне й нужденне,І, скільки світу, кожен звикГордити мною, кпити з мене, —Бо я мужик, дурний мужик.Я підписатися не вмію,Не ходить гладко мій язик,Бо вічно я орю та сію, —Бо я мужик, дурний мужик.Я з праці хліб свій добуваю,Зношу лайливий, грубий крик.Я рідко-рідко свято знаю, —Бо я мужик, дурний мужик.Нема за що купити солі,Ні залатати черевик,І діти в мене босі й голі, —Бо я мужик, дурний мужик.Залиті потом мої очі,Світ радості для мене зник,Як віл, працюю дні і ночі, —Бо я мужик, дурний мужик.Як занедужаю – лікуюЯ сам себе, мов чарівник,Без лікарів я вік вікую, —Бо я мужик, дурний мужик.Така мені за все подяка,Що мушу жити, наче дик,І згинути, як той собака, —Бо я мужик, дурний мужик.Та скільки я ще жити буду,Слуга панів, слуга владик,Ніколи, браття, не забуду,Що я людина, хоч мужик.І кожен, хто мене спитає,Лише один почує крик:«Хоча мене всяк зневажає, —Я житиму, бо я – мужик!»
1905
ЧОГО Я ХОТІВ БИ
Побратимів багатих меніНе потрібно – я відаю їх!За божками летять, як дурні,А всім іншим – погорда і сміх.Я не хочу сидіть за столомЗ паничами – принизлива гра:Обмине тебе келих з вином,Пригадається кривда стара.Я не хочу дівочих принад,Ніжних пестощів білих грудей.Студенить мені серце, мов град,Зрада, хитрість огнистих очей!Та любов пропадає в ганьбі,Розвівається, начебто мла…Тут клянеться в коханні тобі,А тут іншого вже обняла!Я не хочу ясного життя,Де народ стільки горя терпить,Де жебрачити ходить дитя,Що не має розради й на мить.Веселитись не хочу я там,Де біда, сльози, скарги навкруг,Де в неволі так тяжко братам,Де завмерли і сила, і дух!..Гей, сказати б, що мучить мене?Що я хочу, чого б я жадав?За що б горе прийняв не одне?За що б серце згорьоване дав?Ну, так знайте, чого б я хотів:Щоб не згинула пісня моя,Щоб народ її в серці пригрівТа щоб знав, чим та пісня сія!
З ПІСЕНЬ ПРО БИТВИ
Суремлять сурми клич до бою,Вітри розносять їхній дзвін.Той поклик піснею палкоюВідлунює з усіх сторін.Про славу-чудо грають сурми,Про щастя рівне для всьогоНароду… Звуть ламати тюрми,Звуть… ох, багато до чого!..Та дзвонять надаремно труби,Народ обдурений притих.Той спить, а той боїться згубиРозпука й жаль скувала всіх.Лиш кат радіє, він крадетьсяШакалом до невинних жертв, —На трупах, наче вовк, сміється,Здається, весь би світ пожер.Дивиться страшно на ту силу,Що гине в путах-ланцюгах.Ах, краще вже лягти в могилу,Ніж знати цього світу жах!І ходиш, наче спопелілий,І крикнути хотів би ти,Та так, щоб світ здригнувся цілий:Де правду, волю де знайти?!А сурми грають клич до бою,Вітри розносять їхній дзвін.Той поклик піснею палкоюВідлунює з усіх сторін.
З0 березня 1906 р.
ПОЕТАМ
Поети вчать, як треба жити,Багатим бути, а самі жІ на підошви заробитиНе вміють нещасливий гріш.Натхнені добрістю й красою,Оспівують блаженний рай.Та ситий піснею самоюНе будеш ти, хоч як співай.Тихіше, милі! Міру матиПовинні співи голосні,Бо вік наш хитрий – оплюватиГотовий почуття й пісні.
31 січня 1906 р.
НЕ КЛЯНІТЕ МЕНЕ
За печальні пісніНе кляніте мене,Бо ж і так у вогніМоє серце сумне.Кров од болю кипить,Мучить мука німа,Ні на мент, ні на митьСну про щастя нема.Я не можу здолатьВ серці горя й жалю,Шум плачів і проклятьЯ думками ловлю.Я не можу знестиЦей гидкий маскарад, —Співи щастя вести,Як ридає мій брат.Скільки горя і слізБачу всюди й завжди,Скільки сам перенісЯ нещастя й біди!Он стоїть удова,В зорі смуток-туман,В струп’ї вся голова,А на плечах – лахман.Руку, мов неживу,Простягає мені:«Пожалійте вдову,Згинув муж на війні!».І тут сльози – кап-кап!Доле, не доведи…Що ж ти, брате, ослаб, —Кпи з чужої біди!Ось гуляє багач,Аж палата дрижить,А під брамою плач —Там сирітка стоїть.Стужа нею трясе,Мов нагайкою тне,Вітер скарги несеІ квиління сумне:«Тут проходив народ,Молоді та старі,Проти гніту й знегодТут ішли бунтарі.Тато з ними пішов —І донині нема…Стигне з холоду кров,Сипле снігом зима.А мене багатійВигнав з хати на сніг,Де ж ти, батечку мій,Де знайду я нічліг?!»І тут сльози – кап-кап!Доле, не доведи…Що ж ти, брате, ослаб, —Кпи з чужої біди!Знову стогін… ЖебракПід вікном, наче тінь;Без ноги, неборак,Повен жальних болінь.Він стискає п’ястук,Тягне пісню хрипку, —Скільки злигоднів-мукПережив на віку:«Відробив я панам,Відслужив сорок літ, —Став на службу дитям,А сьогодні я – дід!Гарував я щодня,Не зважав на батіг,Працював за коня,Рано встав, пізно ліг.Я орав, я косив,Я канави копав,Ліс рубав і возив,Битий, кров’ю спливав.Йшла робота вогнем…А мій пан не тужив:Багатів з кожним днем,Смачно їв, смачно пив.А я чахнув, бідак,Був голодний, як вовк,Та служив вірно так,А тепер…» І замовк.Тільки сльози – кап-кап!Доле, не доведи…Що ж ти, брате, ослаб, —Кпи з чужої біди!Та за скорбні пісніНе обсмішуй мене,Бо ж і так у вогніМоє серце сумне.
15 квітня 1906 р.
ЗА ШМАТОК ХЛІБА
За шматок хліба, чорного хліба,Бідак свою душу дає,Топить у рабстві мрії й надії,Життя безталанне своє.Щоб подолати злидні та голод,Він мусить забути навікЛюдяність, думи ясні й високі,
