Назар Стодоля
Шрифт:
Сваты чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку и флягу и подносит старшему свату. Сват не принимает.
Сват. Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли... Призволяйтесь самі. (Кланяется.)
Галя, посматривая на отца робко и стыдливо, подносит к губам и подает свату.
Сват (подняв чару). Тепера так! Пошли ж, Боже, нашим молодим щастя, і багатства, і доброго здоров’я, щоб і внуків женити, і правнуків дождати...
Свата
Гарно колядують наші козаки!
Хома (к Гале, с сердцем). Я ж тобі наказував, щоб нікого не пускали! Задумалась, забула!
Входит Назар с молодыми козаками.
Назар. Дай, Боже, вечір добрий! Помагай-бі вам на все добре!
Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапку, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю. Все молчат.
Хома (смешавшись). Спасибі, спасибі... Милості просимо. Просимо сідати.
Молчание продолжается.
Галя, улыбаясь, украдкой поглядывает на Назара.
Назар. Сядемо, сядемо, аби було де; ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляйполе! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горілки, і я вип’ю за твоє здоров’я. Не лякайся, не лякайся, наливай.
Галя, в ужасе, роняет поднос и флягу.
Хома (в бешенстве). Хто сміє знущаться над моєю дочкою?
Назар. Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?
Хома. Пізнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя. Хіба ж не ти прислав?
Хома. Мовчи! Геть собі!
Назар (останавливает Галю). Стривай, стій тут! І тебе обманюють?
Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар (с презрением). Полковника! Учора була моя, сьогодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?
Галя (падая на руки Назара). Чую! О, чом мені не позакладало!
Сват. Осмілюсь доложить...
Назар. Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома. Віддай мені дочку мою. (Робко подходит к Назару.)
Назар. Геть, Юда!
Хома (в ужасе). Прохор, Максим, Іван, Стехо! Гей, хто там є? Возьміть його, харцизяку, - він уб’є мене!
Назар. Нехай Бог тебе поб’є, дітопродавець! (К Гале.) Галю! серце моє! Промов мені хоть одно слово: ти не знала - за кого? Скажи: не знала?
Галя (приходит в себя). Не знала, їй-богу, не знала!
Назар (к Хоме). Чи чуєш ти?
Хома. Не чую; я оглух!
Назар (к гостям). Люде добрі, коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?
Гости молчат.
Гнат (подходит к Назару). Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова! (Берет его за руку.)
Назар. Стривай! Ні, він чоловік, він називав мене сином. (К Хоме.) Правда?
Хома. Не тобі вчити, як мені кого називати. Я її батько, а не твій: так у моїй волі оддать її за кого схочу.
Назар. А як же вона не захоче, тоді що?
Хома. Я заставлю.
Назар. Чи можна ж кого заставить утопиться або повіситься? Хіба ти Бог, що маєш силу чудеса творить? Хіба ти дявол, коли ти не маєш жалю до рідної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, і ти замість його кладеш каменюку. Слухай: і ти ж колись був молодим, і ти ж мав коли-небудь радість і горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?
Хома. Го-во-ри!
Назар (в исступлении). Так ти глузуєш надо мною! Хіба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун! (Быстро подходит к нему и хватает его за горло.)
Галя (схватив руку Назара). Що ти робиш? Убий мене, на, ріж.
Назар молча опускает руки.
Хома (подбегает к сватам). Ви бачили? Хотів мене задушити!
Сваты молчат.
Гнат (к Назару). Ми не так розплатимося іншим часом. Ходім з сього базару.
Назар. Не піду! Мене відсіль ноги не винесуть.