Небесний народ
Шрифт:
Після цих слів ельф пурхнув і пропав з виду, несучи в своєму серці воднораз тривогу й зачудування. Райнер дивився вслід крилатикові до тих пір, поки його було видно між стовбурами дерев у світлі вечірнього сонця. Дивився і думав: «Він залишив мені те, що я мав і ким був. Нехай і йому колись таке притрапиться. Це буде його кроком до свободи. В крайньому разі — я йому цього бажаю».
Розділ шістнадцятий
ВІЗИТ ДО КОРОЛЕВИ ЕЛЬФІВ
Одного дня, коли величаве сонце налилося червоним й урочисто скочувалося вечірнім небом додолу, а пелена соснового бору зайнялася від світила золотим полиском, з темряви лісу вилетіла дивна істота й, спинившись на узліссі, запитала про ельфа.
Це була яка не яка, а подія, бо мешканці галявини після її запитання мусили зробити висновок, що десь далеко-далеко, в інших місцинах, знають їхнього ельфа, бо, ймовірно, він колись навідувався і до них. Ажіотажу додав і чудернацький вигляд крилатого посланця, ніколи раніше когось подібного тут не бачили. Як на перший погляд, то можна було подумати, що це бабка: так само, як у цих гарних блискучих комах, у химерного створіння був довгий худорлявий тулуб та прозорі крильця. Їх — теж чотири і такої ж подовгастої форми. Проте, на відміну від бабок, кожне крило в істоти мало велику темно-синю пляму-крапку. Тулуб незнайомки переливався фіолетовим відтінком, а маленькі розумні оченята дивилися серйозно і якось заледве не меланхолійно. Складалося враження, що гостя була істотою не сонячної днини, а чудесним мешканцем прохолоди, коли на нічному небі поважно пропливає місяць.
Першими невідомого прибульця уздріли двоє метеликів: сатурнія та махаон. Вони відразу повідомили про це тваринам. Звістка про незнайомку швидко розійшлася поміж мешканцями галявини, і всі дізналися, що вона шукає за ельфом. Поблизу його ніде не було, отож в пошуки за добрим духом вирушили бджоли.
— То як, — запитала сатурнія, — щось, може, хочете переказати ельфові через нас?
Гостя заперечливо крутнула головою.
— Аж ніяк, — сказала вона, — я повинна особисто з ним поговорити. Я — посланниця королеви ельфів.
Сатурнія перелякалася не на жарт. Настрашилися також і мешканці узлісся, почувши про таке. Усі вони дружно сахнулися назад, бо хто ж не знає влади та сили королеви ельфів!
На якусь мить запанувала тиша, стало чути, як дзюркотить потічок та шелестить листя в просвітленому вечірнім сонцем гіллі липи. Квіти поблизу вже готувалися поринути в солодкі сни, та раптом принишкли і підняли свої голівоньки у вечірній тиші. «Хто ж бо не чув про королеву ельфів! Чи не задумала вона, — міркували багато хто з тих, що зібралися на галявині, — позвати до себе ельфа, якого ми так полюбили? Може, королева бажає знову відправити його в чергове вигнання, тож більше його не побачимо…»
— Будь ласка, — попросив коник-стрибунець, — принаймні скажіть нам, що з ним далі буде.
Проте незнайомка знову заперечливо хитнула головою і занепокоєно розглянулася довкола:
— А бджоли знайдуть ельфа? — спитала вона.
Метелик кивнув:
— Бджоли завжди все знаходять, а ви хіба не знаєте, що вони великі мастаки в цій справі?
— Ну звісно, — погодилася нарочна королеви. — Але, розумієте, час не терпить, вечір он уже на носі, а до мочарних озер далеко летіти.
— В середині липня, — таємниче прошепотіла мурашка, — мені про це світлячки розповіли, один раз на рік, улітку, під час повного місяця, королева ельфів зупиняється в безлюдній гущавині лісу та влаштовує прийом. Посланниця від королеви за ельфом та її прийом мусять бути взаємопов’язані.
Затріпотівши крилами, прилетіла славка, і розмаїта комашня дружно шугнула врізнобіч. Проте чужинка продовжувала незворушно сидіти на своєму місці, спокійно промовивши: «Я — мирна посланниця ельфів». Славка опустилася поруч з нею, не завдавши незнайомці жодної шкоди, і близько до неї не підходила.
Лісові ельфи — могутній народ. Навіть великі тварини слухаються їхньої волі, бо можна наробити собі лиха: цей народ володіє неабиякою магією та знає усілякі чари. Королева ельфів взагалі може закляття наслати, от тоді будуть непереливки.
Так, в глибині лісу є багато дивовижного, проте я розповім вам про найбільше з чудес, яке тут сталося.
Невдовзі у супроводі двох бджіл прибув ельф, і незнайомка привіталася з ним, виявляючи шанобливість та благоговійність. Певний час посланниця королеви та добрий дух розмовляли наодинці, а тим часом інші тварини, оточивши їх півколом, нетерпляче та зацікавлено чекали поодаль.
Під час розмови вираз обличчя ельфа зробився задумливим і все більше ставав сумним. Він заклопотано опустив голову. Виглядало на те, що синьокрила посланниця принесла звістку, котра глибоко його вразила.
На прощання ельф повільно та дружелюбно кивнув головою незнайомці і довго проводжав її поглядом. А крилата вісниця з тихим гудінням швидко відлітала від нього, аж поки не зникла в сутінках соснових стовбурів.
Найбільш нетерплячою з усіх виявилася білка Лі, яка, будучи не в змозі більше чекати, першою підійшла до ельфа.
— Ти хочеш піти від нас? — швидко і з острахом спитала вона.
Услід за білкою на нижчу гілку перелетіла й Уку, тож добрий дух звернувся до неї:
— Уко, цієї ночі я мушу з’явитися до королеви ельфів.
Сова набула стурбованого вигляду. Вона косо глянула вниз, і стало очевидним, що птаху ця новина не особливо втішила. Уку передбачала, які наслідки може мати нічний візит доброго духа до королеви. Врешті-решт вона глянула просто в обличчя ельфові й сказала:
— Королева ельфів — всемогутня, вона володарка лісу та соснового бору, вона поверне тобі ту свободу, якої ти так прагнеш.
— Так, вона захоче мені допомогти, — погодився з нею ельф. Проте складалося враження, що гадками він був далеко і навіть не думав над сказаним. Добрий дух приклав руку до грудей і широко відкритими очима подивився на вогненну кулю сонця, яке саме зависло на заході над самісіньким горизонтом.
— То ти таки покинеш нас? — спитала тепер вже й сова. І їй, подібно до інших жителів галявини, стало не по собі.
Усі нараз пригадали, що ельф прийшов до них з таємничого, далекого, іншого світу, та що він, в принципі, був не такий, як вони. Добрий дух настільки їм сподобався, що мешканці узлісся геть забули про це. А він же ділив з ними і радість, і горе. Хіба ж ні?
Уку налякалася вже однієї тільки думки, що ельф може залишити їх та полетіти назад додому, у свій край. Птаха несподівано промовила: