Несподівана вакансія

Ролiнг Дж. К.

Алкоголь діяв інакше, ніж трава. Ендрю відчував спустошеність і гостре бажання врізати комусь по пиці: скажімо, Жиркові.

Невдовзі він зрозумів, що стрілка на настінному годиннику перескочила з півночі на першу ночі; гості почали розходитись.

Йому сказали йти в гардероб. Це було нелегко, тож він, похитуючись, знову подався на кухню, залишивши замість себе Суквіндер.

Саманта зі склянкою в руці самотньо підпирала холодильник. Ендрю замиготіло перед очима, ніби він бачив серію слайдів. Ґая так і не повернулась. Напевно, давно пішла кудись разом із Жирком. Саманта щось говорила. Вона теж була п’яна. Тепер він її вже не соромився.

Зате відчував, що його скоро знудить.

— …ненавиджу цей клятий Пеґфорд, — казала Саманта, — але ти ще молодий і можеш забратися звідси.

— Ага, — сказав він, не відчуваючи власних губ. — Я п-п-поїду… з-заберуся.

Вона відгорнула йому волосся з чола і сказала «милий». Образ Ґаї, яка засунула язика Жиркові в рот, стер з його пам’яті все інше. Від розпашілого тіла Саманти хвилями накочувалися пахощі її парфумів.

— Це гівняний гурт, — сказав Ендрю, тицьнувши пальцем їй у груди.

Але Саманта, здається, його не почула. Її потріскані губи були гарячі, а перса величезні, і вона притискалася ними до його грудей. Її зад був завширшки, як…

— Що за херня?!

Ендрю гепнувся на сушарку для посуду, а Саманту поволік із кухні дебелий мужчина з коротким сивуватим волоссям. До Ендрю почало туманно доходити, що сталася якась халепа, але все довкола почало мерехтіти й крутитися, і єдине, на що він мусив спромогтися, це добрести на непевних ногах до сміттєвого бачка на іншому кінці кухні і блювати, блювати, блювати…

— Вибачте, сюди не можна! — почув він голос Суквіндер. — Тут двері заставлені!

Ендрю міцно зав’язав торбинку для сміття зі своїм блювотинням. Суквіндер допомогла йому прибрати на кухні. Його ще двічі знудило, але обидва рази він встигав добігти до туалету.

Була вже майже друга ночі, коли спітнілий, але усміхнений Говард подякував їм і побажав «на добраніч».

— Чудова робота, — сказав він. — Ну, до завтра. Дуже добре… а де, до речі, міс Баден?

Ендрю залишив Суквіндер, щоб та щось понавигадувала, а сам вийшов надвір, відв’язав Саймонів велосипед і повів його в темряву.

Довга нічна поїздка до Дому-на-пагорбі трохи освіжила йому голову, але не втамувала ні гіркоти, ні відчуття власної нікчемності.

Чи казав він колись Жиркові, що йому подобається Ґая? Може, й ні, але Жирко це знав. Він знав, що Жирко це знав… може, вони зараз трахаються?

« Я все одно їду звідси, — подумав Ендрю, ведучи велосипед під гору і здригаючись від нічного вітру. — Так що пішли вони всі на хер…»

А тоді подумав: треба валити звідси… Невже він лизався з матір’ю Лексі Моллісон? Невже її чоловік їх застукав? Невже це сталося насправді?

Він боявся Майлза, але й хотів розповісти про це Жиркові, щоб побачити вираз його обличчя…

Коли він з останніх сил таки доплівся додому, з темної кухні долинув голос Саймона.

— Ти завіз мій велосипед у гараж?

Саймон сидів за кухонним столом і їв вівсяну кашу. Було вже майже пів на третю.

— Не міг заснути, — поскаржився Саймон.

Він чи не вперше не злився. Рут поблизу не було, тож йому не було потреби доводити, що він сильніший чи мудріший за своїх синів. Він здавався виснаженим і здрібнілим.

— Думаю, нам доведеться переїхати в Редінґ, прищику, — повідомив Саймон. Це було сказано майже з любов’ю.

Усе ще трохи здригаючись і почуваючи себе контуженим ветераном, якого ще й гризуть докори сумління, Ендрю раптом захотів щось зробити для батька, щоб загладити свою провину. Настав час припинити ворожнечу і визнати Саймона союзником. Вони ж родина, врешті-решт. Їм разом переїжджати. Цілком можливо, що десь там їм буде краще.

— Я маю для тебе одну річ, — сказав він. — Ходи сюди. Я в школі докумекав, як це зробити…

IV

Над Пеґфордом і Полями блакитним куполом нависло небо. Світанкове сяйво заграло над старим військовим меморіалом посеред Майдану, блиснуло на потріскані бетонні фасади будиночків на Фолей Роуд і пофарбувало в золотавий колір білі стіни Дому-на-пагорбі. Сідаючи в машину й готуючись до чергової виснажливої зміни в лікарні, Рут Прайс поглянула на річечку Орр, що сріблястою стрічкою виблискувала вдалині, й подумала, як несправедливо, що невдовзі і цей будинок, і його розкішний краєвид належатимуть комусь іншому.

А за якусь милю нижче, в Соборному провулку, Саманта Моллісон ще й досі міцно спала у кімнаті для гостей. Двері тут не замикалися, але перед тим, як завалитися в ліжко у напівроздягненому вигляді, вона забарикадувала їх кріслом. Лютий головний біль будив її серед ночі, а яскравий промінчик, проникнувши крізь шпаринку між шторами, різонув по оку, наче лазер. Вона покрутилася на ліжку, не бажаючи виходити з тривожної напівдрімоти, потерпаючи від спраги й важкого відчуття провини.

Унизу, на вилизаній до блиску кухні, випроставшись і втупившись у холодильник, самотньо сидів Майлз перед неторканим горнятком чаю. Він сидів і раз по раз прокручував у голові образ п’яної дружини в обіймах шістнадцятирічного школяра.

За три будинки звідти, навіть не переодягтись після бенкету Говарда, лежав і курив у своїй мансарді Жирко Вол. Він не хотів засинати і пролежав цілу ніч з розплющеними очима. У роті в нього все затерпло від викурених цигарок, але втома дала зовсім не той ефект, якого він сподівався. Думки стали невиразні, а відчуття пригніченості і неспокою лише наростало.

Колін Вол прокинувся в холодному поту від чергового кошмару, подібного до тих, що мучили його роками. У снах він завжди вичворяв жахливі речі: такі, які він понад усе боявся вчинити в реальному житті. Цього разу він убив Баррі Фербразера і про це стало відомо поліції, і йому прийшли повідомити, що вже зробили ексгумацію трупа і знайшли отруту, якою він, Колін, і отруїв Баррі.

Споглядаючи на стелі знайому тінь від торшера, Колін дивувався, чому він ніколи досі не припускав можливості, що це саме він убив Баррі, і перед ним одразу постало запитання: а як знати, що вбив його не ти?

Унизу Тесса колола собі в живіт інсулін. Вона знала, що Жирко вдома, бо чула запах цигарок на сходах, що вели до його спальні на мансарді. Але вона не знала, коли він повернувся і де пропадав, і це її лякало. Як могло дійти до такого?

Говард Моллісон солодко спав на своєму двоспальному ліжку. Штори з візерунками у вигляді рожевих пелюсток відкидали на нього тіні, захищаючи від раптового пробудження, але його гучне з присвистом хропіння перервало сон його дружини. Шерлі вже їла грінку й пила каву, сидячи на кухні, в окулярах і махровому халаті. Їй не йшов з голови образ Морін, що вихитується в залі попід руки з її чоловіком, і вся її жагуча до неї зненависть посилювалася з кожним ковтком.