Несподівана вакансія
Шрифт:
— Ґая?
Зловісна мовчанка була новим і поганим знаком. Кей звикла більше до вибухів роздратування й люті, спрямованих проти неї і, особливо, проти Ґевіна.
— Ґаю, я, здається, розмовляю з тобою.
— Ага, я слухаю.
— Тоді, прошу, будь така люб’язна мені відповісти.
Чорне віконечко діалогу стрибнуло вгору до інших вікон на екрані, кумедних маленьких зображень, що блимали й миготіли.
— Ґаю, ти можеш мені відповісти?
— Що? Що ти хочеш?
— Я намагаюся запитати, як пройшов твій день.
— Мій день був гівна вартий. І вчора так було. І завтра так буде.
— А коли ти прийшла додому?
— Так, як завжди.
Іноді, навіть після стількох років, Ґаю обурювало те, що вона мусить сама заходити в порожній дім, що Кей не зустрічає її вдома, як усі матері із книжок.
— Ти можеш пояснити, чому твій день був гівна вартий?
— Бо ти примусила мене жити в цій гівняній дірі.
Кей ледве стрималася від крику. Останнім часом вони здіймали такий вереск, що його, мабуть, чула вся вулиця.
— Ти знаєш, що я нині йду з Ґевіном у гості?
Ґая пробурмотіла щось нерозбірливе.
— Що?
— Мені здавалося, що він не горів бажанням кудись тебе виводити.
— Що ти маєш на увазі?
Але Ґая не відповіла. Вона просто надрукувала відповідь у одному з віконечок на екрані. Кей завагалася, прагнучи водночас видобути з неї відповідь і боячись її почути.
— Думаю, що ми повернемося десь опівночі.
Ґая не відповіла. Кей вийшла в коридор, чекаючи на Ґевіна.)
— Ґая подружилася, — розповіла Майлзу Кей, — з дівчиною, що живе на цій вулиці, як же її ім’я… Наріндер?
— Суквіндер, — відповіли одночасно Майлз і Саманта.
— Це гарна дівчинка, — додала Мері.
— Ви знаєте її батька? — запитала Саманта.
— Ні, — зізналася Кей.
— Він хірург-кардіолог, — сказала Саманта, допиваючи четвертий келих вина. — Абсолютний красень.
— Гм… — сказала Кей.
— Як боллівудська кінозірка.
Ніхто з них, подумала Саманта, навіть не спробував похвалити вечерю, хоча б із ввічливості, навіть якщо вона й жахлива. Як не вдалося помучити Ґевіна, то можна принаймні відігратися на Майлзі.
— Вікрам — це єдина особа, заради якої варто жити в цьому забутому Богом містечку, повірте мені, — сказала Саманта. — Ходяче втілення сексу.
— А його дружина працює в нас лікарем, — додав Майлз, а ще вона член місцевої ради. Вас, Кей, найняла на роботу ярвілська окружна рада, чи не так?
— Так, — підтвердила Кей. — Але більшість часу я проводжу на Полях. Наскільки я знаю, адміністративно вони належать, здається, до Пеґфорда?
« Тільки не Поля, — подумала Саманта, — не згадуйте тут ті проклятущі Поля».
— А, — мовив Майлз із багатозначною помішкою. — Ну, так, адміністративно Поля належать Пеґфорду. Адміністративно. Болюча тема, Кей.
— Справді? А чому? — поцікавилася Кей, маючи надію, що ця розмова зацікавить усіх, бо Ґевін і далі говорив щось упівголоса вдові.
— Ну, бачите… це все почалося в п’ятдесятих роках. — Скидалося, що Майлз починає виголошувати старанно підготовлену промову. — Ярвіл хотів розширити житловий масив Кентерміл, але замість того, щоб розбудовувати його на захід, там, де тепер об’їзд…
— Ґевіне? Мері? Ще вина? — спробувала перебити Майлза Саманта.
— …вони трохи злукавили. Купили земельну ділянку, не уточнивши, для чого вона їм потрібна, а тоді взяли й розбудували той масив, порушивши пеґфордські межі.
— А чому ти, Майлзе, нічого не кажеш про Обрі Фаулі-старшого? — втрутилася Саманта. Вона нарешті сягнула тієї розкішної точки сп’яніння, коли розв’язувався її лихий язик і вона звільнялася від страху перед наслідками, прагнучи провокувати й дратувати інших задля власної потіхи. — Правда полягає в тому, що Обрі Фаулі-старший, котрий колись володів усіма цими декоративними кутовими каменями, чи що там ще наплів тобі Майлз, провернув у всіх за спинами оборудку…
— Це не так, С'aмо, — намагався зупинити її Майлз, але її вже понесло.
— …він продав ту землю, де тепер розбудували Поля, поклав собі в кишеню, не знаю, мабуть, зо чверть мільйона…
— Та що ти мелеш, С'aмо, в п’ятдесяті роки?
— …але тоді, зрозумівши, що всі на нього сердиті, він почав удавати, ніби не мав зеленого поняття, що так усе повернеться. Аристократ придуркуватий. І вічно п’яний, — додала Саманта.
— Це зовсімне так, — рішуче заперечив Майлз. — Щоб до кінця збагнути цю проблему, Кей, треба розібратися в усіх деталях місцевої історії.
Саманта, спершись підборіддям на руку, вдавано знудилась і зіслизнула ліктем зі столу. Хоч Кей і не надто вподобала Саманту, вона не могла втриматися від сміху, а Ґевін і Мері теж перервали свою тихеньку бесіду.
— Ми говоримо про Поля, — сказала Кей, нагадуючи Ґевіну про свою присутність, про те, що він міг би хоч морально її підтримати.
Майлз, Саманта й Ґевін одночасно збагнули, що обговорювати Поля в присутності Мері абсолютно неможливо, враховуючи, що ця тема була справжнім яблуком розбрату у стосунках між Баррі й Говардом.
— Це, очевидно, доволі дражлива тема в місцевому масштабі, — спробувала Кей заохотити Майлза висловити свою думку попри його явне небажання.
— Гм, — промимрив він і повернувся до Мері: — Ну, а як там футбольна команда Деклана?
Кей відчула, як її охопила лють. Нехай Мері в жалобі, але Ґевін аж занадто підкреслював свою турботу. Вона уявляла, що цей вечір пройде зовсім інакше: вони будуть лише вчотирьох, і це змусить Ґевіна нарешті визнати, що вони з Кей справжня пара. Але в ситуації, що склалася, усім здаватиметься, що вони просто знайомі й між ними немає якихось тісніших стосунків. До того ж їжа була просто жахлива. Кей відклала ножа й виделку, поклавши їх поряд, хоч більша частина її порції залишилася неторкана — і цього не могла не помітити Саманта, — а тоді знову звернулася до Майлза: