Незнайко на Місяці
Шрифт:
Сяк-так упоравшись із своєю порцією, він поклав ложку на стіл і вийшов у двір. За хвилину всі побачили, що він вертається назад. Обличчя його було злякане.
— Братики, а де ж сонечко? — спитав він, здивовано озираючись навколо.
— Ти, Незнайку, якийсь осел! — насмішкувато відповів Знайко. — Ну яке тут сонечко, коли ми на Місяці, точніше сказати, в Місяці.
— У, а я й забув! — махнув рукою Незнайко.
Після цього випадку він цілий день згадував про сонечко, за обідом їв мало й тільки надвечір заспокоївся. А другого ранку все почалося знову.
—
— Ти краще ось що, голубчику, не каверзуй! — сказав йому Знайко.
— А може, він у нас хворий, — сказав лікар Пілюлька. — Мабуть, я огляну його.
Затягнувши Незнайка у свій кабінет, лікар Пілюлька почав ретельно обстежувати його. Оглянувши вуха, горло, ніс і язик, Пілюлька здивовано похитав головою, потім велів Незнайкові скинути сорочку й почав стукати його по спині, по плечах, по грудях і по животу гумовим молоточком, дослухаючись при цьому, який виходить звук. Видно, звук виходив не такий, як треба, тому Пілюлька кривився, знизував плечима й тряс головою. Потім він звелів Незнайкові лягти на спину й почав натискувати йому долонями на живіт у різних місцях, приказуючи:
— Так боляче? Не боляче?.. А так?..
І знову щоразу скрушно хитав головою.
Нарешті він зміряв Незнайкові температуру, а також пульс і кров'яний тиск, а тоді, велівши йому лишатись у постелі, пішов до коротульок і сказав тихенько:
— Біда, голубчики. Незнайко наш хворий.
— А що в нього болить? — спитала Рибка.
— У тому-то й річ, що нічого не болить, а проте він серйозно хворий. Хвороба в нього дуже рідкісна. На неї хворіють коротульки, які надто довго пробули далеко від своїх рідних місць.
— Ти ба! — здивувався Знайко. — То його треба лікувати.
— Як же його лікувати? — відповів лікар Пілюлька. — Від цієї хвороби ніяких ліків нема. Він повинен якнайскоріше повернутися на Землю. Тільки повітря рідних ланів може помогти йому. Такі хворі завжди дуже тужать далеко від батьківщини, й це може для них погано скінчитися.
— Виходить, нам треба вирушати додому? Ти це хочеш сказати? — спитав Знайко.
— Так, і притому якомога скоріше, — підтвердив лікар Пілюлька. — Думаю, що коли ми сьогодні ж вирушимо в дорогу, то встигнемо долетіти до Землі з Незнайком.
— Отже, треба вирушати сьогодні ж. І нічого тут більше думати, — сказала Фуксія.
— А як же бути з Пончиком? — спитав Знайко. — Він же лишився у Лос-Поганосі із своїми крутильниками. Не можемо ж ми покинути його тут.
— Ми з Шпунтиком зараз же поїдемо по нього на всюдиході, — сказав Гвинтик. — До вечора туди приїдемо, завтра вранці назад. Опівдні будемо тут.
— Доведеться призначити відліт на завтра, — сказав Знайко. — Раніше ніяк не впораємось.
— Ну що ж, до завтра, я думаю, Незнайко витримає, — сказав лікар Пілюлька. — Тільки ви, братики, не зволікайте.
Гвинтик і Шпунтик одразу ж викотили з гаража всюдихід, узяли з собою Козлика, якого вчили керувати всюдиходом, і всі троє поїхали в Лос-Поганос. Лікар Пілюлька поспішив повідомити Незнайка, що прийнято рішення вирушати на Землю. Ця звістка дуже втішила Незнайка. Він навіть схопився з постелі, почав казати, що, як тільки повернеться додому, одразу ж напише листа Синьоочці, бо колись він обіцяв написати їй і тепер його мучить сумління, що не виконав своєї обіцянки. Надумавши виправити свою помилку, він значно повеселішав і почав наспівувати пісні.
— Не журіться, братики, — казав він. — Скоро побачимо сонечко!
Лікар Пілюлька сказав, щоб він поводився спокійніше, бо його організм ослаблений хворобою і йому треба берегти сили.
Невдовзі радість Незнайка потроху стихла й змінилася нетерплячкою.
— Коли ж Гвинтик і Шпунтик повернуться? — весь час приставав він до Пілюльки.
— Вони сьогодні не можуть приїхати, голубе. Вони завтра приїдуть. Ти вже якось потерпи, а зараз краще ляж і поспи, — вмовляв його лікар Пілюлька.
Незнайко лягав у постіль, але, полежавши хвилиночку, схоплювався:
— А що, як вони не приїдуть завтра?
— Приїдуть, голубе, приїдуть, — заспокоював його Пілюлька.
У ті дні в Космічному містечку гостювали астроном Альфа й місяцезнавець Мемега та два фізики, які прибули з ними, — Квантик і Кантик. Усі четверо приїхали навмисне, щоб ознайомитися з будовою космічної ракети і скафандрів, бо вони самі збиралися побудувати ракету й здійснити космічний політ на Землю. Тепер, коли розкрили таємницю невагомості, міжпланетні польоти стали доступні і для місячних коротульок. Знайко вирішив подарувати місячним ученим точні креслення ракет й звелів, щоб їм віддали рештки запасів місячного каменю й антикаменю. Альфа сказав, що місячні вчені збережуть Космічне містечко і влаштують тут космодром з майданчиком для посадки космічних кораблів, які прибуватимуть на Місяць, і для запуску ракет на інші планети.
Коли космонавти постановили вернутися на Землю, Знайко, Фуксія і Рибка пішли в ангар, щоб ретельно перевірити роботу всіх вузлів і механізмів ракети. В перевірці брали участь і Альфа з Мемегою, а також Кантик і Квантик. Для них це було дуже корисно, бо вони дістали можливість практично ознайомитися з будовою ракети. До того ж було вирішено, що Альфа й Мемега здійснять політ на ракеті разом з космонавтами. Долетівши до поверхні Місяця, космонавти пересядуть у ракету НІП, а Альфа з Мемегою повернуться на ракеті ФІР назад у Космічне містечко.
Перевірка механізмів ракети закінчилася тільки надвечір.
Зробивши останні випробування, Знайко сказав:
— Тепер ракета готова до польоту. Завтра вранці ввімкнемо невагомість і відбуксируємо космічний корабель на стартовий майданчик. А зараз — спати. Перед польотом треба добре відпочити.
Вийшовши з ангара й замкнувши двері на ключ, космонавти пішли в Космічне містечко. Не встигли вони зникнути вдалині, як із-за паркана висунулись дві голови в чорних масках. Якийсь час вони мовчки стирчали над парканом і лише сопіли носами. Потім одна голова сказала голосом Жуліо: