Незнайко на Місяці
Шрифт:
Після всіх цих кінозйомок виник цілий кінофільм, який показували в усіх кінотеатрах, а також по телебаченню.
У ті ж дні газети почали друкувати оповідання про величезні овочі, фрукти, ягоди і взагалі плоди, що ростуть на Великій Землі. Оповідання ці звичайно були з цікавими малюнками: зображали то коротульок, які витягували з землі велетенську ріпу, буряк або моркву; то грядку, де росли огірки, завбільшки з коротульку; то дивовижні дині, гарбузи або кавуни такі завбільшки, як двоповерховий будинок. На одному малюнку було показано навіть збирання фруктів, причому один абрикос, персик, одна слива або винна ягода ледве вміщувалась на вантажній автомашині. Приголомшивши уяву читачів такими оповіданнями та малюнками, Мига й Жуліо опублікували повідомлення про
Треба сказати, що тепер уже точко не відомо, чому вулиця Фертинга мала таку назву. Деякі давилонські жителі вважають, що колись на цій вулиці жив коротулька, якого звали Фертинг. Його іменем названо вулицю. Інші пояснюють виникнення назви вулиці тим, що колись на ній селилися тільки дуже багаті коротульки, у яких було багато фертингів, або, просто кажучи, грошей. Правда, в ті дні, коли на Місяць прибув Незнайко, багачі уже не селилися на вулиці Фертинга, бо на той час усі вони переїхали в найкращі райони міста, де було більше світла й свіжого повітря. На вулиці Фертинга були споруджені великі будинки, в яких наймали собі приміщення різні ділові контори. Власниками цих контор були так звані ділові коротульки, вся діяльність яких зводилась до того, щоб витягти фертинги з кишень інших коротульок. Оскільки в усіх конторах тільки й займалися витяганням фертингів, ця назва якнайкраще пасувала вулиці.
Контора, яку найняли Мига та Жуліо, містилася на третьому поверсі вісімнадцятиповерхового будинку й мала всього дві кімнати. В першій кімнаті стояв великий полірований письмовий стіл, кілька м'яких шкіряних крісел, такий же м'який диван, над яким у розкішній позолоченій рамі висіла картина. На картині були зображені незрозумілі кольорові кривульки й закарлючки. В кутку кімнати стояла шафа з прозорими скляними дверцятами, в ній зберігався Незнайків скафандр. Кожен відвідувач контори міг вільно підійти до шафи й полюбуватися скафандром, у якому була здійснена ця надзвичайна космічна мандрівка.
Друга кімната була трохи менша від першої. У ній було п'ять великих вогнетривких скринь і велика вогнетривка шафа для грошей. У вогнетривких скринях зберігалися акції товариства — всього на суму п'ять мільйонів фертингів, тобто в кожній скрині на один мільйон.
Як тільки всі акції були привезені з друкарні й сховані в скринях, Мига й Жуліо влаштували перше засідання акціонерного товариства. На цьому засіданні Мига запропонував пустити в продаж два мільйони акцій, а решту — три мільйони — поділити між собою. Таким чином, у кожного з них буде на цілий мільйон акцій. Коли буде доставлене насіння гігантських рослин, його поділять на п'ять рівних частин. Дві частини доведеться віддати коротулькам, які купили акції, а три частини Незнайко, Мига й Жуліо поділять між собою.
— А навіщо нам насіння? — спитав Незнайко.
— Продамо, — сказав Мига. — Ми ж теж повинні дещо заробити на цьому дільці. Тобі теж не завадять грошенята.
Незнайко сказав, що буде цілком задоволений, якщо пощастить доставити насіння для місячних коротульок і визволити з біди Пончика, котрий лишився на поверхні Місяця.
— Ну, якщо тобі не будуть потрібні гроші, ми візьмемо їх собі, — сказав Жуліо.
Так вони й вирішили, а тоді перейшли до розподілу обов'язків. За спільною згодою Незнайка призначили касиром, Мигу — скарбником, а Жуліо — головою. Обов'язком касира було сидіти в конторі і продавати акції, обов'язком скарбника — зберігати виручені від продажу гроші, а обов'язком голови — призначати засідання акціонерного товариства для вирішення невідкладних питань…
Коли впоралися з усіма цими справами, Незнайко згадав
Суперечка розгорялася дужче й дужче. Жуліо грюкав по столу кулаком, кричав, що він голова і з його думкою повинні рахуватися, а Мига кричав, що він скарбник і не збирається викидати гроші на оплату непотрібної посади, а якщо з ним незгодні, то він вийде з акціонерного товариства й забере свої акції. Незнайко намагався їх заспокоїти, але в нього нічого не виходило. Акціонерному товариству загрожував розвал. Невідомо, чим би все скінчилося, якби не втрутився сам Козлик.
— Друзі, — сказав він, не треба через мене сваритися! Зробимо так: я обійму обидві посади — і розсильного, й швейцара.
І суперечка вщухла. Всі швидко дійшли згоди, й на цьому перше засідання акціонерного товариства закінчилося.
Розділ чотирнадцятий
ПЕРШІ ТРУДНОЩІ
Того ж дня, коли в газетах з'явилося повідомлення про заснування Акціонерного товариства гігантських рослин, у місті Давилоні сталася дуже важлива подія: пограбували банк, що належав одній з найбільших корпорацій давилонських промисловців. Пограбували його вранці, через кілька хвилин після відкриття банку, а через півгодини все місто вже трубило про це. Розповідали, що в нападі на банк брало участь до сорока грабіжників, які приїхали на броньованих автомобілях і були озброєні не тільки пістолетами й гвинтівками, а навіть кулеметами й ручними гранатами. Казали, що при пограбуванні вбили всіх службовців банку, крім касира, який сховався у вогнетривкій скрині. Під час перестрілки, яка виникла між бандитами й поліцейськими, кількох поліцейських було уколошкано, а з бандитів не постраждав ніхто, якщо не брати до уваги ватажка зграї, якому один із грабіжників відстрелив помилково вухо.
В усьому місті тільки троє коротульок нічого не знали про цю подію. То були Незнайко, Мига й Козлик. З самісінького ранку вони засіли в своїй конторі, чекаючи покупців акцій, але покупці чомусь не з'являлися і тому їм ні від кого було дізнатися, що трапилось. Скоро, однак, у контору прибіг Жуліо й розповів про цю надзвичайну історію.
Від грабіжників тепер нема ніякого порятунку, — сказав він. — От-от пограбують нашу контору.
— А я боюся не того, — сказав Мига. — Я боюся, що тепер усі говоритимуть про це пограбування, а про наше акціонерне товариство зовсім забудуть. Ніхто й не подумає купувати акції.
Побоювання Миги, виявилось, були небезпідставні. За день жодна жива душа не заглянула в контору. На другий день усі газети рябіли повідомленнями про пограбування банку. Газети спростовували чутку, ніби в пограбуванні брали участь сорок чи п'ятдесят бандитів. Повідомлялося, що бандитів було тільки двоє. Вони ввійшли в приміщення банку як звичайнісінькі відвідувачі, зачинили вхідні двері і, погрожуючи пістолетами працівникам, веліли всім їм лягти на підлогу, долілиць, після чого наказали касирові відчинити вогнетривку касу. Як тільки переляканий на смерть касир виконав наказ, вони вигребли з каси всі гроші й сховали їх у валізу, яку принесли з собою. Посадивши касира у вогнетривку скриню і пригрозивши пристрілити його, мов собаку, якщо тільки він спробує зчинити тривогу, обидва бандити взяли свою валізу і вийшли на вулицю.