Незнайко на Місяці
Шрифт:
— Геніально придумано! — вигукнув пан Крабс. — З вашого дозволу я зараз же сідаю в автомашину і їду в Давилон на переговори з Мигою та Жуліо.
— Їдьте, їдьте, пане Крабс! Я на вас покладаюся.
Наслідком цієї розмови було те, що наступного ранку пан Крабс з'явився у конторі Товариства гігантських рослин. Купивши про людське око кілька акцій, він відкликав Мигу та Жуліо і сказав:
Я приїхав з міста Грабунберга за дорученням відомого підприємця Спрутса, щоб поговорити з вами. Чи не могли б ми зустрітися якось увечері?
Мизі й Жуліо надзвичайно цікаво було узнати, чого хоче від них знаменитий фабрикант, і вони одразу погодилися на зустріч. Як тільки робота в конторі закінчилась,
За звичкою, властивою усім діловим коротулькам, пан Крабс повів розмову здалека. Поцікавившись, чи бували Мига та Жуліо в місті Грабунберзі, і дізнавшись, що їм уже довелось бувати там, він почав усіляко розхвалювати це місто і його жителів, що то, мовляв, найрозумніші, найдобріші й найчесніші коротульки на світі і що пан Спрутс, який є корінним грабунбержцем, теж найрозумніший, найдостойніший і найчесніший коротулька, а до того всього має таке колосальне багатство, яке багатьом і не снилося.
Згадка про багатство пана Спрутса змусила розпливтися у найширшій усмішці пухлі, рум'яні щоки пана Крабса, а його трохи витрішкуваті, блискучі очі аж зажмурилися. Тріпнувши головою і ніби прокинувшись від приємного сну, пан Крабс вирішив, що вже достатньо привернув своїх співрозмовників до Спрутса, і сказав:
— Ви вже, напевне, догадуєтесь, про що мені доручив поговорити з вами пан Спрутс?
— Думаю, мова піде про купівлю великої партії гігантських акцій, — висловив припущення Мига.
Але помітивши з виразу обличчя Крабса, що він помилився у своєму здогаді, Мига додав:
— На жаль, повинен сказати, що з цього нічого не вийде, бо майже всі акції уже розпродані. Не сьогодні-завтра наша контора закриється і замість неї буде відкрито конструкторське бюро по проектуванню літального апарата.
— Оце саме те питання, яке дуже цікавить пана Спрутса, — відповів Крабс. — Пан Спрутс вважає, що вам зовсім нема потреби затівати будівництво літального апарата. Це надзвичайно невигідно, бо вимагатиме величезних затрат. Ви розпорошите всі гроші, котрі так важко виручили, продавши акції, і залишитесь ні з чим.
— Пан Спрутс помиляється, — відповів Мига. — Затрати будуть не такі вже й великі, і в той же час появиться джерело нових прибутків. Будівництво такого незвичайного літального апарата викличе цілком певний інтерес у всіх коротульок. У всіх газетах можна буде вміщувати звіти про хід робіт, ознайомлювати читачів з різними проектами та конструкціями. Все це ми будемо робити не безплатно. Наші газети дуже ласі до всіляких новин і не пошкодують коштів на оплату такої інформації. А телебачення? А кіно? Ви уявляєте, який вигідний контракт можна буде укласти із студією телебачення на показ підготовки до цього нечуваного польоту. А що буде в час старту літального корабля чи коли почнуться перші досліди по вирощуванню гігантських рослин? Тисячі телеглядачів сидітимуть біля своїх телевізорів, як приковані. Гроші річкою потечуть у наші кишені. Це поза всяким сумнівом!
— Може, пан Спрутс хотів би сам узятися будувати літальний корабель і нажитися на цьому? — висловив припущення Жуліо.
— Ні, ні! — вигукнув пан Крабс. — Пан Спрутс вважає, що це невигідна й надзвичайно шкідлива справа. Ви уявляєте, що може трапитись, коли на нашій планеті з'являться ці гігантські рослини? Продуктів харчування стане дуже багато. Все буде дешеве. Зникнуть злидні! Хто ж тоді захоче працювати на нас з вами? Що станеться з капіталістами? Ось ви, наприклад, стали тепер багатими. Всі дивляться на вас заздро. У вас багато грошей. Ви можете задовольнити всі свої примхи. Можете найняти собі шофера, щоб возив вас на автомашині, можете найняти слуг, щоб виконували
Мига й Жуліо так замислились, що спочатку навіть не знали, що сказати. Жуліо почав терти рукою лоба, ніби це помагало йому зібратися з думками, й нарешті буркнув сердито:
— Що ж, по-вашому, ми повинні відмовитись від нашого вигідного діла?
— Але ж ви самі бачите, що це діло зовсім не вигідне, — сказав Крабс.
— Що ж нам робити?
— А нічого й не треба робити, — весело усміхаючись, відповів Крабс. — Вам треба просто зникнути.
— Як — зникнути? Отак просто зникнути? Задарма?! — закричав Мига.
— Ну, навіщо ж задарма? — спокійним голосом сказав Крабс. — Беріть із собою п'ять мільйонів, які ви встигли виручити, продавши акції, і тікайте кудись подалі.
— Дякуємо, що дозволяєте нам узяти наші ж гроші! — сердито пробурчав Мига. — Ми збиралися виручити значно більше.
— Ну, куди вам більше? Це ж п'ять мільйонів!
— Але на двох! — вигукнув Мига.
— Що ж, на кожного по два з половиною мільйони — це немало, — розсудливо сказав Крабс.
— Це, правда, немало, але нам хотілося б по три, — відповів Мига. — І потім, у нас є ще Незнайко й Козлик. Ми не можемо так залишити своїх друзів. Ми повинні дати кожному хоча б по мільйону. А втім, Козликові можна дати півмільйона.
— Ні, ні, — втрутився в розмову Жуліо. — Козликові теж треба дати мільйон. Інакше він може на нас образитись.
— Похвально, що ви піклуєтесь про своїх друзів! — вигукнув пан Крабс. — Це значить, що у вас добрі серця. Мабуть, я спробую щось зробити: випрошу у пана Спрутса для вас два мільйони. Але повинен попередити, що для мене це буде важко. Пан Спрутс — страшенний жаднюга й не випустить так просто гроші із своїх рук. Мені доведеться як слід попрацювати, перш ніж удасться умовити його. От якби ви дали мені із своїх двох мільйонів хоча б сто тисяч, я б уже постарався для вас.
— Що ж, — сказав Мига. — Я вважаю, що всяка праця має бути оплачена. Ніхто ні на кого не повинен даремно працювати. Ви нам дістанете два мільйони, а ми вам заплатимо сто тисяч.
— Домовилися! — зрадів пан Крабс. — Вважайте, що я почав діяти.
Розділ сімнадцятий
ВЕЛИКИЙ БРЕДЛАМ
Читачеві корисно буде знати таке: від'їжджаючи з Грабунберга, пан Крабс домовився із Спрутсом, що у своїх донесеннях він називатиме Мигу й Жуліо не просто по імені, а якось інакше, наприклад: мерзотниками, шахраями або ослами. Це було конче потрібно для конспірації, щоб його дії лишились у таємниці. Справа в тому, що грабунберзькі багачі (як, зрештою, багачі і в усіх інших містах) стежили один за одним, підслуховували телефонні розмови, підкуповували поштових службовців, щоб ті узнавали зміст чужих листів і телеграм. Усе це їм потрібно було, щоб успішніше влаштовувати свої дільця і обдурювати один одного. Пан Спрутс розумів, що коли інші багачі пронюхають про його переговори з Мигою і Жуліо, то хтось може подумати, ніби він зацікавлений у гігантських акціях. Тоді всі кинуться, щоб купити якнайбільше акцій, а вигода від того може бути тільки для Жуліо з Мигою.