Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
Кнопочка вже хотіла бігти до газетного кіоска, але в цей час побачила малюка з товстою пачкою газет у руках. Він швидко йшов по вулиці й роздавав газети кожному, хто хотів почитати. Порівнявшись з Кнопочкою, він і їй сунув у руки газету.
Усівшись з Незнайком та Пістрявеньким на лавочці, Кнопочка почала читати вголос надруковану в газеті статтю про Буквочку й Листочка й прочитала все, що було нами вже розказано в попередньому розділі. Як тільки Незнайко почув, що Листочок любив читати на ходу книги, то відразу збагнув, що цей Листочок був не хто інший, як той самий малюк, якого він зустрів учора на вулиці й перетворив на осла.
На Кнопочку, яка була дуже вразлива, так вплинула вся ця історія, що на очах у неї навіть виступили сльози.
— Пам'ятаєш, Незнайку, ми ж дружили з тобою, як ці Буквочка й Листочок, і теж читали одне одному казочки? — сказала вона. — А що було б, якби ти в нас теж пропав?
— От рюмсає, дурненька! — сказав Пістрявенький. — Незнайко ж не пропав іще! Он він сидить!
А Незнайко взяв газету й став читати інші замітки. Одна замітка привернула його увагу.
— Слухайте, що тут написано, — сказав він і прочитав замітку вголос:
«Учора ввечері на Бісквітній вулиці з'явився невідомий осел. Тварина блукала посеред тротуару, несподівано з'являючись перед перехожими й лякаючи їх своїм виглядом. Іноді осел виходив на бруківку, де його життю загрожувала небезпека від автомобільного руху. Всі спроби знайти власника осла не дали бажаних наслідків. Співробітниками міліції бездоглядного осла було спіймано й відправлено в зоопарк».
— Ну, спіймали осла й відвели в зоопарк, — сказала Кнопочка. — Що ж тут такого?
— То це ж… — почав Незнайко.
Він хотів сказати, що це, мабуть, був той осел, на якого він перетворив учора коротульку, але, побачивши, що мало не проговорився, замовк.
— Що «то це ж»? — спитала Кнопочка.
— Ну це ж, ну це ж… — зам'явся Незнайко. — Це ж означає, що в Сонячному місті є зоопарк і ми можемо піти подивитися на звірів.
— Правильно! — зрадів Пістрявенький. — Я давно мріяв піти в зоопарк і подивитися на звірів.
Треба сказати, що в країні коротульок, точнісінько так, як і в нас, водиться всіляка звірина: леви, тигри, вовки, ведмеді, крокодили й навіть слони. Тільки всі ці звірі не такі великі, як наші, а зовсім маленькі, коротулячі. Вовк там завбільшки з мишеня, ведмідь не більший за пацюка, найбільший звір слон, але й той не більший за кошеня. Проте й такі малесенькі звірі здаються страшними крихітним коротулькам, що, як це кожному вже відомо, ростом всього-на-всього з палець. Незважаючи на свій маленький зріст, коротульки відзначаються великою хоробрістю. Вони безстрашно ловлять звірів і привозять їх у зоопарк, щоб усі могли приходити й дивитися на них.
Почувши про зоопарк, Пістрявенький зіскочив з лавочки, щоб мерщій бігти туди, й сказав:
— Що ж робити? Ми ж не знаємо, де зоопарк…
— Дрібниці, зараз дізнаємося, — відповів Незнайко.
Він підійшов до малюка, котрий читав на краю тротуару газету, й запитав його:
— Скажіть, будь ласка, де знаходиться зоопарк? Нам треба на осла подивитись, тобто… тьху! Не на осла, а взагалі на звірів.
— До зоопарку вас довезе дев'ятий номер автобуса, — відповів малюк. — Зупинка ось тут, біля готелю.
Незнайко подякував, і наші мандрівники подалися до автобусної зупинки. Чекати їм довелося недовго. Хвилин через дві чи півтори підійшов автобус. Дверці його гостинно відчинилися, мандрівники ввійшли, й автобус рушив далі. Він рухався так
Внутрішнє устаткування автобуса теж відзначалося своєрідністю. Біля кожного вікна був поставлений столик, з обох боків столика було по два м'яких диванчики, й на кожному могли сидіти по два пасажири. На столах лежали газети, журнали, а також шахи, шашки, лото, доміно та інші настільні ігри. На стінах між вікнами були намальовані красиві картини, під стелею висіли барвисті прапорці, які надавали всьому автобусу дуже веселого вигляду. В передній частині автобуса було встановлено телевізор, на екрані якого всі бажаючі могли дивитися кінокартини, футбольні змагання та інші телевізійні передачі. Нарешті, в задній частині тролейбуса був тир для стрільби в ціль. Наш опис був би неповний, якби ми забули сказати, що кондуктора в автобусі не було; а на стіні висів гучномовець, по якому оголошувалися назви зупинок.
Увійшовши в автобус, Незнайко та його супутники побачили, що декілька пасажирів, схилившись над столиками, читали газети, дві малючки грали в лото, інша пара малючок і ще пара малюків грали в шахи. Три малючки сиділи спереду й дивилися телевізійну передачу. Два малюки стріляли по черзі з пневматичної рушниці в ціль, що, між іншим, нікого це бентежило. Кілька малюків захоплено обговорювали випадок із зникненням Листочка, про який було надруковано в газеті. Один пасажир почав розповідати випадок, що трапився з одним його знайомим — коротулькою Бубенчиком, який заблукав якось уночі на вулиці й ніяк не міг знайти дороги додому.
Ця розповідь дуже зацікавила Незнайка, але йому так і не пощастило дізнатися, чим закінчилась уся ця історія з Бубенчиком, бо автобус скоро зупинився біля зоопарку й довелося зійти, не дослухавши розповіді до кінця.
Розділ п'ятнадцятий
В зоопарку
Мешканці Квіткового міста поки що не встигли зробити в себе зоопарк, а тому Незнайко та його друзі ніколи в зоопарку не були. Вони уявляли собі звірині Клітки у вигляді великих похмурих ящиків з гратами, а насправді це були дуже привабливі на вигляд, симпатичні будиночки, які стояли серед зелені й квітів. Їхні дашки були пофарбовані яскравими, різнокольоровими фарбами. Передня стінка кожного будиночка була зроблена з ґрат, тому звірів, що там сиділи, було добре видно. Крім кліток, у зоопарку зроблено ставки та водойми, в яких жили різні водоплавні птахи й такі тварини, як тюлені й бегемоти. Для птахів, які літають, були зроблені просторі вольєри з дротяної сітки. А такі птахи, як павлини та індики, котрі не вміли ні плавати, ні літати, розгулювали на волі, де їм хотілось. У центрі зоопарку була зроблена штучна гора із скелями, по яких лазили гірські козли та барани.
Потрапивши в зоопарк, Незнайко пильно придивлявся до тварин, стараючись відшукати серед них Листочка, якого він перетворив на осла. Йому хотілось якнайшвидше перетворити його знову на коротульку, тому що совість увесь час мучила його й не давала спокою. Кнопочка теж з великою цікавістю розглядала звірів і не переставала дивуватися. Серце в неї було дуже добре. Тому вона раз у раз зітхала й казала:
— Ой ви, бідолашненькі! Навіщо ж вас у клітку посадили? Вам же, мабуть, погуляти хочеться…