Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
— Кого?
— Ну її, твою подружку.
— А-а, її!.. Ну, її звуть совість.
— Яка Совість? — здивувалась Кнопочка. — А-а, совість!
Кнопочка
— Ой, який же ти смішний, Незнайку! Смішний — і все-таки хороший. Ти, мабуть, і не знаєш, який ти хороший!
— Який я хороший! — знітившись, сказав Незнайко. — Це тобі, напевно, тільки так здається.
— Чому тільки так здається? — спитала Кнопочка.
— Ну… — зам'явся Незнайко. — Просто ти, мабуть, закохалася в мене — от і все.
— Що? Я? Закохалася? — спалахнула Кнопочка.
— Ну, так, а що тут такого? — розвів Незнайко руками.
— Як — що такого? Ах, ти… Ах, ти… — Від обурення Кнопочка не могла говорити й мовчки затрясла в Незнайка перед носом міцно стиснутими, кулачками. — Між нами все тепер скінчено! Все-все! Так і знай!
Вона повернулась і пішла геть. Потім зупинилась і, гордо глянувши на Незнайка, сказала:
— Дивитися не можу на твою придуркувату, усміхнену фізіономію, от!
І вона пішла. Незнайко знизав плечима.
— Бач, яка штука вийшла! А що я сказав такого? — пробурчав він і теж пішов додому.
Так закінчилася мандрівка Незнайка до Сонячного міста.