Незнайко в Сонячному місті
Шрифт:
Оскільки жодне його бажання не здійснилося, він тицьнув паличку Незнайкові в руки й сказав:
— Тебе, мабуть, обдурив чарівник. Дав якусь нікудишню паличку. З неї вже всі чари вийшли.
— Еге, — пробурчав Незнайко, — хотів би я цього чарівника зустріти! Я показав би йому, як обманювати коротульок і давати їм недоброякісні чарівні палички!
Незнайко був геть засмучений, але Пістрявенький не вмів надовго впадати у відчай. А може, це залежало зовсім не від нього, а від сонечка, яке о цій порі піднялося високо й залило своїм світлом лавочку, на якій сиділи троє
— А ти не сумуй, Незнайку! Адже ще не все пропало! В крайньому разі, можна піти в їдальню і пообідати.
— Ні, Пістрявенький, це все-таки несправедливо! Ти скажи, навіщо я добрі вчинки робив, га? Адже я три добрих вчинки зробив. І головне, всі підряд і зовсім безкорисливо!
Поки Незнайко й Пістрявенький розмовляли, здалеку на доріжці з'явився перехожий. На ньому був темно-синій халат, усіяний золотими зірочками та срібними півмісяцями, що виблискували на сонечку, а на ногах були червоні черевики з довгими загнутими вгору носками. В цих черевиках він ішов дуже швидко й зовсім нечутно. Ніхто не помітив, як він підійшов до лавочки й сів поруч з Незнайком. Якийсь час сидів мовчки, спираючись руками на палицю і скоса подивляючись на Незнайка, який все ще розмовляв з Пістрявеньким.
Раптом Незнайко відчув, що поруч хтось сидить. Він обережно скосив очі й побачив біля себе на лавочці маленького дідка з довгими сивими вусами й білою сивою бородою, як у Діда Мороза. Його обличчя, видалося Незнайкові знайомим. Ковзнувши вниз очима, Незнайко побачив на ногах дідка червоні черевики з загнутими вгору носками й пряжками у вигляді золотих півмісяців.
— Ах, та це ж чарівник! — раптом пригадав Незнайко, і його обличчя засяяло від радості. — Здрастуйте!
— Здрастуй, здрастуй, друже! — усміхнувся чарівник. — От ми й зустрілися. Ну, кажи, навіщо хотів мене бачити?
— Та я хіба хотів?
— А хіба ні? Сам щойно сказав: «Хотів би я цього чарівника зустріти! Я показав би йому». Що ти хотів показати мені?
Незнайкові стало страшенно соромно. Він похнюпив голову й боявся навіть глянути на чарівника.
— Я хотів показати вам чарівну паличку, — пробелькотів нарешті він. — Вона чомусь зіпсувалась і не хоче виконувати ніяких бажань.
— Ах, он у чім річ! — вигукнув чарівник і взяв у Незнайка чарівну паличку. — Так, так, я бачу, вона зіпсувалася. Зовсім, братику, зіпсувалась, остаточно. Он як! А я ж казав тобі, що коли зробиш три поганих вчинки, то чарівна паличка втратить свою чарівну силу.
— Коли це ви казали? — здивувався Незнайко. — Ах, так, правильно, казали. Я-зовсім забув. А я хіба вже зробив три поганих вчинки?
— Ти їх тридцять три зробив! — сердито сказала Кнопочка.
— А я щось жодного не можу пригадати, — відповів Незнайко.
— Доведеться тобі нагадати, — сказав Чарівник. — Хіба не ти перетворив на осла Листочка? Чи це, по-твоєму, добрий вчинок?
— Але ж я тоді був дуже сердитий, — заперечив Незнайко.
— Сердитий чи не сердитий — це не має значення. Завжди треба робити добре. Потім ти перетворив трьох ослів на коротульок.
— Але ж я не знав, що з цього вийде.
— А коли не знав, значить, і робити не слід було. Завжди все треба робити обдумано. Через твою необдуманість багато неприємностей вийшло. Ну й, нарешті, ти дражнив мавпу н клітці. Це теж поганий вчинок.
— Усе правильно! — з досадою махнув Незнайко рукою. — От завжди так буває: як не пощастить з самого початку, так уже до кінця не пощастить!
Від досади Незнайко ладен був заплакати. А Пістрявенький сказав:
— Ти не плач, Незнайку. Адже й без чарівної палички можна прекрасно жити. Що нам паличка, світило б сонечко!
— Ах ти, любий мій, як же ти гарно сказав! — засміявся чарівник і погладив Пістрявенького по голові. — Адже й правда, гарне воно, наше сонечко, добре. Воно всім однаково світить: тому, в кого є що-небудь, і тому, в кого — зовсім нічого; в кого є чарівна паличка і в кого її нема. Від сонечка нам і світло, й тепло, і на душі радісно. А без сонечка не було б ні квітів, ні дерев, ні блакитного неба, ні травички зеленої, та й нас з вами не було б. Сонечко нас і нагодує, і напоїть, і обігріє, і висушить. Кожна травиночка тягнеться до сонця. Від нього все життя на землі. То навіщо нам сумувати, коли світить сонечко? Хіба не так?
— Звичайно, так, — погодилася Кнопочка й Пістрявенький.
І Незнайко відповів:
— Так!
Розділ тридцять другий
День рукавичок
Вони довго сиділи на лавочці і грілися на сонечку, і раділи, і їм було добре, і ніхто вже не шкодував за чарівною паличкою. І Незнайко сказав:
— А чи не можна, щоб просто так бажання здійснилось, без чарівної палички?
— Чому ж не можна? — відповів чарівник. — Коли бажання велике, та до того ж хороше, — можна.
— У мене дуже велике бажання: щоб у Сонячному місті все стало так, як було, коли ми приїхали, і щоб Листочок знову став коротулькою, а осли — ослами, та ще, щоб міліціонера Свистунчика виписали з лікарні.
— Ну що ж, це бажання дуже хороше, й воно буде здійснене, — сказав чарівник. — А в тебе, Кнопочко, є яке-небудь бажання? — запитав він Кнопочку.
— У мене таке бажання, як і в Незнайка, — сказала Кнопочка. — Але, якщо можна побажати ще чого-небудь, то я хочу, щоб ми швидше повернулися до Квіткового міста. Мені чомусь дуже додому захотілося…
— Це теж буде здійснено, — сказав чарівник. — А в тебе, Пістрявенький, яке бажання?
— У мене багато бажань, — сказав Пістрявенький. — Цілих три.
— О! — здивувався чарівник. — Ну, кажи.
— Перше — це я дуже хотів би знати, де той лев, котрого Незнайко випустив на волю, і чи не з'їсть він нас?
— Твоє бажання неважко здійснити, — відповів чарівник. — Лев сидить у тій самій клітці, де й сидів. Коли ви вчора втекли, прийшов сторож і зачинив клітку. Лев навіть не встиг вийти на волю. Можеш бути спокійний: лев нікого не з'їсть.