Незнайко в Сонячному місті

Носов Николай Николаевич

— А Сонячне місто, виходить, по-твоєму, зроблене з сонця — так, чи що? — з насмішкою запитав Пістрявенький.

— Може бути, — відповів Незнайко.

— Цього не може бути, тому що сонце дуже гаряче і з нього не можна будувати будинки, — розсудливо сказала Кнопочка.

— А от ми поїдемо туди й побачимо, — сказав Незнайко.

— Краще поїдьмо спочатку до Кам'яного міста, — запропонувала Кнопочка. — Дуже цікаво подивитись на кам'яні будинки.

— А мені от хочеться глянути на земляні будинки.

Цікаво, як у них коротульки живуть, — сказав Пістрявенький.

— Нічого цікавого нема. Поїдемо до Сонячного міста — і все, — одрубав Незнайко.

— Як — усе? Ти чого тут розпоряджаєшся? — обурився Пістрявенький. — Разом поїхали, значить, разом і вирішувати повинні.

Вони стали вирішувати разом, але однаково не могли ні до чого домовитись.

— Краще не будемо сперечатися, а підождемо. Хай який-небудь випадок підкаже нам, в який бік їхати, — запропонувала Кнопочка.

Незнайко й Пістрявенький перестали сперечатись. У цей час ліворуч на дорозі з'явився автомобіль. Він промайнув перед очима мандрівників і зник у тому напрямку, який показувала стріла з написом «Сонячне місто».

— От бачите, — сказав Незнайко, — цей випадок показує, що нам теж треба їхати до Сонячного міста. Але ви не журіться. Спочатку ми побуваємо в Сонячному місті, а потім можемо завернути до Кам'яного і до Земляного.

Сказавши це, він знову завів мотор, повернув кермо праворуч, і машина помчала далі.

Розділ шостий

Пригоди починаються

Після повороту дорога пішла значно рівніша й ширша. Було помітно, що автомашини тут їздили частіше. Скоро назустріч нашим мандрівникам трапився автомобіль. Він промчав так швидко, що ніхто не встиг як слід розгледіти його. Через деякий час їх наздогнав другий автомобіль, і Незнайко побачив, що він був якоїсь незнайомої конструкції: низенький, довгий, з блискучими фарами, пофарбований у яскраво-зелений колір. Водій висунувся з машини, з цікавістю глянув на Незнайків автомобіль, після чого збільшив швидкість і зник удалині.

Дорога петляла між пагорбами, йшла то лісом, то полем. Несподівано мандрівники опинились біля ріки. Попереду заблищала вода, а над водою з одного берега на другий перекинувся міст. Посеред ріки, розтинаючи носом хвилі, ішов пароплав. У нього була велика труба, а з труби валили хмари диму.

— Дивіться, пароплав! — закричала Кнопочка і заплескала в долоні від радості.

Вона ні разу не бачила справжнього пароплава, тому що не бувала ніде, окрім Квіткового міста, а по Огірковій річці пароплави не ходили. Проте Кнопочка відразу догадалася, що це пароплав, бо часто бачила його на картинках у книжках.

— Давайте зупинимось і подивимось, — сказав Незнайко.

Виїхавши на

середину мосту, Незнайко зупинив машину. Всі вилізли й, спершись на поручні моста, стали дивитись. На палубі пароплава було багато пасажирів-коротульок. Одні з них сиділи на лавочках уздовж бортів і милувалися красивими берегами, другі розмовляли між собою і навіть про щось сперечалися, треті прогулювалися. Були ще й такі, котрі тихо дрімали, влаштувавшись у м'яких кріслах з відкидними спинками. У цих кріслах дуже зручно було сидіти, задравши вгору ноги.

Коли пароплав проходив під мостом, Незнайкові, Кнопочці й Пістрявенькому було дуже добре видно всіх пасажирів на палубі.

Несподівано міст окутався клубами диму, що валив з труби пароплава. Незнайко закашлявся, задихаючись від диму, але все-таки побіг на другий бік мосту, щоб подивитись услід пароплаву. Кнопочка й Пістрявенький побігли за ним. Коли дим розвіявся, пароплав уже був далеко.

За хвилину наші подорожні знову сиділи в автомобілі і їхали далі. Незнайко весь час згадував про пароплав і не > переставав дивуватися.

— Оце-то пароплав! Ніколи не повірив би, що таке здоровидло може по воді плавати.

Кнопочка теж дивувалась. А Пістрявенький спочатку хотів здивуватися, але потім згадав своє правило нічому не дивуватись і сказав:

— Теж мені диво — пароплав! Просто великий човен.

— Ти ще сказав би: просто велике корито! — відповів Незнайко.

— Чому — корито? Якби було корито, я і сказав би — корито, а я кажу — човен.

— Слухай, Пістрявенький, ти краще мене не сердь! Водія, не можна нервувати, коли він за кермом сидить, бо станеться аварія.

— Виходить, я маю казати неправду, якщо ти сидиш за кермом?

— Яку неправду? Ніби я вчу тебе казати неправду! — спалахнув Незнайко. — Слухай, Кнопочко, скажи йому, а то я за себе не відповідаю!

— Замовкни, Пістрявенький, — сказала Кнопочка. — Охота тобі за дрібниці сперечатися!

— Добрі мені дрібниці: назвав пароплав коритом! — гарячкував Незнайко.

— Я сказав — човен, а не корито, — відповів Пістрявенький.

— Ну я прошу тебе, Пістрявенький, перестань. Краще їж морозиво, — вмовляла його Кнопочка.

Пістрявенький знову взявся за морозиво й на часинку замовк.

Машина, як і раніше, мчала серед ланів та лугів. Перед очима подорожніх відкривались усе нові далі. Через деякий час попереду показалася залізниця, уздовж якої стояли телеграфні стовпи з напнутими між ними електричними дротами. Вдалині пихкотів паровоз і тягнув за собою цілу валку вагонів.

Труба в цього паровоза стирчала не вгору, а була загнута назад. Тому-то, коли з труби виривалася пара, вона вилітала назад, і реактивна сила штовхала паровоз вперед. Так він і рухався.