Незвичайні пригоди Марко Поло
Шрифт:
Але Ванг гнівно глянув на пекаря.
— Краще б ти тримав за зубами свого надто балакучого язика! Може, ти забув, що я потрапив у в'язницю через твоїх «маленьких Ахмедів».
Лі винувато опустив голову.
— Розкажіть нам про диявольський намір Ахмеда, — попросив Ву.
Чоловіки підсіли ближче до лампи. Незнайомий кур'єр почав тихо розповідати:
— Вчора імператриця, лежачи в купальні, наказала принести їй солодких яблук. Через деякий час служниця повернулася і плачучи доповіла, що не може подати її величності яблук, бо віслюк, який їх віз, звалився в горах у прірву. Ви, напевне,
— Закидати б її камінням! — схвильовано мовив Ванг.
Незнайомий кур'єр розповідав далі:
— Наступного ранку до імператриці прийшов на прийом Ахмед, і вона сказала йому: «Коли хан Кублай, мій повелитель, перебуває в Шаньту, я не отримую навіть солодких яблук. Міністр Ахмед, вам належало б краще піклуватись про порядок у Камбалі». Цю розмову чула одна служниця. Вона каже, що після слів імператриці Ахмед зблід, як смерть. Він одразу ж на-, казав кинути носильника до в'язниці і ранком стратити його.
Незнайомий оглянув палаючим поглядом присутніх.
Ванг заскрипів зубами.
Пекар закрив руками обличчя.
— Це якийсь диявол! — сказав носильник. — Всі ненавидять його.
— Життя китайця для нього не дорожче, ніж життя собаки.
— Всі повинні знати про злочини Ахмеда, — мовив незнайомий кур'єр. — Потурбуйтесь про це. Але будьте обережні.
— Скоро світанок, — глухо промовив Ванг. — Ми чули, як в'язні кричали, коли на шию їм падає сокира ката… — Він підвищив голос: — І ви кажете, що час ще не настав!
— Тепер послухайте, що я вам скажу: носильника не стратять. До світання його буде врятовано.
Чоловіки полегшено зітхнули. Вони відхилились трохи назад, і їхні обличчя поглинув морок. Кур'єр з вузенькими плечима і руками вченого викликав у них майже забобонний страх. Вони чули в його словах силу. І тому довіряли йому.
— Хто ви такий? — спитав пекар і одразу перелякався свого балакучого язика.
Ванг щось сердито пробуркотів.
— Такий самий китаєць, як і ви, — відповів незнайомий кур'єр.
«І не боїться вночі ходити по місту», подумав носильник.
П'ять разів ударив дзвін.
— Скоро він прийде до вас. Ванг, ви повинні сховати його в себе. Будьте обережні, щоб його не побачив ваш сусід.
— Він прийде сюди? — вражено спитав Ванг.
— Ви боїтесь?
Обличчя Ванга вихопилось з темноти.
— Я вас не розумію, пане…
— Гаразд, Ванг, я не хотів вас образити. Він пробуде у вас три дні, і потім ми переправимо його з Камбалі в безпечніше місце. А тепер слухайте, що передав вам мій повелитель. Завтра до вас під'їдуть два вози і привезуть вам залізо. Куйте з нього мечі і вістря для списів. Лі, Ву і Янг, ви роздасте їх нашим друзям і скажете їм: «Гостріть зброю й будьте наготові». Ось що я мав переказати вам від імені мого повелителя. Шю постукав у вікно:
— Зачекайте трохи тут, — сказав незнайомий кур'єр. — Я зараз повернуся.
— Я
Незнайомий кур'єр поклав хлопцеві на плече руку:
— Не бійся, Шю. Це наші друзі. Іди і впусти їх.
В темну майстерню вступили два чоловіки. Один з них сказав:
— Пане, ось він. Тільки вранці помітять, що його немає. Тепер я піду.
— Зачекайте! Ти чуєш що-небудь, Шю?
— Ні, пане.
— Ну, тоді йдіть. Дякую вам. Передайте це всім, хто вам допомагав.
Чоловік тихо рушив на вулицю. Коли незнайомий кур'єр зайшов із звільненим вантажником у кімнату, всі стояли навколо лампи.
— Ось він.
Ванг обняв вантажника. Інші мовчки вклонилися йому.
— Я — Хан Ель-канг, — назвався чоловік. Раптом він сів, затулив обличчя руками і заплакав.
— Не плач, Хан, — співчутливо мовив Лі. — Адже тепер ти на волі.
Чоловік устав.
— Коли запалять на горах сигнальні вогні? — суворо спитав Ванг.
— Куйте зброю. Коли ми матимемо зброю, скоро запалають на горах сигнальні вогні. Смерть злочинцю Ахмеду!
— Смерть злочинцю Ахмеду! — тихо повторили присутні.
Незнайомий кур'єр вийшов на вулицю і зник у мертвій тиші ночі.
Саїд тихенько посміхнувся. Він чув стомлену розмову патрульних, які йшли просто на нього. На дзвіниці саме почав бити дзвін, і його удари попливли над плескатими, сірими дахами. В цю мить патрульні помітили Саїда. Вони наказали йому спинитись і оточили його. Патрульні повеселіли, як-не-як, а мають тепер хоч невеличку розвагу в своїй нудній нічній службі. Але Саїд витягнув срібну дощечку канцелярії таємних справ і показав її командиру.
— Читайте! — пихато сказав він.
Командир перевірив печатку, віддав Саїдові по-військовому честь і повернув йому дощечку. Патрульні рушили далі. Саїд кілька секунд дивився їм услід. Ніч була сповнена ніжних чарів. На захмареному небі мерехтіли лише поодинокі зірки. Обриси присадкуватих, притиснутих один до одного будиночків розпливалися в мороці. Як прекрасно почуваєш себе, коли завжди можеш вийняти срібну дощечку і показати її солдатам!
Саїд усім серцем ненавидів Марко Поло, за яким він стежив, виконуючи доручення Ахмеда, ось уже протягом кількох років. Як на нього, то він давно б уже знищив молодого венеціанця, йому полегшало на серці, коли він дізнався, що велетень, якого він після зустрічі в Лопі боявся, немов вогню, покинув Камбалі і плавав тепер десь у Великому океані. Згідно повідомлень, що надходили звідти, йому ніколи не судилось уже повернутися до Камбалі.
Молодого Марко шпигун ненавидів так само, як І його хазяїн, і тому він не мав пристраснішого бажання, ніж допомогти чимось Ахмеду розправитись з імператорським улюбленцем. Він дивувався поблажливості Ахмеда і водночас відчував, що терпець його скоро урветься. Милостивий міністр став нервовим і дратувався через найменшу дрібницю, а під час останньої розмови з венеціанцем ледь не зірвав з себе маски ввічливої запопадливості. У Саїда невистачало розуму, щоб збагнути, як тісно його доля пов'язана з життям венеціанця.