Незвичайні пригоди Марко Поло

Мейнк Віллі

Але ж це був тільки сон…

Крізь вікно в кімнату линув запах свіжої трави. Яке прекрасне життя! От тільки коли б не турбота про Матео. Він плаває десь далеко у Великому океані на своєму кораблі понад підводними горами, рибами, водяними демонами, скляними храмами й палацами і навіть не здогадується про небезпеку, яка скрізь чигає на нього.

Ашіма ніколи не бачила моря, але Марко й Матео не раз розповідали їй про його безмежні простори, про його осяйну красу. Чому й досі немає жодної звістки від моряків, котрі вирушили завойовувати острів Ціпангу? Вже минула осінь і зима, вже весна прикрасила ніжною

зеленню луки й крони дерев, уже над полями вітер хвилює жовті хліба, вже темні літні ночі сповістили про недалеку осінь, а від Матео не було жодної вісточки.

Ашіма підійшла до вікна і побачила в альтанці світло. Воно немов цідилося крізь листя і тихо лягало поміж рухливими тінями. Це світло здалося дівчині таким нереальним, що її пройняв страх. Вона згадала крик, який розбудив її і, затремтівши, відступила в рятівну темінь. Їй раптом чомусь подумалося, що крик долинув з альтанки. Її злякана уява малювала страхітливу картину: Марко з блідим обличчям лежить на землі і, поранений, стікає кров'ю. Той крик все ще лунав у її вухах. Мабуть, щось трапилось! Ця думка надала їй сили подолати страх. Накинувши на себе халат, вона побігла в сад, до альтанки, босоніж по теплій, мокрій траві. Перед входом дівчина спинилась. Тіло її раптом розслабло, вона полегшено зітхнула й опустила руки.

Марко спав, поклавши голову на свої книги. На столі стояли дві свічки. Тиха, мирна картина розвіяла весь страх дівчини.

Лишати його отак спати в незручному положенні? Якби знати, що йому сниться…

Дівчина тихо сіла на лавку. Хіба не може статися так, що вітер перекине свічку і вогонь обпече обличчя Марко? І вона тоді докорятиме собі, що отак просто пішла в кімнату. Вона посунулась на край лавки і тихо прошепотіла:

— Марко! Прокиньтеся!

— Ашіма, це ти! — вигукнув він, піднявши голову і побачивши перед собою всю в білому, наче привид, дівчину.

Ну от, він упізнав її. Тепер їй лишається тільки повернутись до себе в кімнату.

— Ти боса, — сказав він стурбовано. — Простудишся. Сідай, Ашіма.

— Я вийшла трішки погуляти в сад. Ніч така чудова.

— Всі вже сплять, — мовив Марко, — і тільки ми з тобою ще сидимо.

Листя співало свою нічну пісню. А перед входом в альтанку ніч огорнула яблуні чорним мороком.

— Якби знати, звідки приходять мрії.

— Ти мріяла, Ашіма?

— Я почула крик, прокинулась і дуже злякалася.

— Мрії приходять і зникають, як зірки на небі.

Їхня розмова текла, ніби струмок у тихій долині. Не дивлячись одне на одного, вони говорили про мрії й про зорі.

— Мрії бувають прекрасніші, ніж бенкет з золотими келихами, — сказав Марко. — Але ж завжди мріяти не можна.

— Ні! — І те коротке слово вдарило Марко, немов стріла.

Її обличчя враз замкнулося. Нічого йому дивитися на неї. Ось зараз вона встане і байдуже скаже:

— Мені вже треба йти спати. Тоді він промовив:

— Імператор хоче послати мене в Маньї, Ашіма. Я просив його про це. Але треба почекати, доки повернеться Матео… Тобі більше не подобається в Камбалі? — Не одержавши відповіді, він додав: — Ми можемо виїхати хоч і завтра!

Ашіма схрестила

на грудях руки.

— Я вже й сама не знаю, — сказала вона. — Я боюся за Матео… Ох, Марко, я навіть не знаю, чи мені хочеться їхати в Куньмін. Там у мене немає жодної близької людини… І я нікого не знаю… Однак мені пора спати. На добраніч, Марко.

— Буона ноте, — гукнув він їй мовою своєї батьківщини.

— Буона ноте, — відгукнулась дівчина до нього з темряви.

Двері тихо зачинилися. Подих вітерця загасив свічку.

ПРИДВОРНІ ІНТРИГИ

Хан Кублай повернувся з Шаньту в Камбалі. Протягом трьох днів не припинялись бенкети, які імператор влаштовував для своїх придворних і посланців. В них брало участь більше вісімдесяти тисяч чоловік. Володар сидів на своєму високому троні, повернувшись обличчям до півдня. Біля столу стояли придворні, котрі подавали імператорові страви й напої. Ніс і рот у них було закрито шовковими хустками, щоб навіть їхній подих не долітав до імператорських страв і напоїв. Паж подав імператору золотий келих з вином, відступив на три кроки назад і став навколішки. Всі придворні й гості теж опустились на коліна і низько схилили голови.

Володар підніс келих до вуст. В ту ж мить арфісти вдарили по струнах, заграли цимбали, барабани й духова музика.

Високий володар випив і опустив келих, його пооране зморшками жовтосіре обличчя почервоніло. Музика затихла, дами й кавалери встали з підлоги і зайняли свої місця По праву руку від хана Кублая сиділи його сини, внуки й родичі. Стіл і лавка у його старшого сина Чінкіма були трохи вищі, ніж у інших синів.

Великий хан Кублай, імператор Китаю, сидів на високому, оздобленому драконами троні і дивився понад головами придворних і гостей. Шовкові, гаптовані золотом і сріблом, вишиті квітами й фігурками звірів вбрання створювали таку багату на барви картину, що її не міг би намалювати жоден художник.

Імператор помахом руки підкликав до себе придворного. Він бажав говорити з Марко Поло. На його обличчі з'явився лукавий вираз, але одразу ж зник, як тільки підійшов венеціанець. Марко вклонився. Міністр Ахмед протиснувся ближче до трону. Хіу Хенг, як і завжди, стояв, схрестивши руки, зліва від трону.

— Ви вивчали в Камбалі грошову справу, — мовив хан Кублай. — Скажіть, чи добре вона налагоджена?

Марко знав, що імператор любить короткі відповіді. Не вагаючись, він відповів:

— Я в захопленні від мудрої фінансової політики вашої величності.

Раптом хан Кублай відчув у животі тупий біль. Володар вмить спохмурнів. Пажеві було наказано принести вина. Знову зазвучали інструменти, і знову гості й придворні низько схилили голови, чекаючи, доки імператор не кине свого келиха на підлогу.

— Ахмед хоче збільшити податки, — сказав імператор. — Мені потрібні гроші на утримання армії. Чи, може, не треба збільшувати податки?

Марко Поло замислився. Навіть у найдальших закутках зали стихли розмови, немов усі відчули, яку важливу справу обговорюють біля трону.