Одинадцять хвилин
Шрифт:
Теренс вже запалив усі свічки. Він узяв одну з них і поставив її в центрі столу, знову налив у келихи шампанського й приніс ікру. Марія пила швидко, думаючи про тисячу франків, які лежали в її сумочці, про невідоме, яке чарувало її й жахало, про те, як узяти свій страх під контроль. Вона знала, що з цим чоловіком жодна ніч не повториться, що погрожувати йому дарма.
— Сядьте.
Тон його голосу був між лагідним і владним. Марія підкорилася, і хвиля тепла прокотилася по її тілу; цей наказ вона вже чула, й упевненість відразу повернулася до неї.
«Театр. Я повинна увійти в театральну
Було добре отримувати накази. Не треба було думати, лише підкорятися. Вона попросила ще шампанського, він приніс їй горілки; вона діє швидше, визволяє надійніше, добре поєднується з ікрою.
Він відкрив карафу. Марія практично пила сама, слухаючи, як гуркоче надворі грім. Усе готувалося до того, щоб створити досконалий момент, наче енергія неба й землі також захотіла обернутися до них своєю насильницькою стороною.
У якийсь момент Теренс дістав із шафи невеличку валізку й поставив її на ліжко.
— Не ворушіться.
Марія застигла нерухомо. Він відкрив валізу й дістав дві пари наручників із хромованого металу.
— Сядьте так, щоб розчепірити ноги.
Вона підкорилася. Її воля була паралізована, й вона підкорялася, бо їй так хотілося. Вона помітила, що він зазирає їй між ноги, він міг там бачити чорні труси, довгі панчохи, стегна, міг уявити собі жмутик волосся, пуцьку.
— Встань!
Вона підхопилася з крісла. Її тіло насилу змогло втримати рівновагу, й вона зрозуміла, що сп’яніла дужче, ніж їй спочатку здавалося.
— Не дивись на мене. Опусти голову, шануй свого пана!
Перш ніж вона встигла опустити голову, тонкий батіг був видобутий із валізи й ляснув у повітрі, так ніби жив власним життям.
— Пий. Тримай голову прямо, але пий!
Вона перехилила ще одну, другу, третю чарку з горілкою. Тепер це вже був не театр, а реальність життя: вона втратила контроль над собою. Почувала себе річчю, простим інструментом, і, хоч би яким це здавалося неймовірним, ця підкореність наповнювала її відчуттям цілковитої свободи. Вона вже не була вчителькою, не була тією, яка навчає, не була тією, яка втішає, не була тією, яка вислуховує довірчі зізнання, не була тією, яка збуджує; вона була лише дівчиною з глухої бразильської провінції, перед велетенською могутністю чоловіка.
— Роздягнися.
Цей наказ пролунав сухо, без жадання — а проте важко було уявити собі щось еротичніше. Тримаючи голову, покірно опущеною на знак приниженого послуху, Марія розстебнула сукню, й вона ковзнула їй до ніг.
— Ти погано поводишся, ти це знаєш?
Батіг знову лунко ляснув у повітрі.
— Тебе слід покарати. Така молода дівчина — як ти смієш чинити мені всупереч? Ти повинна стояти переді мною навколішках!
Марія зробила рух, щоб уклякнути перед ним, але батіг випередив її, вперше доторкнувшись до її тіла — на сідницях. Він обпік її, проте, як їй здалося, сліду не залишив.
— Я не казав, щоб ти зараз переді мною вклякала. Хіба казав?
— Ні.
Удруге батіг шмагонув її по сідницях.
— Скажи: «Ні, мій пане».
І ще раз по сідницях. Знову там обпекло, наче вогнем. Якусь частку секунди вона думала про те, що могла б негайно зупинити все це, але що вона також може вирішити дійти до кінця,
І все це було для неї нове; це була пригода, згодом вона матиме змогу вирішити, продовжувати їй чи ні, але в цю мить вона перестала бути дівчиною, яка мала в житті три цілі, дівчиною, що заробляла гроші своїм тілом, що знала чоловіка, який мав удома камін і вмів розповідати цікаві історії. Тут вона була ніхто — і все, про що вона мріяла, — це якраз бути ніким.
— Скинь весь одяг. І пройдися туди-сюди, щоб я міг тебе бачити.
Знову вона підкорилася, з низько опущеною головою, не промовивши жодного слова. Чоловік, який на неї дивився, був одягнений, незворушний, він уже не був тією особою, з якою вона розмовляла, відтоді як вони покинули кабаре, — він був Уліссом, який приїхав із Лондона, Тесеєм, який опустився з неба, завойовником, який вдерся в найбезпечніше місто у світі та в найзакритіше серце на землі. Вона скинула труси, ліфчик, почула себе беззахисною і захищеною водночас. Батіг знову ляснув у повітрі, але цього разу не доторкнувся до тіла.
— Тримай голову низько! Ти прийшла сюди, щоб я тебе приборкав, щоби підкорятися всім моїм забаганкам, ясно?
— Атож, пане.
Він схопив її за руки й замкнув першу пару наручників на її зап’ястках.
— І ти в мене дістанеш доброї хлости. Поки навчишся добре себе поводити.
Відкритою долонею він ляснув її по гепі. Марія скрикнула, бо цього разу було справді боляче.
— А, то ти ще й репетуєш? А як тобі сподобається це?
Перш ніж вона встигла відреагувати, він запхав їй у рота шкіряний кляп. Він не перешкоджав їй говорити, вона могла сказати «жовте» або «червоне», але відчувала, що така її доля — дозволити цьому чоловікові робити з нею все що завгодно, й утекти звідси не було як. Вона була гола, з кляпом у роті, в наручниках, а в її жилах замість крові струменіла горілка.
Ще один ляпас по гепі.
— Пройдися туди-сюди!
Марія почала ходити, підкоряючись командам «зупинися», «обернися праворуч», «сядь», «розтули ноги». Раз у раз, навіть без жодної на те причини, він підіймав розкриту долоню, й вона відчувала біль, відчувала приниження — що було сильнішим і болючішим, аніж біль, — відчувала себе в іншому світі, де не існувало більше нічого, й це було відчуття майже релігійне, це було бажання стерти себе цілком, слугувати, втратити уявлення про своє «я», про свої прагнення, про свою волю. Вона була вся мокра, збуджена й не розуміла, що з нею діється.
— Навколішки!
Позаяк Марія постійно тримала голову низько опущеною на знак покірливості й приниженого смирення, вона не могла бачити, що відбувається; але вона звернула увагу на те, що в тому іншому всесвіті, на іншій планеті, цей чоловік тяжко відсапувався, стомившись від ляскання батогом та ляскання по її сідницях розкритою долонею, тоді як вона відчувала, що все більше наповнюється силою та енергією. Вона вже втратила всякий сором, і їй було мало показувати, що вона тішиться, вона почала стогнати, просила, щоб він лоскотав їй пуцьку, проте чоловік замість цього схопив її й потяг на ліжко.