Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Боячись, що Ніккі може втратити свідомість, Келен підтримала її рукою за талію. Під своєю рукою вона відчула, що Ніккі тремтить всім тілом.
Вивертаючись від інших гравців, чоловік, що біг по полю в супроводі захисників флангів з кожного боку від себе, людина, якого, як вона тепер знала, звуть Річард, побачив Джегана краєм ока.
Його погляд на бігу ковзнув через імператора і зустрівся з пильним поглядом Келен. Зв'язок між ними, впізнавання в його очах, немов підняло її серце.
Коли Річард побачив
Це зволікання дало шанс чоловікам, що переслідують його. Вони накинулися на нього, придавивши до землі. Зіткнення було настільки сильним, що броц вилетів у нього з рук.
Правофланговий нападник Річарда кинувся вперед плечем напереріз противникам, розкидаючи їх у сторони. Річард лежав долілиць, не рухаючись.
Келен відчула, як ніби серце підскочило до горла.
У той же момент другий захисник Річарда ударив ліктем по голові гравця, який збирався обрушитися вниз на Річарда. Коли супротивник упав у сторону, Річард, нарешті, ворухнувся. Бачачи чоловіків, що пролітають над ним, він відкотився вбік від побоїща, намагаючись віддихатися.
Через мить він уже стояв на ногах, хоча спочатку дещо хитався. Це була перша помилка, яку Келен побачила, що він скоїв.
Ніккі стояла, немов заморожена, втупившись на Річарда, її нижня губа тремтіла. Сльози хлинули з її блакитних очей. Келен задалася питанням, чи могло таке бути. Вона не вірила, що це можливо. Цього просто не могло бути.
Сидячи в променях згасаючого світла з підібганими до грудей колінами, прислухаючись до невгаваючого гулу табору за кільцем фургонів і варти, Річард понуро зітхнув.
Пальцями він пробіг по своєму волоссю. У голові не вкладалося, що Джеган міг схопити Ніккі. Він не міг навіть припустити, яким чином це взагалі могло статися. Один вид Рада-Хань на її шиї приводив його в відчай. Річарду здавалося, що весь світ розсипався на частини.
Як би він не боявся самої цієї думки, Імперський Орден, здавалося, зупинити було неможливо.
Ті, хто хотів самостійно вирішувати, як їм жити, були схоплені незліченними послідовниками Ордену, фанатиками рабських оман, прагнучими повсюдно насадити свої переконання за будь-яку ціну.
Цей підхід суперечив самій природі віри, але це навряд чи мало значення для фанатично віруючих; всі інші повинні були схилитися перед ними і прийняти цю віру, або померти.
Послідовники вчення Ордена йшли, куди і коли хотіли, руйнуючи все на своєму шляху. На даний момент вони контролювали велику частину Нового Світуу і весь Старий. Вони проникли навіть в далеку Вестландію, де він виріс. Річарду здавалося, що весь світ зійшов з розуму.
Гірше того, у Джегана було, як мінімум, дві скриньки Одена. Схоже, він тримав ситуацію в своїх руках. А тепер в його руках опинилася і Ніккі.
Серце Річарда розривалося при вигляді Ніккі із золотим кільцем в нижній губі, яка знову стала полонянкою людини, що безжально терзала її в минулому, але при вигляді Келен в полоні у тієї ж людини закипала кров.
Крім того, Річарда дуже гнітила думка, що Келен його не пам'ятає. Вона значила для нього більше, ніж що-небудь ще в цьому світі — вона сама була його світом. А тепер вона навіть не пам'ятає його імені.
Її сила і сміливість, її пристрасть, її розум, кмітливість, її незвичайна посмішка, яку вона дарувала тільки йому, завжди залишалися в його думках і серці, і залишаться до останнього його подиху.
Він згадував той день, коли вони одружилися, згадував, як сильно вона його любила і як була щаслива, коли він просто обнімав її. І тепер вона нічого цього не пам'ятає.
Він готовий був на все, щоб повернути їй те, чим вона була насправді, повернути їй саму суть її життя — і повернути її собі. Але тієї, ким вона була, в ній більше не було. Вогняний Ланцюг відняв у них все.
Насправді не мало ніякого значення, як сильно йому хотілося прожити життя з Келен або як він хотів, щоб люди могли самі вибирати свій життєвий шлях. У Імперського Ордена були свої плани розвитку людства.
У цей момент майбутнє видавалося Річарду безпросвітно безрадісним.
Краєм ока він помітив прямуючого до нього Джонрока. Ланцюг важко брязкав, тягнучись за велетнем по кам'янистій землі.
— Рубен, тобі треба поїсти.
— Я поїв.
Джонрок вказав на недоїдений шматок шинки, що балансував на коліні Річарда.
— Тільки половину. Тобі знадобляться сили для завтрашньої гри. Ти повинен поїсти.
При думці про те, що має статися на наступний день, тривога тільки ще тугіше скрутила шлунок Річарда.
Він підхопив товстий шматок шинки і простягнув його Джонроку.
— Я наївся. Доїж, якщо хочеш.
Джонрок посміхнувся несподіваному щастю, що привалило. На мить його рука зупинилася і лице набуло нерішучого виразу. Він подивився в очі Річарду.
— Ти впевнений, Рубен?
Річард кивнув. Джонрок нарешті взяв шинку і зубами відірвав пристойний шматок. Проковтнувши, він підштовхнув Річарда ліктем.
— Ти в порядку, Рубен?
Річард зітхнув.
— Я бранець, Джонрок. Як я можу бути в порядку?
Джонрок посміхнувся, думаючи, що Річард жартує. Коли Річард не посміхнувся у відповідь, Джонрок посерйознішав.
— Міцно ти отримав по голові сьогодні, — він нахилився трохи ближче, піднявши брову, дивлячись на Річарда. — Не дуже-то розумно з твого боку.
Річард кинув на нього короткий погляд.
— Що ти маєш на увазі?
— Сьогодні ми майже програли.
— Майже не вважається. У Джа-Ла не буває нічиєї. Або перемога, або поразка. Ми перемогли. Тільки це і має значення.