Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця
Шрифт:
Хоча й завдяки нападу, але Річард отримав спокій, якого він так потребував. Зовсім нелегко заснути, знаючи, що будь-хто, хто побажає, може прокрастися і перерізати тобі горло.
Тепер, принаймні, він був у тимчасовій безпеці, і заради цього варто було пожертвувати ножем. Тим більше, що у нього залишився інший, той, що він забрав у першої нападниці. Його він засунув у черевик.
Річарду довелося згорнутися клубком прямо на голій землі, щоб хоч якось зберігати тепло і спробував заснути. Земля давно втратила отримане тепло минулого дня.
Без
Зі світанком настане перший день зими.
Навколо монотонно розносився гул табору. Він так втомився. Він занурився в роздуми про Келен, про першу їхню зустріч, про те, як це окрилило його серце, і про те, що, нарешті, знову побачив її живою, про те, яке це щастя знову побачити її красиві зелені очі. Всі ці думки м'яко перенесли його у владу спокійного сну.
Пролунав м'який, ніби потойбічний звук, немов розчинилися двері зі світу мертвих, який і пробудив Річарда від його глибокого сну.
Перед ним постала фігура, одягнена в мантію з накинутим капюшоном. Щось у її манері тримати себе, та й просто самої її присутності змусило волосся на його руках стали дибки.
На цей раз перед ним виявилася не якась несмілива, квола жінка. Щось у поведінці фігури підказувало йому, що вона явно не з числа тих, що нападають з ножем в руках.
Він зустрівся з дечим набагато гіршим.
Без всякого сумніву, побоювання Річарда збулися — це і був третій провісник біди.
Він випростався і швидко відскочив трохи назад, запасаючись деякою дорогоцінною відстанню. Якимось чином, охоронці коммандера Карга НЕ змогли зупинити непроханого гостя. Він подивився в їхній бік і побачив, що вони продовжують патрулювати, недбало походжаючи.
Вони розташувалися настільки близько один від одного, що Річард не помітив якого-небудь пролому в їх периметрі, щоб була можливість непомітно прослизнути повз них, і все ж останній відвідувач якось це виконав.
Вкрита капюшоном фігура ковзнула ближче.
«Очищення почалося».
Вражений, Річард моргнув. Моторошний голос луною відгукнувся в його розумі, більш того, він був упевнений, що ці слова він сприйняв не за допомогою слуху. Здавалося, ніби слова з'явилися в самій його голові.
Гранично обережно він просунув два пальці в черевик і намацав дерев'яну ручку ножа. Схопивши за неї, він повільно почав витягати ніж.
«Очищення почалося», — вимовила фігура знову.
Цей голос нічим не скидався на реальний голос. Він не був ні чоловічим, ні жіночим. Слова, здавалося, озвучувалися не голосом — скоріше скидалися на тисячі об'єднаних шепотів. Немов вони доносилися з потойбічного світу. Річард не міг уявити, як що-небудь мертве може говорити, але саме так сприймалася ця звістка — ніби вона виходила від чогось неживого.
Він боявся навіть уявити, що постало перед ним.
— Хто Ви? — Запитав він, витримавши паузу для оцінки того, що відбувається.
Швидкий погляд по сторонах не зустрів нікого в полі видимості; наскільки він міг судити, гість прийшов один. Охоронці дивилися в іншу сторону.
Вони виглядали будь-кого, хто зміг би проникнути до сплячого бранця ззовні; вони не бачили причин очікувати можливу причину занепокоєння в межах кола з фургонів.
Несподівано Фігура опинилася на відстані витягнутої руки. Річард не мав ані найменшого уявлення, яким чином вона опинилася так близько від нього. Він не бачив, як вона перемістилося.
Він би просто не дозволив би такому статися, якщо б помітив, що вона рушило в його бік. І, тим не менш, фігура була прямо перед ним.
Ланцюг, прикутий до його нашийника, не давав йому достатньої свободи для маневру, якщо йому доведеться боротися. Пальцями вільної руки він акуратно підібрав ланки ланцюга. Якщо йому належить боротьба, він затягне ланцюг в петлю і скористається нею, як арканом. Іншою рукою він потайки вивуджував ніж.
«Відлік твого часу починається з сьогоднішнього дня, Річард Рал».
Пальці Річарда, що були на ножі, завмерли. Фігура вимовила його справжнє ім'я. Ніхто в таборі не знав його реального імені. Серце в грудях Річарда стрімко застукало.
Оскільки фігура була чорною і накритою капюшоном, обличчя всередині не було видно. Річард міг споглядати лише темряву, ніби саму смерть власною персоною, ідучу прямо на нього.
Раптом, мов блискавкою, його осяяло, що, швидше за все, це вона і є.
Він нагадав собі, що не можна дозволяти уяві опановувати собою. Він постарався від своєї уяви повернутися до своєї ж хоробрості.
— Про що це ви говорите?
Рука під темним плащем вказала на нього. Він не бачив саму руку, тільки спадаючу складку тканини.
«Відлік твого часу починається з сьогоднішнього дня, Річард Рал, з першим днем зими. У твоєму розпорядженні рівно один рік, щоб завершити очищення».
Тривожний образ чогось надто знайомого прийшов на розум: шкатулки Одена. Немов читаючи його думки, тисяча шепотов мерців вимовило:
«Ти — введений у гру гравець, Річард Рал. У зв'язку з цим, термін гри знову переустановлений. Новий відлік починається з цього дня, першого дня зими».
Трохи менше трьох років тому Річард жив мирним життям в Вестланді. Весь ланцюжок подій почався, коли його реальний батько, Даркен Рал, нарешті торкнувся своїми руками шкатулок Одена і був першим, хто ввів їх в гру. Це трапилося в перший день зими чотири роки тому.
Ключем, що міг розповісти йому про три скриньки Одена, а головне — яку саме з них треба відкрити, була «Книга Зниклих Тіней». Річард вивчив напам'ять цю книгу, будучи юнаком.
Але, оскільки він втратив свій зв'язок з Даром, він не пам'ятав слів книги; щоб бути в змозі прочитати, а більш того — запам'ятати цю магічну книгу вимагалося володіння магією.