Останній світ
Шрифт:
Котта не чув слів, які лунали йому вслід, не помічав і рук, що махали до нього; він, мабуть, дослухався до чаїного кигикання, гуркоту прибою, пташиного співу та шурхоту пальмових віял на вітрі. Але жоден людський голос уже не проникав у його свідомість. Перед очима стояли тільки картини, що їх провіщали йому оті написи на трахілських клаптиках: різників будинок тепер був усього лиш порослою мохом скелею, де зграя ворон чистила дзьоби; вулиці являли собою ущелини в розквітлих колючих заростях, а мешканці тих вулиць пооберталися в каміння, птахів, вовків та в порожнє відлуння. Над Арахниною скелею з галасом знялася величезна чаїна зграя: вивільнившись із петель попрілих гобеленів, птахи злетіли
Сповнений утіхи, що з кожним кроком у ньому наростала й час від часу вихлюпувала тихеньким хихотінням, Котта підіймався всипаними рінню голими схилами в бік Трахіли, до тієї нової гори. Тут ступав Овідій Назон, це був його шлях. Вигнаний з Рима,, з царства необхідності й здорового глузду, поет розповів на Чорному морі свої «Метаморфози» до кінця, зробив голе круте узбережжя, де мерз і тужив за домівкою, своїм узбережжям, а тих варварів, що утискували його і зрештою вижили до занедбаної Трахіли, взяв за свої образи. Розповівши кожну історію до самого її кінця, Овідій Назон урешті звільнив власний світ від людей та їхніх звичаїв. А потім він, певно, й сам ступив до картини, на якій не було людей, невразливим камінчиком скотився зі схилів, бакланом шугнув над спіненими гребенями прибою чи пурпуровим мохом переможно примостився десь на рештках угрузлих у землю міськик мурів.
А те, що якийсь слуга-грек позаписував Овідієві оповіді й кожному його слову поставив пам’ятник, тепер уже не мало значення й у найкращому разі було грою для божевільних. Книжки пріли, згоряли, оберталися на попіл і порох; кам’яні монументи падали й знов розсипалися щебенем десь на схилі; і навіть викарбувані в базальті знаки щезали під навалою слимаків. Щоб осягти дійсність, написи вже не були потрібні.
В гори Котту вабив тільки один-однісінький напис, який ще треба було відкрити. І він знайде його й прочитає на прапорці, захованому в сріблястому трахілському сяйві або десь у ріні на схилах нової гори. Але той прапорець буде, без сумніву, зовсім невеличкий — адже на ньому стоятиме лише одне слово з двох складів. І коли Котта спинявся, щоб перевести дух, а тоді застигав — такий мізерний під навислими над ним скелями, він часом кидав ці два склади в кам’яну пустку, а тоді, як до нього поверталося відлуння власного вигуку, відповідав: «Тут!» Бо те уривисте слово з двох складів, що відбивалося від бескидів, було його власне ім’я.
ОВІДІЇВ РЕПЕРТУАР
Всі надруковані курсивом уривки в цьому додатку, за винятком трьох, запозичено з Овідієвих «Метаморфоз».
Винятки: в розділах «Август Перший», «Август Другий» та «Котта» наведено фрагменти з Овідієвих «Послань із Понта». Життєписи героїв давнього світу подано за міфологією Овідія.
АВГУСТ ДРУГИЙ
В «Останньому світі».
Август Перший усиновлює його під ім’ям Тіберій Клавдій Нерон і призначає своїм наступником. За геральдичну тварину й символ влади Август Другий залишає також носорога; не відміняє жодного закону й не скасовує жодного вироку про вигнання; наслідує своїх богорівних попередників в усіх державних питаннях і рішеннях так неухильно, що зрештою прибирає і їхні імена й наказує величати себеЮлієм Цезарем Августом. Велить перетягти на полозках та котках п’ятнадцять бойових кораблів імператорського військового флоту з Тірренського моря до Рима, аби довести, що кожен, хто носить ім’я Августа, навіть кам’янистий суходіл може обернути на море, а море — на дзеркало — свого тріумфу.
У давньому світі.
Август (42 р. до н. є. — 37 р. н. є.). Другий римський імператор, син Тіберія Клавдія Нерона та Лівії Друсілли з роду Клавдіїв. Спершу носить батькове прізвище, потім його всиновлює Август Перший — після того, як закохався в Лівію Друсіллу й узяв її за дружину. Ставши наступником вітчима, володіє його спадщиною під ім’ямТіберій Гай Юлій Цезар Август.
...Як з’являється Цезар, навіть гладіатори сходять з арени неушкоджені — стільки сили їм додає вже сам вигляд цього обличчя... Але я, о Цезарю, відколи й існує всесвіт, крізь усі часи, аж до твоїх, веду поезію...
АВГУСТ ПЕРШИЙ
В «Останньому світі».
Імператор і герой світу; з його волі носоріг — подарунок від правителя Суматри — стає геральдичною твариною і символом влади. Щодня цілими годинами Август спостерігає цього носорога з еркерного вікна свого палацу і роздратованим жестом проганяє вістуна, коли той приходить повідомити про скандал, пов’язаний із промовою поета Публія Овідія Назона. Чиновники й бюрократи кінець кінцем самі витлумачують цей невдоволений жест як присуд поетові — вигнання.
У давньому світі.
Август (63 р. до н. є. —14 р. н. є.). Перший римський імператор, син Цезаревої небоги Атії. Походить із заможної, не дуже знатної родини. Спершу носить прізвище рідного батька — Октавій, потім, коли його всиновлює і призначає головним своїм спадкоємцем Цезар, двоюрідний дід, дістає ім’я Октавіст; після вбивства в 44 р. до н. є. Цезаря називає себеГаєм Юлієм Цезарем, з 38 р. до н. є. — імператоромЦезарем Дівієм Філієм, з 27 р. до н. є. — Августом, з 12 р. до н. є. — Понтієм Максімом з 2 р. до н. є. — Патером Патрієм, а через місяць після смерті йогообожнено.
За його владарювання до підніжжя статуї Цезаря покладено відтяту голову Брута, Антоній і Клеопатра покінчили життя самогубством, народився Ісус із Назарета, вислано на Чорне море Овідія, відбулася битва в Тевтобурзькому лісі.
...Август, батьківщини батько, Цезар, він усім належить, дрібка цього загального блага — моя... Коли я дивлюсь на нього, здається мені, що я бачу Рим, такий схожий він величчю і вдачею на своє місто... Все долинає до вух йому, зір його помічає все, що діється в світі...
АКТЕОН
В «Останньому світі».
На ярмарку у Візантії художник-декоратор зранку розмальовує парокінний фургон заїжджому кіномеханікові Кипарису. До полудня на парсиновій халабуді постає картина в темно-червоних тонах, де зображено оленя, що його роздирає зграя собак. Кипарис просить художника розтлумачити зміст картини, і той розповідає історію мисливця Актеона, що обертається в цькованого псами оленя.