Під завісу
Шрифт:
— Облиш, — махнув рукою Бутурлак. Підштовхнув Гриця до виходу. — А ти, Валентине, обшукай намет.
Лише тепер Гриць упізнав Андрія. Відступив назад, немов його збиралися бити.
— Ти!.. — вигукнув розпачливо. — Ти виказав мене! Боже мій, яка сволота!
— От що! — Соколов підніс до Грицевого обличчя кулак. — Коли ще писнеш!.. Не подивлюсь, що заарештований. Ти сволота, а він — хлопець що треба!
— А я ще додам… — втрутився Копоть.
— Я тобі додам! — насварився на нього кулаком Бутурлак,
Біля вогнища плакала Ганна. Жмудь одвернувся од неї, стояв і дивився на болото, чорне болото, яке одразу засмокче.
«А якщо?..» — майнула думка, та Гриць злякано відсахнувся й повернувся спиною до болота. Стояв, втупившись у витолочену траву під ногами, ні про що не думав.
На першому ж допиті Гриць Жмудь розповів усе. Коли конвоїр вивів його, підполковник Яхимович перезирнувся з Бутурлаком і мовив:
— Ну й фрукт!
— Жорстокий, проте боягуз, — погодився каштан.
— Біс із ним, — махнув рукою Яхимович. — Що ви думаєте про цього Коструба?
— Невже Штех?
— Гадаю, так.
— Але ж маємо відомості: Штех у Станіславській області.
— Був, — уточнив Яхимович. — У Закарпатті перейшов кордон, потім його бачили в Яремчі й Коломиї. Далі слід губиться. Я так і думав, що він у Львові, місто велике й загубитися легко. Та й зовнішність Штехова така, як описує Жмудь: кошлаті брови, голий череп і ямочка на підборідді.
— Примітна зовнішність.
— Усе сходиться, — кивнув підполковник. — Штеха закинуто в Радянський Союз для організації терористичних актів. Висловський став першим. Якщо не візьмемо Штеха найближчим часом, він може накоїти багато лиха.
— Єдине, що маємо, нитка до Йосипа Адашинського. Той, хто послав Жмудя до Штеха, діяв саме за його дорученням.
— Не доказ, — похитав головою Яхимович. — Отець Йосип скаже: провокація, і спростувати це майже неможливо.
— Встановити нагляд за попом…
— Усе це слушно, але припустіть, що він таки не має ніякого відношення до справи.
— Від його імені прийшли до Жмудя.
— Штех міг знати про зв'язки сім'ї Жмудя з Адашинським і використати цей факт. Чесно кажучи, не вірю я в це, майже певен, що отець Йосип зв'язаний із Штехом, але тільки майже, не цілком. А нам треба вести гру безпрограшну.
Бутурлак задумався.
— А якщо штучно прискорити розвиток подій? — запропонував.
— Примусити Штеха активізуватися? Та як? До того ж небезпечно…
— Я маю на увазі інше. Уявіть, що Жмудь подзвонить Адашинському й попросить допомоги. Про те, що заарештований, знаємо лише ми, і такий дзвінок цілком імовірний. Жмудь запропонує Адашинському передати Кострубу, що потрапив у скрутне становище. Мовляв, знайшов притулок у товариша, однак тепер до того приїжджають родичі, треба кудись перебиратися, а в нього ні зв'язків, ні грошей. По-перше, дізнаємось, чи причетний до цієї справи Адашинський. Якщо Штех лише скористався його іменем, він пошле Жмудя під три чорти, і ми мусимо шукати інші канали виходу на Штеха. По-друге, коли святий отець справді зв'язав Штеха зі Жмудем, він перелякається; це ж не жарт — убивство, про яке гуде все місто, і невідомо, що скаже Жмудь, якщо опиниться в держбезпеці. Я переконаний: Адашинський докладе всіх зусиль, аби знайти Штеха і якось уладнати справу із Жмудем. А через попа вийдемо на Штеха й ми.
Підполковник слухав Бутурлака, не перебиваючи. Постукував олівцем по столу й дивився кудись убік. Коли капітан закінчив, сказав схвильовано:
— Слушна ідея, і я цілком підтримую її. Гадаю, що начальник управління погодиться з нами. Але давайте поміркуємо: ми зможемо вийти на Штеха в разі, коли з ним зв'язуватиметься Адашинський. А якщо ні? Далі. Припустимо, попу вдасться непомітно повідомити Штеха. В такому разі найімовірніше, що на зв'язок із Жмудем Штех сам не піде, а пошле когось із тих, кому довіряє…
— Й через нього потягнеться нитка до емісара головного проводу.
— Можливо й таке. Але не виключено, що Штех намагатиметься прибрати Жмудя як небажаного свідка. Тоді в нього одразу розв'яжуться всі проблеми: не треба морочити голову з влаштуванням Жмудя, а влаштовувати його треба надійно, адже розуміють, що ми не спимо й розшукуємо вбивцю Висловського. Вони назвуть Жмудеві місце зустрічі й пошлють виконавця…
— Але Жмудь може сам вибрати місце зустрічі й продиктувати свої умови.
— На які Штех мусить погодитись. — Яхимович зняв телефонну трубку й попросив прийому в начальника управління. Повернувшись за чверть години, повідомив:
— Начальство дає згоду. Під нашу персональну відповідальність.
— У мене передчуття, що все буде гаразд, — зітхнув з полегшенням Бутурлак.
— Ще одне, — примружився хитро Яхимович. — Учасників операції по затриманню Жмудя представлено до урядових нагород.
— За Андрія радий, — тихо відповів Бутурлак, — але вважаю, що особисто я не заслужив цього. Поки гуляє Штех…
— Накажіть привести сюди Жмудя, — попросив Яхимович. — Може, він заспіває такої…
— Він піде на все, щоб хоч якось пом'якшити свою вину.
— Я також переконаний в цьому.
Грицько, дізнавшись, чого вимагають від нього, одразу погодився на всі умови.
— То прошу вас, — белькотів, довірливо дивлячись у вічі підполковника, — я зроблю все, пан так штудерно придумали, і цей негідник Коструб тепер не втече. Але ж, громадянине начальник, я сподіваюсь на вашу ласку…