Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
Шрифт:
— Ні, — обірвала її Сюзанна і знов поточилася. Довелося вхопитися за край стійки.
Ледь утрималася на ногах.
— Я зараз піднімуся. — Спершу вона хотіла зайти до сувенірної крамнички, витратити трохи видурених у Матса грошей на чисту сорочку, якщо вони там є, але вирішила, що це може зачекати. Все мусить зачекати.
— Так, сей. — Ніякої мадам, принаймні наразі. Їй пороблено черепахою. Зникає провалля між світами.
— Ви краще забудьте, що мене бачили, добре?
— Так, сей. Перемкнути вам телефон у стан «не турбувати»?
Тут запротестувала
— Ні, не треба. Я чекаю на дзвінок.
— Як скажете, сей. — А очі її невідривно дивляться на черепаху, тільки на черепаху. — Приємного вам перебування в «Плаза-Парк». Бажаєте, щоб портьє допоміг донести ваш багаж?
«Хіба виглядає на те, що мені треба чиясь поміч, аби донести ці три срані торбочки?» — подумала Детта, але Сюзанна тільки заперечливо мотнула головою.
— Дуже добре.
Сюзанна вже майже відвернулася, але наступна фраза адміністраторки змусила її різко обернутися назад.
— Скоро прибуде Король, Король Ока.
Сюзанна дивилася на цю жінку, роззявивши рота, її здивування межувало з шоком.
Руки в неї взялися гусячою шкірою. Тим часом гарне обличчя адміністраторки залишалося безвиразним. Темні очі не відриваються від черепашки. Губи розтулені, ще й слина тепер блищить поверх помади.
«Якщо я затримаюся трохи довше, — подумала Сюзанна, — у неї просто почнеться оргазм».
Сюзанні дуже хотілося підтримати бесіду про Короля і Око — ця справа саме її стосувалася, — і вона могла б це зробити, вона зараз вела перед, кермувала їхнім автобусом, але знов її хитнуло і вона зрозуміла, що не зможе… якщо тільки, авжеж, не бажає потім повзти до ліфта рачки, а за нею слідом тягнутимуться порожні холоші її джинсів. «Може, якось потім», — подумала вона, розуміючи, що навряд чи; занадто швидко все зараз змінюється.
У бік ліфтів вона рушила вже звично накульгуючи. Голосом, що виражав лише легке співчуття й не більше, адміністраторка промовила їй услід:
— Сей, коли прибуде Король і впаде Темна вежа, всі гарні речі — такі, як ота, що у вас, — вони потрощаться. Настане темрява, й не буде нічого, окрім виття Дискордії і криків кен-той.
Сюзанна не вважала за потрібне відповідати, проте тепер мурашки побігли в неї вже й по потилиці, навіть шкіра на голові стиснулась. Вона стрімко переставала відчувати власні ноги (тобто чужі ноги). От якби вона була в змозі бачити крізь джинси, чи не прозорішають там її нові гарні ноги? Може, вона побачила б, як тече венами кров, яскраво-червона донизу, темніша, виснажена — повертається вгору, до серця? А сплетені в кіски м’язи? Мабуть, що так, подумалось їй.
Вона натиснула кнопку ВГОРУ і вже потім поклала тарелю Орізу до торби, вмовляючи себе триматися, не впасти до того, як відчиняться двері якогось з трьох ліфтів. Піаніст у барі перейшов до «Штормової погоди». [29]
Відкрилися середні двері. Сюзанна-Мія зробила крок всередину ліфта і натиснула цифру 19. Двері сковзнули й зачинилися, але ліфт не ворухнувся.
«Пластикова картка, — нагадала вона собі. — Ти мусиш скористатися карткою».
Вона помітила щілину і, акуратно прицілившись стрілкою вперед, встромила туди картку. Цього разу, натиснувши цифру 19, вона побачила, що кнопка з цим номером засвітилася. І тут же її відкинуло вбік, це Мія вискочила наперед.
29
«Штормова погода» — пісня-евергрін, написана 1933 р. Гарольдом Арленом і Тедом Келером.
Сюзанна не пручалася, навіть відчула полегшення в глибині своєї втомленої душі. А що, хай хтось інший кермує, чом би й ні?
Хай хтось інший якийсь час поведе автобус. Їй було достатньо того, що вона відчула, як до її ніг повернулася тілесна міць.
П'ЯТЬ
Хоч Мія й була тут чужинкою в чужому краї, але навчалася швидко. На дев’ятнадцятому поверсі вона побачила покажчик зі стрілкою, де були номери 1911–1923, і швидко рушила коридором у напрямку № 1919. Зелений килим, зроблений з чогось приємно м’якого, шепотів під її
(їхніми)
краденими туфлями. Вона вставила ключ-картку, відчинила двері й увійшла. У номері стояло два ліжка. Поклавши на одне торби, вона без зацікавленості роззирнулася навколо і втупилася поглядом у телефон.
— Сюзанно! — гукнула нетерпляче.
— Що?
— Що я мушу зробити, щоб він задзвонив?
Сюзанна щиро розреготалася.
— Любонько, ти не перша ставиш це питання, повір. До тебе ним загадувалися щонайменше мільйон разів. Він або задзвонить, або ні. У свій час. Тим часом чому б тобі не роздивитися тут. Пошукати, куди б покласти твоє майно?
Вона очікувала на опір, але дарма. Мія почала нишпорити по кімнаті (навіть не додумавшись відкрити штори, хоча Сюзанні дуже хотілося побачити місто з такої висоти), зазирнула до ванни (розкішної, мармурової на вигляд, та ще й стіни в дзеркалах), потім до шафи. Там, на полиці, накритий пластиковими пакетами для одягу, який збираються віддати до хімчистки, містився сейф. Напис на ньому Мія прочитати не зуміла. Час від часу і в Роланда траплялися подібні проблеми, але в нього вони виникали через різницю між англійською абеткою і «великими літерами» Високої Мови Внутрішнього світу. Сюзанні здалося, що Мія має проблему іншого гатунку; хоча її узурпаторка й знала цифри, читати, як гадала Сюзанна, вона не вміла взагалі.
Сюзанна виступила наперед, проте не на повну силу. Якусь мить вона бачила дві таблички двома парами очей, відчуття було таким дивним, що її аж занудило. Врешті картинка злилася в одну і вона змогла прочитати напис.