Північне сяйво
Шрифт:
Коли він ширяв після повітряного стрибка, широко розкинувши крила, білий на тлі сірих хмар, щось чорне стрімко вдарило в нього. Він почав падати, тріпочучи від шоку та болю, Ліра закричала, відчуваючи його біль. Ще одна маленька чорна річ приєдналася до першої; вони рухалися не як птахи, а як жуки, важко й спрямовано, видаючи дзижчання.
Коли Пантелеймон падав, намагаючись потрапити на човен, в розкинуті руки Ліри, чорні створіння знову націлилися на нього, стугонливі та смертоносні. Ліра майже збожеволіла від жаху Пантелеймона та свого власного,
Це був деймон керманича. Він виглядав важким та незграбним, але його політ був могутній і стрімкий. Він бив головою то в один бік, то в інший, було чути шум чорних крил та видно тремтіння білих — і маленьке чорне створіння впало на просмолений дах каюти до ніг Ліри в ту мить, коли Пантелеймон сів на її витягнуту руку.
Не встигла вона його заспокоїти, як він обернувся на дикого кота і кинувся на створіння, відштовхуючи його від краю даху, куди воно тихо поповзло, намагаючись втекти. Пантелеймон міцно притиснув його своєю пазуристою лапою і подивився в темне небо, де було чути ляскіт чорних крил баклана, який кружляв угорі, намагаючись схопити інших.
Потім баклан м’яко сів на місце і каркнув щось керманичу, який сказав:
— Вони полетіли. Не впустіть того, що впав. Ось… — він вилив залишки зі своєї бляшаної кружки і протягнув її Лірі.
Вона миттю накрила нею створіння. Воно дзижчало й ричало, як маленька машина.
— Тримай його, — сказав Фардер Корам з-за її спини, а потім став на коліна й підсунув під кружку папірець.
— Що це, Фардере Корам? — тремтячи запитала Ліра.
— Давай спустимося й подивимось. Тримай обережно, Ліро. Закрий його щільно.
Вона подивилася на деймона керманича, намагаючись подякувати йому, але очі того були заплющені. Тоді вона подякувала керманичу.
— Краще залишайся внизу, — єдине, що він сказав.
Ліра взяла кружку в каюту, де Фардер Корам знайшов склянку для пива. Він перевернув кружку над нею і витягнув папір так, що створіння впало у склянку. Він підняв її, і вони ясно побачили розлючену маленьку істоту.
Воно було завбільшки з Лірин великий палець, темно-зеленого кольору, а не чорного. Його надкрилля стирчали, яку сонечка, коли воно збирається злетіти, а крила билися так люто, що нагадували одну пляму. Його шість пазуристих лапок скреблися по гладкому склу.
— Що це? — спитала Ліра.
Пантелеймон, все ще дикий кіт, заліз на стіл за шість дюймів від склянки і не зводив з неї очей.
— Якби ти відкрила його, — сказав Фардер Корам, — ти б не знайшла там живої істоти. Ні тварини, ні комахи. Я бачив щось таке раніше і ніколи не думав, що побачу знову тут, на півночі. Воно живе в Африці. В нього закладено годинниковий механізм, до пружини якого пришпилено злого духа із закляттям.
— Але хто його послав?
— Тобі навіть не потрібно читати символи, Ліро, ти можеш здогадатися про це так само легко, як і я.
— Пані Кольтер?
— Звичайно. Вона досліджувала не лише північ; існує багато дивного і в південних краях. Я бачив востаннє таку істоту в Марокко. Вона смертельно небезпечна; поки в ній дух, вона ніколи не зупиниться, а якщо ти звільниш духа, він буде такий лютий, що вб’є першого, на кого натрапить.
— Але для чого вони?
— Для шпигування. Я був старим дурнем, коли дозволив тобі піднятися нагору. І мені слід було дати тобі подумати про символи, не перериваючи тебе.
— Тепер я зрозуміла! — раптом схвильовано сказала Ліра. — Це означає повітря, та ящірка! Я бачила це, але не могла зрозуміти чому, і тому я намагалася обдумати це й заплуталась.
— А, — вимовив Фардер Корам, — тоді я також зрозумів. То не ящірка, то хамелеон. І він означає повітря, тому що вони не їдять, не п’ють, вони просто живуть на повітрі.
— А слон…
— Африка, — продовжив він, — еге ж.
Вони дивилися одне на одного. З кожним проявом сили алетіометра вони відчували дедалі більше благоговіння перед ним.
— Він завжди вказував нам на ці події, — сказала Ліра — Ми повинні були слухати. Але що ж ми будемо робити з цією істотою, Фардере Корам? Ми можемо її вбити?
— Я не знаю, чи можемо ми щось зробити. Ми маємо лише тримати його щільно замкненим у коробці і не випускати. Мене більше турбує другий, той, що полетів. Він зараз летить до пані Кольтер з новиною про те, що бачив тебе. Чорт забирай, Ліро, але я — дурень.
Він порився в буфеті і знайшов бляшанку для курильного листя близько трьох дюймів у діаметрі. В ній зберігалися шурупи, але він витягнув їх і витер коробку ганчіркою, а потім перекинув туди склянку, все ще накриту папером.
Раптом одна лапка створіння опинилася назовні і вдарила по бляшанці з неочікуваною силою, але їм вдалось повернути його на місце і щільно закрити кришку.
— Як тільки ми опинимося на кораблі, я запаяю її для впевненості, — сказав Фардер Корам.
— Але хіба годинниковий механізм не зупиняється?
— Звичайний механізм — так. Але, як я вже сказав, цей продовжує працювати через духа, пришпиленого до нього. Що дужче він опирається, то міцніше його тримає і то складніше йому опиратися. А зараз давай сховаємо цього хлопця подалі…
Він загорнув бляшанку у фланель, щоб приглушити невгамовне дзижчання, і засунув її під своє ліжко.
Було вже темно, Ліра спостерігала у вікно, як наближалися вогні Колбі. Важке повітря стало густішим і перетворилося на туман, і коли вони прив’язували човен неподалік від Димного ринку, все навкруги набуло м’яких та розпливчастих форм. Темрява накинула на себе перлисту срібно-сіру вуаль і накрила нею склади і крани, дерев’яні прилавки та гранітну будівлю з багатьма трубами на ній, завдяки якій ринок і дістав свою назву. Там удень і вночі коптилася риба на запашному дубовому диму. Труби також робили свій внесок у густоту холодного повітря, і приємний запах копченого оселедця, скумбрії та морського окуня йшов, здавалося, від кожного каменя.