П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
— Що ви хочете, щоб я там зробила?
— Я хочу, щоб ти якомога швидше з'їздила туди і назад. Мені необхідний меч.
— Ясно.
Келен глянула в їхній бік. Кара їй махнула, і Келен поспішила до них.
— Магістр Рал наказав мені повертатися в Ейдіндріл, — сухо повідомила Кара.
— Наказав? — Перепитала Келен. Кара лише хмикнула. Вона підвела висячий у Келен на грудях ейдж.
— Для лісового провідника у нього просто талант влипати в у всякі історії. Я попрошу тебе як сестру по ейджу приглянути за ним замість мене, хоча знаю, що мені немає необхідності про це просити.
— Я очей з нього не спущу.
— Спочатку ти повинна перехопити генерала Райбаха, — почав Річард. — У нього візьмеш коней, щоб швидше дістатися
— Не турбуйтеся, Магістр Рал, я передам Райбаху наказ надіслати людей для вашої охорони. Звичайно, вони не такі хороші, як Морд-Сіт, але все ж зможуть вас захистити.
— Ескорт повинен бути вражаючим. Коли ми увійдемо в Андер, вважаю, буде краще, якщо ми будемо виглядати досить переконливо. Особливо якщо врахувати, що магія Келен може зникнути в будь-який момент. Я хочу, щоб ці люди в Андері зрозуміли, що ми налаштовані дуже серйозно.
— От тепер ви починаєте міркувати розсудливо, — кивнула Кара.
— Тисяча людей цілком зійдуть за вражаючий ескорт, — сказала Келен. — Мечоносці, списники і лучники — найкращі — і запасні коні, звичайно. І гінці. У нас є важливі відомості про шимів і Джегана, які потрібно розіслати по різних місцях. Крім того, треба координувати пересування військ і тримати всіх в курсі подій. У нас є зосереджені в різних країнах армії, які потрібно негайно висувати на південь.
Кара кивнула.
— Я особисто відберу солдатів для вашого ескорту. У Райбаха є елітні війська.
— Відмінно, тільки мені б не хотілося, щоб боєздатність його війська впала, так що не треба брати кістяк армії, — сказав Річард. — Скажи генералу, що я наказав відправити дозори наглядати за північними дорогами з Старого Світу. На всяк випадок. Але найголовніше — я хочу, щоб він розгорнув свої основні сили в зворотному напрямку і рухався сюди.
— Чи дозволено йому атакувати?
— Ні. Я не хочу, щоб він ризикував армією, затіваючи битву з Орденом на цих рівнинах. Це може нам занадто дорого обійтися. Як би гарні не були його солдати, їм не встояти проти такого величезного війська, поки ми не підтягнемо ще сили. Але головним чином я не хочу, щоб він атакував тому, що найбільша цінність Райбаха в тому, що Джеган не повинен підозрювати про присутність його армії тут. Я хочу, щоб Райбах йшов на схід, слідуючи за Джеганом, але тримався трохи північніше і на чималій відстані. Скажи йому, щоб не висилав багато розвідників — рівно стільки, щоб не втрачати слід Ордена, не більше. Джеган не повинен підозрювати про присутність армії Райбаха. Ці д'харіанці — все, що стоїть між Орденом і Серединними Землями, якщо Джеган раптом поверне на північ. І раптовість — єдиний союзник Райбаха до тих пір, поки ми не розішлемо гінців за підкріпленням. Я не хочу ризикувати людьми Райбаха без гострої необхідності. Але він знадобиться мені як затичка, якщо справи підуть наперекосяк. Якщо Андер капітулює, ми зможемо з'єднати їх армію з нашою. Якщо нам вдасться вигнати шимів і отримати під наше командування армію Андера, вчасно підігнати туди інші наші сили, то ми навіть зможемо затиснути орду Джегана між нами і океаном. Тоді спробуємо відтіснити його в зуби Доміні Діртх. Ця зброя уб'є їх, а нашим військам навіть не доведеться битися.
— А в Ейдіндрілі? — Запитала Кара.
— Ти чула пояснення Зедда?
— Так. На п'ятій колоні зліва в анклаві Першого Чарівника стоїть чорна пляшка із золотою філігранною кришкою. Її потрібно розбити Мечем Істини. Ми з Бердіною ходили з вами в анклав Великого Чарівника. Я пам'ятаю це місце.
— Відмінно. Ти можеш скористатися мечем, щоб розбити пляшку з тим же успіхом, що і я. — Кара кивнула. — Просто постав пляшку на підлогу, як сказав Зедд, візьми меч і розбий її.
— Це я можу, — погодилася Кара. Річард прекрасно знав, наскільки Кара не переносить все, що пов'язане з магією. Пам'ятав він і як їм з Бердіною не хотілося йти в анклав Великого Чарівника. Залишалася ще одна складність: з чарівними щитами замку.
— Якщо магія в замку справді зникла, у тебе не виникне складнощів з проходженням щитів. Вони теж зникнуть.
— Я пам'ятаю, як вони відчуваються. І зрозумію, діють вони ще чи вже ні, тоді я можу пройти.
— Розкажи Бердіні все, що тобі відомо про шимів. У неї вже може матися цінна інформація. Якщо ні, в її розпорядженні щоденник Коло. Отримавши від тебе відомості, вона буде знати, що шукати. — Річард, піднявши палець, схопив її іншою рукою за плече. — Але в першу чергу меч і пляшка! Бердіна — потім. Не залишай ні те, ні інше без нагляду жодної зайвої хвилини. Шими можуть спробувати перешкодити тобі. Пам'ятай про це. Будь постійно насторожі і не втрачай пильності. Тримайся подалі від води і вогню. Не приймай нічого за чисту монету. Вони можуть знати, що заклинання в пляшці здатне зашкодити їм. Перш ніж ти поїдеш, ми запитаємо Дю Шайю і дізнаємося, чи не може вона пролити світло на те, як їм вдається спокусити людину до смерті. Якщо вона пам'ятає, це може виявитися цінним досвідом для тебе, щоби вберегтися від шимів.
Кара кивнула. Навіть якщо вона і боялася, то нічим цього не показала.
— Як тільки доберуся до генерала Райбаха, далі понесуся як вітер. Спочатку я поїду в замок, візьму ваш меч і розіб'ю пляшку. Потім привезу вам ваш меч, Берліну та книжку. Де мені вас знайти?
— У Ферфілді, — відповіла Келен. — Швидше за все в таборі наших військ, неподалік від міста, біля маєтку міністра культури. Якщо нам доведеться виїхати, ми залишимо тобі повідомлення і кілька солдатів. Якщо не зможемо, постараємося повідомити генералу Райбаху.
— Кара… — Річард зам'явся. — Щоб розбити пляшку, тобі знадобиться дістати меч з піхов.
— Природно.
— Будь обережна. Це чарівна зброя, і Зедд вважає, що вона як і раніше діє. Володіє магією. Кара зітхнула, нелюбов до магії наповнила її неприємними думками.
— І що він зробить, коли я його дістану?
— Точно не скажу. Він реагує на різних людей по-різному, в залежності від того, чого вони хочуть від його магії. Я як і раніше Шукач, але, можливо, він впливає на кожного, хто його тримає. Я просто не знаю, як його магія подіє на тебе. Це зброя, яка живиться люттю. Просто будь обережною і пам'ятай, що не тільки ти будеш користуватися ним, але і він тобою. Він буде впливати на твої почуття, намагатися викликати гнів.
— Йому й особливо старатися не доведеться, — блиснула очима Кара.
— Просто будь обережніше, — посміхнувся Річард. — Коли розіб'єш пляшку, не діставай більше меч з піхов ні за яких обставин, хіба що в випадку смертельної небезпеки. Якщо ти ним когось уб'єш…
Він замовк. Кара запитливо підняла брову.
— Якщо я їм когось вб'ю… то що? — Річарду довелося сказати їй. Щоб вона не зробила чогось небезпечного.
— Це завдає біль.
— Як ейдж? — Він знехотя кивнув.
— Може, навіть гірше. — Згадуючи, він заговорив тихіше. — Лють необхідна, щоб протистояти болю. Якщо ти гориш праведним гнівом, це захищає тебе, але, добрі духи, як же це боляче!
— Я Морд-Сіт. Я вітаю біль.
— Це боляче ось тут. Кара, — постукав себе Річард в груди. — Такий біль тобі не сподобається, повір. Вже краще твій ейдж.
Вона посміхнулася йому сумною розуміючою посмішкою.
— Тобі необхідний твій меч. Я його привезу.
— Спасибі, Кара.
— Але не пробачу за те, що ти змусив мене залишити тебе без захисту.
— Він не залишиться без захисту.
Вони обернулися. Це була Дю Шайю. Бліда, з розпатланим волоссям, загорнута у покривало, вона більше не тремтіла. Її обличчя було втіленням похмурої рішучості.