П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню
Шрифт:
Невже вже ранок? І скоро розвидниться? Або ще ніч? Думки металися. Нора намагалася зміркувати, що відбувається.
Вона подивилася на вугілля, яке поклала у вогнище перед тим, як лягти спати. Горіли лише самі верхні, значить, часу пройшло зовсім небагато. У слабкому світлі Нора побачила, що зі свого матраца на неї дивиться Брюс.
— Мама? Що трапилося? — Поцікавилася старша донька, Бетані.
— Що це ви обидва не спите?
— Мамо, ми ж тільки лягли, — заскиглив Брюс. Ну звичайно, так воно і є. Вона так втомилася, до болю в спині і в руках, прибираючи весь день з поля камені, що
— Де наш тато?
— Пішов в туалет, напевне, — махнула рукою Бетані. — Що сталося, мамо?
— Мама? — Пискнув Брюс.
— Ану, цить! Нічого не сталося. Лягайте обидва! Діти дивилися на неї круглими очима. Нора не змогла впоратися з тривогою, що охопила її, і діти прочитали занепокоєння на її обличчі. Вона зрозуміла це, але, як не намагалася, не могла впоратися з собою.
Нора не знала, що відбувається, але була впевнена: щось трапилося. Нутром відчувала.
Зло.
Зло витало в повітрі, як димок над багаттям, проникало в ніздрі, наповнювало легені. Зло. Десь в ночі поблизу нишпорило зло.
Нора знову подивилася на пусте місце біля себе на ліжку. Пішов у вбиральню. Джуліан у вбиральні. Повинен там бути.
Хоча… Адже він сходив в туалет відразу після вечері, перед тим, як лягти спати. Втім, він запросто міг піти туди ще раз.
Її раптом охопив жах, як перед самим Володарем.
— Благий Творець, спаси і сохрани, — прошепотіла вона, — охрани нас і цей будинок твоїх покірних слуг. Віджени зло. Будь ласка, добрі духи, зберігайте нас, оберігайте нас.
Закінчивши молитву, вона розкрила очі. Діти, як і раніше не зводили з неї очей. Напевно Бетані теж це відчуває. Вона вічно задає всякі питання. Нора навіть прозвала її «чомучка». А Брюс просто тремтить.
Нора відкинула вовняну ковдру. Кури в кутку переполошилися я забили крилами, здивовано квокаючи.
— Лягайте спати, діти.
Дітлахи слухняно вляглися, продовжуючи спостерігати, як вона швидко натягує плаття прямо на тіло. Невідомо чому, трясучись дрібним дрожем, Нора присіла перед вогнищем і кинула туди кілька березових полін. Було не так вже й холодно — вона думала, що вугілля вистачить до ранку — але їй раптом гостро знадобилися втішне тепло і світло вогню.
Вона взяла їх єдину гасову лампу. За допомогою березової скіпки швидко запалила гніт і поставила ковпачок на місце. Діти, як і раніше спостерігали за нею.
Нора нахилилася і поцілувала крихту Брюса в щічку. Потім погладила Бетані по голівці і поцілувала в лоб. Від дівчинки пахло мокрою землею, в якій вона поралася весь день, допомагаючи прибрати камені з поля, перш ніж його зорють і засіють. Дівчинка могла носити лише невеликі камінчики, але все одно — яка не яка, а допомога.
— Спіть, дітки, — ласкаво прошепотіла Нора. — Тато просто пішов в туалет. Я тільки віднесу йому лампу, щоб він не спіткнувся в темряві. Ви ж знаєте, як тато вночі відбиває собі пальці, а потім лає за це всіх. Давайте-но спати, Все добре. Я просто віднесу нашому татові лампу.
Нора сунула ноги в холодні, мокрі, брудні чоботи, що стояли біля дверей. Їй зовсім не хотілося відбити собі пальці, а опісля працювати в полі з хворою ногою. Вона накинула шаль, загорнувшись щільніше. Чомусь Нора боялася відкрити двері. Ледь не плакала від страху. Там — ніч. Там — темно. Там чекає зло. Вона знала. Відчувала.
— Щоб тебе, Джуліан, — пробурмотіла вона крізь зуби. — Щоб тобі лопнути, навіщо ти змушуєш мене вийти на вулицю?
Цікаво, якщо вона знайде Джуліана у вбиральні, вилає він її за жіночу дурість? Іноді він лаявся на неї. Казав, що вона даремно турбується через всяку нісенітницю. Казав, що від її неспокою все одно ніякого толку, так чого даремно нервувати? Вже у всякому разі вона турбувалася не заради того, щоб він її вилаяв, це вже точно.
Відкриваючи двері. Нора зрозуміла, що найбільше їй хочеться, щоб чоловік виявився у вбиральні і вилаяв її, а потім обійняв і сказав, щоб вона припинила плакати і поверталася разом з ним у ліжко. Вона цикнула на курей, обурених тим, що двері відчинилися.
Місяця не було. Небо над головою — чорне, як тінь Володаря.
Нора швидко рушила втоптаною стежкою до вбиральні і тремтячою рукою постукала в двері.
— Джуліан? Джуліан, ти тут? Будь ласка, Джуліан, якщо ти тут, обізвися. Джуліан, благаю тебе, не розігруй мене сьогодні!
Тиша дзвеніла у вухах. Ні дзижчання жуків, ні стрекотіння коників, ні квакання жаб, ні співу птахів. Лише мертва тиша, ніби освітлений крихітний вогником лампи п'ятачок землі під ногами — все, що залишилося від світу, а за межами цього маленького світлого кола простягається ніщо. Здавалося, якщо вона залишить лампу і ступить за це коло, то буде падати в темну безодню, поки не стане старою, а потім впаде ще нижче. Нора розуміла, що це нерозумно, але нічого не могла з собою вдіяти.
Нора нерішуче штовхнула двері вбиральні. Пролунав скрип. Нора вже ні на що не сподівалася. Вона знала: Джуліана там немає. Ще не виходячи з дому, знала. Ще не розуміла звідки — але знала.
І була права.
Зазвичай передчуття не обманювали її. Джуліан говорив, що вона з'їхала з глузду, якщо вважає, що здатна передбачати події. Як та стара, що живе в горах і іноді спускається вниз, щоб про щось попередити людей.
Але все ж іноді і Нора вміла передбачати. Вона передбачала, що Джуліана в вбиральні не виявиться.
Більше того — вона точно знала де він.
Не знала, звідки це знає, але знала, і від цього затремтіла ще сильніше. Вона заглянула у вбиральню лише тому, що сподівалася помилитися. Вона не хотіла шукати там, де він зараз був.
Але тепер — доведеться шукати там.
Нора підняла лампу вище. Крокуючи вперед, вона озирнулася на будинок і побачила вікно. Вогонь у вогнищі горів добре. Березові поліна вже зайнялися щосили.
Здавалося, якийсь жах посміхається їй з пітьми. Вчепившись в шаль, Нора знову освітила стежку. Їй страшенно не хотілося залишати дітей одних. Але щось штовхало її вперед.
— Будь ласка, добрі духи, нехай я буду дурепою з дурними жіночими витівками. Будь ласка, добрі духи, нехай з Джуліаном все буде добре. Він нам потрібен. Добрі духи, він так нам усім потрібен!